Міністерство освіти і науки України

Черкаський політехнічний технікум

Звіт на тему:

« Організація робочого місця монтажника. Підготовка проводів та кабелів до монтажу. Робота з простими електричними пристроями »

Виконав :

студент групи ЕП 3-2

Ковельський Віталій

Перевірив викладач:

Стрижняк Б.В.

м.Черкаси 2014

Зміст.

1. Організація робочого місця монтажника радіоапаратури.

2. Технологія паяння.

3. Підготовка проводів та кабелів до монтажу. Вибір монтажного провода.

4. Робота з простими електронними пристроями. Розробка друкованих схем. Робота з напівпровідниковими радіодеталями.

5. Список використаної літератури.

6. Додатки.

   1. Практична робота №1.

   2. Практична робота №2.

   3. Практична робота №3.

1. Організація робочого місця монтажника радіоапаратури.

Організація праці на робочому місці – це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці.

Робоче місце — це закріплена за окремим працівником просторова зона, оснащена засобами праці, необхідними для виконання певної роботи.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його спеціалізації, оснащення необхідними засобами і предметами праці, їхнього розміщення на робочому місці, його зовнішнього оформлення і створення належних умов праці. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Основними напрямами в організації робочих місць вважають:

— ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці;

— раціональну спеціалізацію;

— освітлення робочої площі;

— обслуговування;

— умови безпечної й високопродуктивної праці

Оснащення робочого місця.

Оснащення та обладнання робочого місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов праці (комфортні, нормальні, несприятливі).

Безпосередньо на робочому місці потрібно передбачати інформаційне устаткування та органи управління, а також технологічне оснащення (опорні елементи, швидкодіючі затискачі, шарнірні монтажні головки, настільні бункери і касети з гніздами тощо); додаткове обладнання (робочий стіл, сидіння оператора, підставка для ніг, шафа для інструментів та ін.); транспортні засоби (транспортери, підвісні конвеєри тощо.); пристрої для укладення матеріалів, заготовок, готових виробів; засоби сигналізації; засоби безпеки.

Кожне робоче місце повинно :

• бути обладнано необхідними засобами колективного захисту;

• укомплектовано необхідними ЗІЗ,мати вентиляцію;

• мати достатнє природне та штучне освітлення;

• мати параметри мікроклімату відповідно до санітарних норм;

2.Технологія паяння.

Паяння (лютування) – процес формування з’єднання з міжатомними зв’язками шляхом нагрівання матеріалів що лютуються нижче за температуру їхнього топлення, подальшого змочування їх припоєм, затікання припою в зазор між деталями з наступною його кристалізацією.

Вимоги до припоїв та паяльних сумішей:

1. Температура плавлення припою повинна бути нижче температури плавлення металу, що паяється;

2. Припій повинен володіти гарною рідкотекучістью, змочувати поверхні металів, розтікатися, проникати у вузькі зазори;

3. Припій повинен утворювати із з'єднаннями матеріалами сплав, забезпечувати міцний зв'язок;

4. Корозійна стійкість паяних швів у матеріалу повинна бути однаковою, щоб уникнути електрокорозії;

5. Температурний коефіцієнт лінійного розширення (ТКЛР) припою й основного металу повинні бути однакові щоб уникнути залишкових напруг і тріщин;

6. Припій не повинен у значній мірі знижувати міцність і пластичність матеріалів, що з'єднуються;

7. Електропровідність, теплопровідність і інші фізико-хімічні властивості припою та основного металу не повинні сильно відрізнятися.

Прийоми паяння м’якими припоями.

При ручному паянні застосовують паяльники різних конструкцій. Процес паяння починають з підготовки місць спаю, потім після припаювання очищають шов. Підготовка місць спаю складається звичайно з механічного очищення поверхонь деталей (напилком, шабером, піскоструминним апаратом та ін.), знежирювання, травлення і складання під паяння. Іноді деталі перед паянням попередньо лудять. Зазори між з’єднуваними поверхнями після складання під паяння повинні бути в межах 0,05—0,15 мм\ у зазори менш як 0,05 мм м’які припої не проникають, а зазори більш як 0.15 мм знижують міцність спаю.

