Художня культура доби Імперії
У республіканські часи гідністю римлянина вважалася простота, вадою — марнотратство, злочином — розкіш. Але після того, як Рим завоював усю Італію, Іспанію, Грецію, держави Малої Азії і Північної Африки, розкіш і зніженість міцно ввійшли в життя римлян.
Римська аристократія за часи існування Республіки, особливо в останні два століття, всіляко намагалися уникнути підпорядкування традиційній системі римських етичних цінностей. Традиція була перепоною на шляху до розкішного повсякденного життя, хоча перепоною вже досить слабкою. Подальше її послаблення припадає на часи Імперії. Якщо раніше римляни жили, озираючись на традицію («Нічого зайвого!»), то тепер кожен жив як бажав («Здобувай і користуйся»). Особисті смаки й можливості яскраво відобразилися у художньому житті вічного міста.
У перші століття нашої ери Рим досяг надзвичайного розквіту і став дійсно столицею світу. На багато тисяч кілометрів через завойовані країни пролягали шляхи, аби зійтися на головній площі Рима — Форумі.
Імператорський Рим прикрашали чудові палаци й храми, театри, тріумфальні арки, цирки, терми, фонтани. Від гір до Рима підходили багатокілометрові наземні водогони-акведуки. Гордістю римлян були широкі дороги з каменю (деякі з них збереглися і до наших часів). Римська архітектура не знала собі рівної ні за розмірами території, де вона набула поширення, ні за складністю й різноманітністю споруд.
Досконало вивчивши еллінську архітектурну спадщину, опанувавши будівельну техніку етрусків, дещо запозичивши у народів Сходу й варварів, римські будівельники багато зробили для розвитку зодчества. Вони винайшли цемент на основі гашеного вапна, а додаток вулканічного піску зробив його водонепроникним і надзвичайно міцним. Поява такого цементу викликала переворот у будівництві й архітектурі.
Храми й інші громадські будівлі Рима, порівняно з грецькими, не відрізняються пластичністю і неповторною точністю обрисів. Їх основою було не безпомилкове почуття стилю і художній смак, як у Греції, а раціоналізм і знання справи. Римляни майже не створювали нових ордерів, але знайшли математичне вираження старих. Зодчі Рима користувалися переважно корінфським ордером, що добре відповідав холодній пишності храмів і базилік.
У мистецтві часів Августа багато що змінилося у порівнянні з республіканським. Це були роки жвавої будівельної діяльності, поширення скульптурного портрета. У художніх образах знаходили вираження нові суспільні взаємини: людина втрачає статус громадянина республіки і перетворюється на підданого імператора. Мистецтво перетворюється на державну діяльність, багато в чому керовану смаками імператора.
Благоустрій великого міста і всієї імперії — таким було найперше завдання Августа, мудрість якого як правителя ставилася за взірець римськими літописцями. Доба Августа у римській історії мала для культури таке ж значення, як у грецькій історії доба Перікла.
Однією з найбільш значних споруд Рима (першої пол. І ст. н. е.) був акведук Клавдія. Історик Пліній Старший писав про нього: «Нічого більш надзвичайного не було на землі». Починаючись у горах, він на своєму 60-кілометровому шляху до Риму ішов тунелями, перетинав ріки, мимохідь живив водою ряд квітучих вілл. За добу акведук Клавдія давав майже 220 тис. м3 води. Акведук складався з великої кількості арок, виконаних із тесаного каменю, які спиралися на стовпи величезної висоти — до 20 м. У верхній частині споруди був прокладений кам’яний канал.
Перше століття існування Імперії — час інтенсивного спорудження римською аристократією розкішних палаців і вілл. Якщо Август ще намагався бути по-республіканські стриманим, то його послідовники собі вже ні в чому не відмовляли.
Найвідомішим серед усіх імператорських палаців був так званий Золотий будинок Нерона, опис якого зберігся у Светонія: «Від Палатина до самого Есквіліна Нерон вибудував палац... Про розміри його й оздоблення досить буде згадати от що. Вестибюль його був такої висоти, що в ньому поставили колосальну статую імператора, яка сягала 35 м; площа його була така, що потрійний портик із боків був майже 1,5 км; усередині знаходився ставок, подібний морю... У інших покоях усе було вкрите золотом, прикрашене коштовним камінням і перламутровими раковинами... І коли такий палац був закінчений і освячений, Нерон тільки і сказав йому в похвалу, що тепер, нарешті, він буде жити по-людськи».
