1.Галузі тваринництва

Вівчарство

Вівчарство в Україні є традиційною галуззю. Основна чисельність поголів'я зосереджена в зоні Степу. Історичним ракурсом розвитку вівчарства в останні роки займається Беженар І. М. Яка дослідила, що вівчарство в економіці народного господарства відіграє визначну роль. Вівці постачають вовну для промисловості, необхідну для виробництва різних тканин, цінні каракульські смушки, що відіграють не останню роль в нашому експорті, дають молоко важливий продукт харчуванні населення. Найважливіше значення як сировина безперечно відіграє вовна. На кожного жителя країни припадає З м вовняних тканин при потребі 5 м[5]. Крім того значна частина вовни споживається для технічних цілей. Вовнопереробна промисловість в нашій країні зазнає великої нехватки власної вовни.

3 тонкої вовни завдяки її високим технологічним якостям виготовляють найкращі шерстяні тканини. З кілограма митої тонкої вовни одержують близько 3 м тканини, а з такої ж кількості грубої- лише 1-1,2 її тканини, причому нижчої якості. З кожної тонкорунноі вівці щорічно настригають в середньому 5 і більше кілограмів тонкої вовни, з якої після промивання виходить близько митої вовни. З грубововнової вівці шорічно одержують 1,2 кг.

Сировиною для трикотажних виробів та технічних сукон є вовна напівтонкорунних овець.Вівці мають високу плодючість. Більшість порід, яких розводять в Україні, при нормальних умовах годівлі та утриманні дає 120–140 ягнят на 100 вівцематок[1]. Крім того, вівці характеризуються прискореним оборотом поголів'я, через що збільшується виробництво вовни і баранини. Якщо прийняти до уваги велике значення вовни в домашньому побуті населення, то вівчарство, як джерело цієї сировини, набуває великої ваги.

Вівця дає цінну хутрову сировину. Овечі шкури користується великим попитом у населення. Це саме дешеве хутро. Сучасна технологія дає можливість виготовляти із овечих шкір елегантні і теплі жіночі пальто, куртки, а також кожухи, кожушанки, коміри та інше. Особливо велику цінність являють смушки, які крім широкого споживання населенням нашої країни можуть мати велике експортне значення, як одне з джерел одержання валюти.

Вівчарство відіграє також велику роль у постачанні продуктів харчування для населення. Важливим продуктом вівчарства є баранина. Хоч питома вага в м'ясному балансі її не значна, проте, маючи цінні поживні властивості, вона широко використовується як дієтичний продукт, виробництво якого значно дешевше інших видів дієтичного м'яса.

Цінний харчовий продукт виробляється з овечого молока. Каракульська вівцематка, у якої ягнят забивають на смушки, може дати 120–180 кг товарного молока, а цигайська і гірськокарпатська після відбивки ягняти — ЗО-4О кг. Овече молоко містить 6.5-7,2% жиру, 5,6-6% білка, І8-20% сухих речовин. З овечого молока виготовляють бринзу[3].

Популярні в Україні породи:

• тонкорунні (асканійська тонкорунна вівця та прекос) — 34,6%,

• напівтонкорунні (цигайська вівця) — 25,0%,

• українські м'ясо-вовнові з кросбредною вовною — 2,5%

• грубововнові — 3,7%

• каракульські та смушкові — 5,7%.

Протягом останніх п'яти років створено й апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом вовни 3,6-3,9 кг; два нових типи породи прекос: харківський та закарпатський, живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом вовни 2,65-3,0 кг; нові типи м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною: асканійські кросбреди та асканійські чорноголові (не мають аналогів у світі), з виробництвом м'яса на вівцематку 65-78 кг і настригом вовни 4,0-5,6 кг; гірськокарпатську породу овець з килимовою вовною.

Конярство

Коня́рство — галузь твариннцтва, яка займається розведенням та використовуванням коней. Конярство використовує відкриття та набутки гіпології, науки про коней.

В Україні конярство представлено такими напрямками: племінний, робочо-користувальний та спортивний. Найпоширеніші породи:

• чистокровна верхова, вирощується в 5-ти конезаводах:

  • українська верхова — 8;

  • російська рисиста — 6;

  • орловська рисиста — 5;

  • російська ваговозна — 4;

  • торійська — 1;

  • новоолександрівська ваговозна в 1 конезаводі.

Племінне ядро основних поліпшуючих порід коней зосереджено в 17 кінних заводах України.Дібровський кінний завод виростив чемпіона і рекордиста орловської рисистої породи — жеребця Піона родоначальника нової лінії.

