5.Місце й роль партій і виборів у прийнятті політичних рішень

Інституційними засобами виявлення економічної ефектив­ності державної політики є політичні партії і вибори. У демокра­тичних державах вибір більшістю голосів є панівним. Звісно, що існує кілька шляхів прийняття державних рішень. Суттєве значен­ня має та чи інша форма виборчої рівноваги, що досягається під час прийняття рішень із кількох питань. Прикладом може бути обмін голосами між партіями, які нададуть перевагу менш цікавим альтернативам і тим самим отримають підтримку під час голосу­вання з більш важливих для них питань. Обмін голосами в реаль­них умовах є важливою основою політики, яка дає змогу прийня­ти державні рішення, утворюючи можливість справляння впливу на результати голосування. Цей метод широко застосовується де­путатами в парламенті, делегатами від партій, членами уряду і коа­ліціями партій.

У разі прийняття колективного рішення виникають певні витрати, які зумовлюють певні наслідки для тих, хто програв у голосуванні. Витрати виникають і в разі необхідності розробки альтернатив і голосуванні за них. Ідеться про витрати на отриман­ня інформації щодо альтернатив і її ретрансляції виборцям, а та­кож витрати на самі переговори і голосування. Звісно, що фінан­сово-політичні інститути й організації працюють не безплатно.

У сучасних політичних і економічних системах прямі вибори можна використати лише для розв'язання поодиноких питань. Розмір витрат під час прийняття рішення залежить від розміру групи, яка бере участь у голосуванні, що передбачає й відповідне деле­гування повноважень інститутам, партіям і депутатам. Цей аспект особливо важливий для представницької демократії, яка ґрунтується на системі загальних виборів, де боротьбу за голоси виборців полі­тичні партії ведуть за принципами взаємної конкуренції.

Політи́чна еконо́мія — наука, сферою інтересів якої є соціально-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ. Вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взаємодіі з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства. Вона показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людини.

1615 рік — французький економіст А.Монкретьєн вводить термін «політична економія» (гр. politicos + oiconomia — мистецтво державного управління господарством). У сучасній науці широко дискутуються питання щодо співвідношення таких понять як політична економія, економічна теорія, аналітична економіка, економікс.

Предметом політичної економії є вивчення виробничих відносин державою, підприємствами, населенням.

Об'єктом вивчення є суспільне виробництво, економічні відносини та ведення економіки.

Політична економія — це наука про виробничі відносини й економічні закони.

Еконо́міка —теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох. Суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг^[1].