Обведіть літеру правильної відповіді:

7. Суб'єкт – це:

А - носій предметно-практичної діяльності і пізнання;

Б – самостійна, ініціативна людина.

8. Суб'єктивність – це та категорія в психології, яка виражає:

А – загальне позначення упередженості в оцінках зовнішнього світу;

Б - загальне позначення внутрішнього світу.

9. Соціально-історична природа суб'єкта визначається:

А - об'єктивні умови життєдіяльності суб'єкта у системі відношень реальності;

Б - об'єктивна діалектика розвитку діяльності суб'єкта по відношенню до того чи іншого фрагменту реальності.

10. Проблема внутрішнього й зовнішнього полягає у:

А - суперечливості суб'єктивного й об'єктивного у структурі психічного віддзеркалення;

Б – поєднанні суб'єктивного й об'єктивного у складі психічного віддзеркалення.

11. Суб'єкт психіки є індивід, який:

А – вбачає у внутрішньому світі віддзеркалення зовнішнього світу в процесі практичної діяльності;

Б - розрізняє в собі внутрішній світ і себе як суб'єкт самопізнання.

12. Зближення психологічних теорій у суб'єктно-діяльнісному подході С.Л.Рубінштейна полягає у тому, що:

А – людина у першу чергу має бути творцем свого життєвого шляху;

Б - людина у першу чергу має бути суб'єктом практичної діяльності.

13. Суб'єктивно-генетичний принцип указує на те, що:

А - людина є носієм активності у процесі виконання завдань, відповідних до її ролі у соціумі;

Б - людина є ініціатором й виконавцем індивідуалізованої програми творення свого світу психіки й себе в ньому.

14. Знаковий, мовний підхід указує на те, що:

А - мовний знак (слово) є універсальним знаряддям, на якому засновуються психічні функції людини;

Б - мовний знак (слово) є універсальним знаряддя, що змінює психічні функції людини.

15. Вчинковий підхід указує на те, що:

А - соціум є універсальним середовищем, в якому здійснюються поведінкові акти людини;

Б - вчинок є універсальним знаряддям, на якому засновуються поведінкові акти людини.

16. Антропологічний підхід указує на те, що:

А – основною категорією психологічного дослідження є категорія людини;

Б - центром психологічного дослідження має бути людина у всьому різноманітті проявів її психіки.

17. Системно-суб'єктний підхід указує на те, що:

А - суб'єкт є специфічною психічною системою;

Б - системотвірним чинником психічного є суб'єкт.

18. Психосоціальний підхід указує на те, що:

А - психічні процеси є багатовимірними явищами, які сходять до взаємовідношень людини і соціуму;

Б - взаємовідношення і взаємозалежності соціуму визначають психічні процеси людини.

Додаток 1

Чинники пізнавальної діяльності	Повсякденне пізнання	Наукове пізнання
Оцінка загальної картини світу	Інтегральне бачення світу	Предметно- структурована картина світу
Спрямованість	На вирішення ситуації	На нові знання і теорії
Логіка	Забезпечує зв'язність дій	Забезпечує зв'язність міркувань і аргументів
Механізми реалізації	Саморозуміння, саморефлексія	Аналіз, синтез, інтерпретація,саморегуляція
Рівень раціональ - ності	Відсутність вимог логічної раціональності	Обмеженість парадигмою
Співвідношення загального і окремого	Індивідуалізація й персоніфікація ситуації	Об'єктивування, типізація
Цілепокладання	Існує в усвідомлюваній і неусвідомлюваній формах	Формулюється логікою розвитку самого пізнання
Часова перспектива	Минуле, сьогодення, майбутнє	Минуле, майбутнє
Простір	Реальне, динамічне	Статичне, ідеальне
Часові координати пізнання	Часовий діапазон, контрольований ситуацією	Часовий діапазон регулюється процесами зміни і розвитку
Умови формування знань	Природні, реальні	Искусственные, лабораторные
Використовувана мова	Звичайна спеціалізована мова	Строга спеціалізована мова
Способи передачі і зберігання	Неписьмовий, несистематизований	Письмовий, систематизований
Способи використання	Неусвідомлений	Свідомий
Способи оволодіння	Без спеціальних зусиль	Навчання

Рис. 1. Співвідношення повсякденного і наукового знання

(за В.І.Подшивалкіною)

Області теорії
Центральна	Периферична			Неявна
Образ реальності	Теоретична периферія	Допоміжні твердження		Особистісний компоненет	Особистісне знання
Центральна категорія					Особистіні емоції
Центральний феномен		Система аргументації			Особистісні зразки поведінки
Основні поняття	Іррелевантна емпірія	Своя	Опірна	Надособистісний компонент	Групове знанння
Сітка відношень (зв'язків)			Надбудовна		Колективні эмоції
Базові твердження		Чужа	Релевантна		Групові зразки поведінки

Рис. 2. Структура психологічних теорій (за А.В.Юревичем)

Периферична область теорії. Теоретична периферія включає допоміжні затвердження теорії і систему їх аргументації, які в гуманітарних науках відрізняються перш за все своєю аморфністю і недостатньою впорядкованістю. Емпірична периферія –емпіричний або буденний досвід, що підкріплює теорію. Емпірична периферія гуманітарних концепцій куди ширша, відношення з нею їх ядерної - центральної - частини складніші і разнопланові. Психологічна емпірія з позицій кожної конкретної теорії ділиться на «свою» емпірію, «чужу» емпірію, тобто феномени і результати емпіричних досліджень, виявлені і отримані на основі інших концепцій. Неявна область: 1) особистісні (знання, переживання та емоції, зразки поведінки); 2) надособистісні (знання, переживання та емоції, зразки поведінки).