Новоолександрівський кінний завод сконцентрував генофондваговозних порід коней, а також створив новуновоолександрівську ваговозну породу, яка має лінії жеребців Кокетливого, Тантала, Стиля, тут вирощено чемпіонів і рекордистів цієї породи.

Деркульський кінний завод^[1] у Данилівці вивів лінію жеребцяДугласа, яка розповсюджена в країнах СНД. Крім того, вирощено скакунів, жеребців-плідників. Чемпіонами породи стали жеребці Деракий та Задорний.

Стрілецький кінний завод^[2][3] виростив високоякісного «дербіста» чистокровної верхової породи жеребця Брімстона, який дав чотири «дербіста» в тому числі тричі вінчаного жеребця Будинка.

Вихованці Онуфрієвського кінного заводу^[4][5] чистокровної верхової породи одержали перемогу в головних традиційних та міжнародних призах; Ринжир, Гугенот, Бравада, Ескадрон, Гудзон, Дегестан, Едіт, Брезент, Хельсинг, Менует, Байкал і інші.

Мапа показує поголів'я коней у 2003 році в кожній окремо взятій країні у відсотках порівнянно з лідером - Китаєм (100% = 8,088,000 голів).

Станом на 1 січня 1998 в Україні налічувалось 736,9 тисяч голів коней. Роботу в галузі конярства координують: корпорація «Конярство України» та асоціація «Укркіньпром». Удосконалення племінних якостей, вирощування та випробування коней зосереджених в конезаводах та іподромах України проводить корпорація «Конярство України».

Асоціація «Укркіньпром» забезпечує господарства і населення України обозними і шкіряно-лимарними виробами, кінно-причепними знаряддями, засобами догляду за кіньми і постійно вдосконалює та впроваджує — у виробництво нові конкурентоспроможні зразки кінно-причепного знаряддя.

Птахівництво

Птахівни́цтво — галузь сільськогосподарського виробництва, основним завданням якої є розведення, вирощування, утримання, годівля птиці, застосування механізації, автоматизації, проведення ветеринарної профілактики з метою одержання продукції птахівництва. Птахівництво є найбільш скороспілою галуззю тваринництва, яка при порівняно незначних затратах праці й кормів дає за короткий час високоякісну продукцію (доросла птиця, молодняк птиці, інкубаційні та харчові яйця, продукти забою та переробки, пух та пір'я тощо),послід, що широко використовується не тільки в харчовій промисловості, а й у парфумерній, мікробіологічній промисловості та медицині.

Птахівництво було здавна широко розвинене на всіх укр. землях, особливо в Галичині, на Правобережжі й на Кубані.

Свійська птиця до колективізації давала добрі прибутки селянам, зокрема тому, що її легко було збувати, а тримати могло й найбідніше господарство. Перед першою світовою війною в Україні годували близько 70 млн, по війні до 50 млн свійських птахів. Хоч годівля була екстенсивна, проте продукти птахівництва — яйця, м'ясо та пір'я, були важливим продуктом вивозу, бо селяни їх мало споживали. Перед першою світовою війною з 9 українських губерній щороку за кордон вивозили близько 70 млн яєць, що становило майже половину вивозу з усієї Російської Імперії. З Галичини у 1929 — 30 pp. вивезено 30 000 т яєць.

Також після заведення колективізації плекання свійської птиці є головною в руках особистих присадибних господарств населення, яким належить в УРСР (1971) 63'% всієї свійської птиці і 62% продукції яєць. Щораз більше значення у розвитку птахівництва мають великі колгоспні й радгоспні птахоферми, які спеціалізуються на вирощуванні певного виду птахів; у околицях великих міст і в промислових районах існують спеціалізовані птахорадгоспи і птахофабрики. Велику роль у розвитку відограють інкубаторно-птахівничі станції. Але постійна нестача кормів гальмує розвиток птахівництва. Потреби населення у його продуктах ще далеко не задоволені.

Чисельність всієї свійської птиці в УРСР за різні роки і по різних категоріях господарств видно з табл. (у тис.: голів):

Наведені числа вказують, що в розвитку птахівництва щораз більшу ролю відограють радгоспи (зазвичай птахорадгоспи і птахофабрики).

Докладніше чисельність поодиноких видів свійських птахів точно невідоме. Чисельність птиці у колгоспах, радгоспах та ін. держ. господарствах така (у тис. голів):

	1961	1966	1971
Кури	21 359	28 408	52 276
у тому числі кури-несучки	16 257	19027	30256
Гуси	1563	394	237
Качки	3901	1351	3856
Індики	159	485	237

* - сформовано на основі джерела:[2,с.175]

На 100 га зернової площі в УРСР в 1970 було вироблено 59 200 штук яець (1940 — 15300, 1964 — 37600).

