6. Захист резервуарів від проникливості

При проектуванні залізобетонних резервуарів особливу увагу приділяють їх непроникливості, захисту матеріалів із яких виконаний резервуар, від шкідливої дії зберігаємого в ньому продукту, а також збереження фізико-хімічних властивостей продукту протягом тривалого терміну.

У резервуарах, які призначені для зберігання чистої води, тріщиностійкість і водонепроникливість елементів забезпечують застосуванням щільних бетонів і попереднього напруження. Чиста вода практично не чинить шкідливої дії на бетон. Сира нафта і темні нафтопродукти також не стоворюють хімічної дії на бетон. У Баку на Бебі-Елатських промислах ще в 1912 році побудовані залізобетонні резервуари місткістю до 100 м³ для зберігання нафти, які експлуатують і до цього часу.

Світлі нафтопродукти мають високий ступінь проникнення через бетон. Це вимагає спеціальних мір щодо його ізоляції. Рослинні масла, кислоти руйнують бетон, тому при їх зберіганні в залізобетонних резервуарах необхідно уникати прямого контакту цих продуктів із бетоном.

Однією із ефективних мір захисту ємностей від проникнення, а також від шкідливого впливу продукту, який зберігається, є влаштування лицювань або покриттів із матеріалів, які повинні мати достатню міцність і деформативність, бути стійкими до температурних дій у необхідних межах, а також бути стійкими і не шкідливими по відношенню до продукту, який зберігається протягом тривалого періоду.

У США, Германії, Франції використовують захисні покриття на основі тіокол-латекса (тіокол-латексалкилполісульфід – пластмаси які піддаються вулканізації). Влаштування покриттів виконується шляхом наклеювання листового тіокола (скляної або бавовнянобумажної тканини, яка пропитана тіокол-латексом) або фарбування поверхні резервуара емульсіями на основі тіокол-латекса.

В Україні і країнах СНД розроблені і застосовують покриття із плівкою вініпласту товщиною 0,4...0,6 мм, який наклеюють на бетон цементно-латексного сумішшю, покриття у вигляді обмазування емульсіями, виготовленими на основі епоксидних смол; покриття із склопластикових матеріалів.

Для лицювання внутрішніх поверхонь резервуарів застосовують також листову сталь товщиною 1...4 мм. Таке лицювання можна виконувати як після монтажу залізобетонних конструкцій, так і під час бетонування, використовуючи стальне лицювання як внутрішню опалубку. Такий вид лицювання застосовують як для монолітних, так і збірних резервуарів, стінки і днища яких збираються із панелей покритих стальним листом товщиною 2,5...4 мм.

Необхідно мати на увазі, що стальне лицювання в ряді випадків забезпечує тільки непроникливість резервуару, але воно саме повинно бути захищеним від шкідливого впливу продукту, що зберігається. До того ж таке лицювання призводить до великих витрат листової сталі. Тому виявляють зацікавленість конструкції резервуарів, у яких непроникливість забезпечується без улаштування спеціальних захисних покриттів. У лабораторіях багатьох країн світу проводять роботи з розробки спеціальних непроникливих для бензину бетонів і влаштування гідравлічної ізоляції шляхом насичення бетону водою.

На теперішній час отримані бензинонепроникливі бетони на основі портландцементів з добавками гідрату окису заліза або хлористих солей кальцію, натрію, а також бетон, роль в’яжучого в якому виконують епоксидні смоли, - пластбетон.

Перспективними є резервуари з замкнутими оболонками із синтетичних матеріалів, розташованими всередині їх, які захищають ємність від просочування і випаровування продукту. Але достатнього досвіду експлуатації таких резервуарів поки що немає.

Боротьба з втратами продукту від випаровування і підвищення газонепроникливості резервуарів у основному здійснюється таким шляхом:

• влаштування плаваючих покриттів у вигляді понтонів із армоцементних конструкцій або із синтетичних матеріалів;

• влаштування на покрівлі резервуару водяного екрану з шаром води товщиною 100...150 мм. Вода, заповнюючи капіляри в бетоні, в значній мірі підвищує його герметичність. На цьому принципі основані конструкції резервуарів, всі елементи яких (стінки, днище, покрівля) герметизовані за допомогою гідроізоляції;

• попереднього напруження всіх конструктивних елементів резервуару (днище, стінки, покриття).

Одним із заходів боротьби з втратами від випаровування продукту із резервуарів є створення в ньому постійного температурного режиму, але цей захід має позитивний результат тільки при тривалому зберіганні продукту.