Природничі	Гуманітарні
Логоцентризм	Нечутливість до логічної суперечності
Побудова особливої реальності об'єктів, що ідеалізуються	Відповідність наукових моделей конструктам буденної свідомості
Універсалізм світопорядку	Унікальність суб'єктивності
Індуктивний метод	Дедуктивний метод
Редукціонізм	Цілісність
Об'єктивізація	Суб'єктивність
Опис	Інтерпретація
Пошук закономірностей	Пошук сенсу
Упор на кількісні методи	Упор на якісні методи
Пояснення	Розуміння
Оборотність операцій	Неповна оборотність
Позиція абсолютного спостерігача	Позиція особистісної включеності
Спрощене уявлення про об'єкт	Абсолютизація складності об'єкту

Рис. 3. Відмінності гуманітарного і природнично-наукового знання

(за В.І.Подшивалкіною)

Каузальність	Телеологія
Минуле впливає на сьогодення	Майбутнє впливає на сьогодення
З сьогодення в минуле	З сьогодення в майбутнє
Причина	Мета
Наслідок	Дія
Причина передує слідству	Мета передує дії
Якщо є причина і необхідні умови її прояву, то обов'язково відбувається наслідок	Наявність мети не тягне з необхідністю дії
Чому?	Ради чого?
Універсальний	Локальний
Види причин	Множинність цілей
Види наслідків	Множинність дій
Однозначний зв'язок	Пластичність телеологічної детермінації
По значущості, по близькості, по ступеню і так далі	По значущості, по близькості, по ступеню і так далі
Один і той же причинний зв'язок може повторюватися багато разів
Причина причини деякої події є теж причина цієї події	Мета деякої дії є причиною проміжних подій
Дедуктивно-номологічна модель	Практичний силогізм

Рис. 4. Теоретичні концепти каузального і теологічного

видів причинності

Каузальний і телеологічний підходи: 1) каузальний підхід розглядає структуру переривчастою, її елементи існують одночасно і позаісторично (діахронно), тобто час байдужий для розвитку події. Суть явища при даному підході визначається з природи її частин і їх внутрішніх зв'язків; 2) телеологічний підхід зосереджується на якісних змінах, переходах об'єкту із стану в стан, що не міняють, проте, втіленої в нім мети. Ця мета визначається відносинами об'єкту серед подібних до нього або відносинами серед безлічі його власних станів. Головними характеристиками предмету стає безперервність, континуальність змін, що відбуваються в ньому, а звідси і послідовність подій, що впливають на нього. Структурні відношення в такому підході виявляють зв'язки між цілями, що формуються в пасивно-відбивній сфері, і способами дій в активній половині світової взаємодії .

Додаток 2

Василюк Ф. Е. От психологической практики к психотехнической теории // Московский психотерапевтический журнал. – 1992. – №1. – С. 15 – 32.

Практическая психология и психологическая практика

Отечественная психология так резко изменилась за последнее десятилетие, что кажется принадлежащей к другому “биологическому” виду, чем психология образца 1980 года. Происходящие “мутации” заметны даже в сонной атмосфере официальной академической психологии, а уж в стихии социальной жизни от них просто пестрит в глазах: появился массовый рынок психологических услуг - индивидуальное консультирование и психотерапия, детская игровая психокоррекция, развитие памяти и воображения, тренинги менеджеров и депутатов, семейная терапия и пр. и пр.

Но в чем, спросят, такая уж принципиальная новизна? Разве это не простое расширение давно существующей прикладной, практической психологии? В том-то и дело, что у нас была именно и только прикладная, практическая психология (т.е. приложения психологии к различным социальным сферам, по имени этих сфер и получавшие свои названия – педагогическая, медицинская, спортивная, инженерная и т.д.), но не было психологической практики (т.е. особой социальной сферы психологических услуг). Будь, например, здравоохранение таким, какой еще совсем недавно была психология, у нас было бы несколько академических медицинских институтов и факультетов, сотни медицинских кафедр в вузах, различные отрасли медицины, от молекулярной до космической, и на всю страну - ...две поликлиники и десяток подпольно практикующих врачей.

Множащиеся сейчас психологические службы – это не просто еще одна отрасль практической психологии, наряду с названными. В них и через них отечественная психология наконец-то становится самостоятельной практической дисциплиной. Это историческое для судьбы нашей психологии событие. «…»

«…» Психологические службы не просто “важны” для психологии, она обретает в них свое тело, не больше и не меньше. Психологические службы для психологии то же, что школа для педагогики, церковь для религии, клиника для медицины. Психологическая практика – источник и венец психологии, альфа и омега, с нее должно начинаться и ею завершаться (хотя бы по тенденции, если не фактически) любое психологическое исследование.

В чем же отличие психологической практики от практической психологии? В том, прежде всего, что первая – “своя” для психологии практика, а вторая – “чужая”. Цели деятельности психолога, подвизающегося в “чужой” социальной сфере, диктуются ценностями и задачами этой сферы; непосредственно практическое воздействие на объект (будь то личность, семья, коллектив) оказывает не психолог, а врач, педагог или другой специалист; и ответственность за результаты, естественно, несет этот другой. Психолог оказывается отчужденным от реальной практики, и это ведет к его отчуждению от собственно психологического мышления. «…»

«…» С появлением самостоятельных психологических служб, собственно психологической практики принципиально меняется социальная позиция психолога. Он сам формирует цели и ценности своей профессиональной деятельности, сам осуществляет необходимые воздействия на обратившегося за помощью человека, сам несет ответственность за результаты своей работы. И это резко изменяет и его отношение к людям, которых он обслуживает, и его отношение к самому себе и участвующим в работе специалистам другого профиля, и, главное, сам стиль и тип его профессионального видения реальности.