Інтер’єр дому дуже яскраво характеризував духовний світ хазяїна і його оточення. Вдома людина хотіла відчувати впевненість у сталості й безпеці свого буття. Тому в будинку усе повинне було радувати, розважати розмаїтістю форм, кольорів, багатством ліплення, мозаїки — усього того, чим були переповнені приватні житла — як величезні імператорські палаци, так і житла заможних людей.
Дух Рима суттєво відрізняється від духу Еллади. Римське зодчество вирішувало нові, тільки Риму властиві завдання, які й визначали сутність римського будівельного мистецтва, незалежно від національності того чи іншого зодчого. Так, головний архітектор імператора Адріана грек Аполлодор із Дамаска був творцем Пантеону (115-125 рр.), який визнають не тільки як найбільший шедевр римської архітектури, але як досягнення всесвітньо-історичного значення.
Пантеон — це храм усіх богів, заступників імператорського будинку. Пантеон — найбільший за розмірами римський купольний храм. Ні до, ні після нього в античному світі не споруджували такий грандіозний купол. Діаметр споруди — 43,5 метри — дорівнює її висоті. Щоб тримати таку громаду, знадобилися масивні стіни товщиною до шести метрів. Це надає зовнішньому вигляду Пантеону деякої незграбності. Перше враження пом’якшується небувалим простором, що відкривається перед здивованим відвідувачем усередині храму. Світло ллється зверху з дев’ятиметрового отвору в куполі — знаменитого «вікна Пантеону».
Рим багатий пам’ятниками, зведеними на честь численних військових перемог. Імператор Траян побудував високу 38-метрову колону, увінчану бронзовою фігурою імператора. На величезних кам’яних блоках п’єдестала зображені трофеї походу Траяна в Дакію. Поперечник колони 3,25 м. Вона складається з мармурових барабанів, ретельно прилаштованих один до одного. Усередині колони проходять гвинтові сходи.
Зовні колона покрита найвеличнішим у світі рельєфом. Нескінченною спіраллю, немов сувій рукопису, обвиває він тріумфальну споруду. Нижні рельєфи зображують перший похід на даків, верхні — другий похід і загибель царя даків Децебала. Рельєфи колони — хроніка подій того часу (кінець І - початок II ст. н. е.): зведення фортечних мурів і веж, будівництво військового табору, дерев’яного моста через повноводний Дунай. Зображені військові машини-баллісти і катапульти, масивні стріломети, пересувні вежі з облоговими східцями, піхоту в поході і на параді, кінноту в бою і на відпочинку, військові кораблі в портах і бою.
Пейзажні й архітектурні фони, батальні і мирні епізоди, реальні і міфологічні персонажі складають плоть цієї виняткової за своєю історичною й художньою цінністю розповіді. Римський історичний рельєф досяг тут своєї вершини.
Важливим елементом архітектури імператорського Рима були тріумфальні арки. Після перемоги полководець в’їжджав у столицю на колісниці, запряженій четвіркою коней. На шляху тріумфатора будували арку з дерева, яку потім заміняли кам’яною, щоб пам’ять про перемогу збереглася у віках. Від часів пізньої Республіки - початку IV ст. н. е збереглося повністю або частково майже 70 таких арок. На фризі арки завжди містився почесний або меморіальний напис, а рельєфи на них зображають окремі моменти переможних війн, тріумфальної процесії або військові трофеї, як, наприклад, на арках Септімія Севера і Костянтина в Римі.
Особливо пишно відзначали тріумф Тіта, переможця в Іудейській війні 70 р., майбутнього імператора. Урочиста процесія проходила біля Колізею, поблизу якого на найвищій точці священної дороги побудували дерев’яну арку. Згодом її місце посіла монументальна споруда з пентеліконського мармуру, пишна й велична. Біла кубічна арка піднялася на п’ятиповерхову висоту, її вінчала четвірка бронзових коней, запряжених у колісницю, на якій стояв увінчаний лаврами переможець. Арка прикрашена сюжетними композиціями і декоративними орнаментами.