Виробництво пташиного м'яса у різні pp. таке (у тис. т): 1950 — 75, 1960 255, 1965 — 196, 1970 — 312 або 20,0 центнерів на 100 га зернової площі і 10,9% виробництва м'яса по всіх родах тварин.

Поголів'я свійської птиці в УРСР становило 1971 — 24% всесоюзного, виробництво яєць — 23%.

Для вирішення актуальних питань реформування галузі птахівництва необхідний системний підхід з чітким розумінням структури галузі як системи, ланки якої взаємодіють між собою узгоджено. Концепція реформування передбачає: чітке формулювання коротко і довгострокових цілей, науково обґрунтованого планування, оцінки можливих ризиків й розробки стратегій щодо їх подолання, ресурсне забезпечення, здійснення контролю за виконанням поставлених завдань, моніторинг галузі та корегування планів під впливом нових умов.

Для розширеного виробництва продукції птахівництва необхідно налагодити роботу племінних птахівничих підприємств, які б забезпечили потреби вітчизняних підприємств і господарств населення якісним молодняком сільськогосподарської птиці за прийнятними цінами.

Для підвищення конкурентоспроможності продукції птахівництва присадибних і фермерських господарств й подальшого розвитку у світлі вступу України в СОТ, необхідно організувати мережу виробничих та обслуговуючих кооперативів, лабораторій контролю якості продукції, роздрібної торгівлі кормами, ветеринарними препаратами, обладнанням, тощо.

Створення логістичного центру з питань птахівництва й сучасної сільськогосподарської торгівельної біржі підвищить ефективність галузі.

Свинарство

Свина́рство, галузь тваринництва — розведення свиней для одержання м'яса і сала, а також шкіри і щетини.

Завдяки багатоплідності, скоростиглості, великій забійній вазі при порівняно незначній витраті кормів на одиницю продукції, свинина відіграє головну ролю в загальному виробництві м'яса (вУРСР 1970 — 46%). Вона майже вдвічі поживніша за яловичину і баранину. Завдяки цим прикметам значення свинарства постійно зростає, зокрема з пол. 19 ст. — з збільшенням попиту на м'ясні продукти швидко зростаючого населення міст. Зростання кількості свиней у світі (у млн тонн): 1938-39 — 296, 1965-66 — 588, і вже зараз поголів'я свиней у світі становить понад 850 млн голів, більше половини його зосереджено в Азії. Китай посідає перше місце у світі за кількістю свиней (майже 50% світового виробництва). За обсягом свинарства вирізняються також США (10,3% світового виробництва), Бразилія, ФРН, Данія, Франція, Великобританія, Нідерланди, Угорщина. Нині існує понад 600 порід свиней різних напрямків продуктивності (м'ясні, сальні, беконні, м'ясо-сальні).

Поголів'я свиней в Україні на 01.05.2010 року — 7952,8 тис. голів, з них в сільськогосподарських підприємствах — 3490,4 тис. голів, у господарствах населення — 4462,4 тис. голів. Однак важливим є показник не поголів'я, а обсягів виробленого м'яса. У 2009 році в Україні вироблено 550 тис. тонн м'яса свиней в забійній вазі. Цей показник свідчить, що більше ніж 70% свинини в Україні виробляється екстенсивно, тобто при тому ж поголів'ї свиней в країнах ЄС, Канаді, Бразилії, США буде вироблено, і виробляється на 70% свинини більше. Ефективність свинарства залежить від генетики, технології вирощування і годівлі, здоров'я тварин і кормів. В структурі собівартості свинини найбільшу частку складають витрати на корми (до 70-80%). Нестача поживних речовин, особливо білка, а також амінокислот, вітамінів, макро- та мікроелементів, спричиняє зниження приростів, збільшення строків відгодівлі, перевитрати кормів та, як наслідок, собівартість свинини, що вища, ніж в країнах ЄС. Зважаючи на показники виробництва свинини на даний час, виникає запитання, чи правильно ми використовуємо той ресурс, який у нас є? За минулий рік Україна виробила зернових культур 3% від загальносвітового обсягу (так само як Бразилія і Канада), а свинини лише 0,5% (Бразилія 3%, Канада 2%). Використовуються застарілі технології утримання та годівлі свиней, багато виробників свинини, а особливо населення, годують зерновими сумішами (кукурудза, пшениця, ячмінь) або незбалансованими комбікормами.