• ПОС 90 — для паяння внутрішніх швів харчового посуду і для предметів, перед якими ставляться особливі гігієнічні вимоги;

• ПОС 61 —для паяння радіо- й електроапаратури, деталей лічильно-аналітичних машин, легкоплавких металевих предметів, а також деталей з бронзи і сталі;

• ПОС 50 — для паяння авіаційних радіаторів, електричних лічильників, деталей з латуні та білої жерсті;

• ПОС 40 — для паяння радіаторів, електро- і радіоапаратури, фізико-технічних приладів, проводів під час електромонтажних робіт, оцинкованого і гальванічного заліза та ін.;

• ПОС ЗО — для паяння цинку, оцинкованого заліза, сталі, латуні, міді та різних виробів ширвжитку, а також для лудіння підшипників;

• ПОС 18 — для паяння свинцю, цинку, оцинкованого заліза, сталі, латуні і лудженої жерсті при знижених вимогах до міцності шва;

• ПОС 4—6—для паяння сталі, білої жерсті, лудженої жерсті, латуні, міді при знижених вимогах до міцності шва.

Хлористий цинк, який називають також травленою кислотою, застосовують під час паяння чорних і кольорових металів (крім цинкових та оцинкованих деталей, алюмінію та його сплавів). Одержують хлористий цинк розчиненням однієї частини добре подрібненого цинку в п’яти частинах соляної кислоти.

Під час монтажу електрорадіоапаратури застосовувати кислотні флюси категорично забороняється.

Активізовані флюси — це суміші, до яких, крім каніфолі, входять активізатори, що підвищують активність каніфольних флюсів. Як активізатори в каніфоль вводять у невеликих кількостях гідразин, анілін, саліцилову кислоту та деякі інші. До активізованих належать флюс ЛТИ-120, ЛК-2, КС тощо. Флюс ЛТИ-120 містить у собі 24% каніфолі, 70% етилового спирту, 4% солянокислого діетиламіну і 2% триетаноламіну. Його застосовують під час паяння низьковуглецевої сталі, міді і мідних сплавів. За допомогою флюсів ЛК-2 та КС вдається здійснити паяння міді та її сплавів, оцинкованого заліза, м’якої сталі, нікелю і срібла.

Безкислотні флюси, до яких належать різні органічні речовини: каніфоль, парафін, гліцерин, жири та масла. Каніфоль, наприклад, добре очищає від окислів латунь, мідь, свинець і свинцеві сплави і тому широко застосовується.

Каніфоль — речовина, яку добувають у результаті сухої перегонки смоли. Вона має ту перевагу, що не спричиняє корозії паяного шва. Через це каніфоль широко застосовують для паянняі електро- і радіоапаратури.

Для паяння монтажних з’єднань з міді в електро- і радіоапаратурі використовують такі флюси: каніфоль (100% за вагою каніфолі) і флюс КЕ (25% каніфолі і 75% етилового спирту); температура плавлення цих флюсів 150—300° С.

Каніфольні флюси застосовують у вигляді порошку, розчину в спирті, паст, таблеток, а також виготовляють разом з припоєм.

Коли для паяння користуються твердими припоями, як флюси використовують буру, борну кислоту та деякі інші речовини.

Буру (плавлену) застосовують у вигляді порошку чи пасти, замішаної на спирті. За допомогою бури паяють мідь, бронзу, сталь, а також напаюють пластинки твердих сплавів до державок різців та ін.

Борну кислоту застосовують у вигляді білих жирних на дотик лусочок. Флюсуючі властивості борної кислоти вищі, ніж у бури. Вона краще очищає, має меншу текучість і після охолодження легше видаляється, ніж бура.

Під час паяння нержавіючих і жароміцних сталей застосовують суміш, складену з 50% бури плавленої та 50% борної кислоти, розведених у розчині хлористого цинку до густоти пасти. Під час паяння сірого чавуну до бури додають хлористий калій, перекис марганцю або окис заліза.