Своє життя римляни не уявляли без численних публічних видовищ. Потреба в них задовольнялася іграми в амфітеатрах, участю в театральних виставах і тріумфальних процесіях. Улаштуванню таких видовищ у період пізньої Республіки і в епоху Імперії влада надавала великого значення як засобам підвищення популярності в народі. Особливе зацікавлення викликали гладіаторські ігри, що спочатку відбувалися на форумі, а потім у спеціально споруджених амфітеатрах.
Знаменитий римський амфітеатр Колізей вже у давнину вважали одним із семи чудес світу. Дійсно, місткість амфітеатру для свого часу виняткова – 56 тисяч глядачів.
Розміри амфітеатру гігантські — у плані 156х188 м, висота зовнішньої стіни 48,5 м. Колізей заклали при імператорі Веспасіані близько 75 р. і відкрили у часи правління Тіта в 80 р. Грандіозністю Колізей нагадував єгипетські піраміди і храми, але призначався зовсім не для молитов, а для боїв гладіаторів, цькування звірів та інших кривавих видовищ.
Внутрішній устрій амфітеатру нагадував сучасний цирк. На дні гігантської вирви знаходилася велика арена розміром 54х86 м. Підлога арени піднімалася й опускалася, що дозволяло створювати різні театральні ефекти. Кілька підземних поверхів були зайняті клітками для звірів, камерами для гладіаторів і пристроєм для затоплення нижньої частини амфітеатру — адже в Колізеї проходили не тільки бої гладіаторів, але і бої справжніх військових кораблів. Архітектори подбали і про зручності для глядачів. Перші ряди складалися з мармурових крісел для привілейованої публіки. За ними були розташовані три яруси, які завершувалися кільцевою колонадою. Від південного сонця глядачів захищав веларій — грандіозний складовий тент.
Не менш складними за конструкцією й багатством кам’яного оздоблення ніж Колізей були імператорські терми. Терми являли собою складний комплекс різноманітних за призначенням приміщень. Крім басейнів і ванн, у них знаходилися майданчики для спортивних вправ, бібліотеки, приміщення для відпочинку, торгові лавки. Терми служили клубами, в них проходили філософські диспути й заняття наукою, влаштовувалися виставки творів мистецтва. Не дивно, що багато римлян відвідували терми щодня. В імперії найбільше славилися терми Каракалли в Римі, споруджені в перші десятиріччя III ст. н. е. Вони були величезні — одночасно вміщували більше 1500 відвідувачів і займали гігантську прямокутну ділянку розміром 353х335 м, засаджену тінистими деревами і декоративними квітами. Під відкритим небом знаходився басейн із холодною водою — фригідарій розміром з невелике озеро.
Широкі сходи вели у грандіозний прямокутний мармуровий зал у центральній частині терм — тепідарій. Висота його близько 30 м і все ж, незважаючи на величезні розміри і колосальну масу каменю, із якого зведені стіни й зводи, зал вражав легкістю. Гігантське приміщення пронизане м’яким світлом.
Терми відчинялися з ранку. Кожен міг знайти заняття за своїм уподобанням — одні йшли до бібліотеки, інші в кімнати для гімнастичних вправ, треті прогулювалися ошатними залами.
У Римі сформувався тип громадської споруди, відомої під назвою «базиліка». Базиліка була єдиним типом античної будівлі, розрахованої на те, щоб умістити велику кількість людей: тут засідав суд, оголошувалися постанови, укладалися різні угоди. Базиліка складалася з одного величезного світлого залу, що поділявся рядами колон на кілька секцій. Саме цей тип споруди виявився найбільш придатним для того, щоб використовувати його для потреб християнської церкви. У IV столітті, після проголошення християнства державною релігією, у Римі було побудовано кілька церков-базилік: Сан Джованні ін Латерано, св. Петра у Ватикані, базиліка св. Павла за міським муром (Сан Паоло фуорі ле Мура) тощо.
Протягом трьох перших століть нашої ери Рим ще продовжував збільшуватися й прикрашатися, а з кінця III ст. починає помалу занепадати. Найбільш різка зміна сталася в 330 р., коли імператор Константин І переніс столицю імперії до невеликого містечка Візантія і назвав її Константинополем.