1.0. Антропологія, як наука.

Антропологія - це наука про людину, яка вивчає її походження, розвиток і варіанти фізичного типу людини, а також її індивідуальні особливості: вікові, статеві, професійні, етнічні, расові, психічні, соціологічні, політичні, культурологічні тощо.

У зв’язку з цим у її складі виділяють декілька розділів. До основних відносяться:

1. Антропогенез = еволюційна антропологія - вчення про походження людини, про її виникнення і розвиток як суспільної істоти. Цей розділ включає приматоведення, еволюційну анатомію людини та палеоантропологію.

2. Морфологія людини = конституційна, фізична антропологія - вчення про варіації тіла та морфологічні типи людей, досліджується мінливість ознак, пов’язаних із віком, статевим диморфізмом і впливом різних умов життя та праці.

3. Етнічна антропологія = расоведення - вчення про виникнення рас, націй і їхнє розповсюдження на планеті, а також зміни фізичного типу людей внаслідок культурно-історичного прогресу, що призводить до появи національно-фізіологічних та психологічних відмінностей народів.

Крім того, як порівняно самостійні розділи антропології розглядаються:

1. Психологічна антропологія, котра вивчає нормальні та аномальні варіанти поведінки людини, зокрема сюди відносяться психоаналіз, парапсихологія і т.п.

2. Культурологічна антропологія - вчення про людину як творця культури, котре вивчає етнологію народів, їхніх звичаїв, родинних зв’язків, мови, моральності та релігії.

3. Соціальна антропологія - вчення про особливості соціальної організації народів світу, складну структуру внутрішнього світу людину та систему його зв’язків із суспільством.

4. Філософська антропологія - вчення про людину та її сутність, основні напрямки та закони її біологічного, психічного, духовно-історичного та соціального розвитку.

5. Соціально-філософська антропологія розглядає загальну природу людини, її існування в межах суспільства і взаємовідносини з ним.

6. Політична антропологія - вивчає людину як особу, що діє в усіх політичних організаціях. Її предмет - специфіка політичного управління у різних архаїчних (повністю або частково ізольовані від світових соціально-економічних зв’язків) і традиційних (базуються на певних традиціях - ісламські, конфуціанські, православні) суспільствах.

7. Економічна антропологія - досліджує еволюцію людини в соціально-економічній площині.

8. Педагогічна антропологія - вчення про закони розвитку і формування цілісної сутності людини в онтогенезі під впливом батьків, педагогів, суспільства, засобів масової інформації, самовиховання та самовдосконалення усього життєвого шляху.

9. Теологічна антропологія тощо. Будь-який розділ антропології спрямований на вивчення певної складової частини цілісності людини.

Еволюція приматів розгорталася, головним чином, протягом кайнозойської ери (табл.1), котра наступила після крейдяного періоду мезозойської ери. хоча перші відомі примати мають вік близько 75-80млн. років, що припадає на кінець крейдяного періоду.

Періодизація кайнозойської ери

Період	Епоха	Початок, млн років
Третинний, палеоген	Палеоцен	65
	Еоцен	55
	Олігоцен	37
Третинний, неоген	Міоцен	22
	Пліоцен	10 - 5
Четвертинний	Плейстоцен, початок якого називається еоплейстоценом або вілафранкським часом	2
	Голоцен	0,1

За досить значний проміжок часу, який охоплює більш ніж 100 млн років, із предкових форм людини сформувався вид Homo sapiens, який за адаптивними можливостями значно перевищує усі види ссавців. Така надзвичайно широка норма реакції зумовлена специфікою еволюції людини, яка, на відмінувід філогенетичного розвитку тварин, була спрямована не на утворення безлічі дрібних пристосувань до конкретних умов існування, а на вироблення універсального відношення до навколишнього середовища за рахунок прогресивного розвитку свідомості, членороздільної мови та трудової діяльності. Величезну роль у формуванні цих процесів відіграла модифікація групової поведінки тварин і розвиток соціальних відносин. Передумови саме такого розвитку створювалися упродовж тривалої еволюції живої природи і пов'язані з реалізацією необмеженого біологічного прогресу, тобто загального еволюційного розвитку тварин у напрямі до розумної істоти. Досить багато видів тварин (примати, ведмеді, собаки, коти, щури тощо) відзначаються достатньо розвиненою елементарною розумовою діяльністю і складною поведінкою, котра базується на умовних рефлексах, навчанні, індивідуальному досвіді. Подібні властивості є закономірним результатом еволюції нервової системи, психічного відображення і поведінки. Елемент випадковості в цьому процесі був привнесений неочікуваною зміною зовнішніх умов і тим фактом, що примати першими опинилися в нетиповому для них середовищі, коли виживання значною мірою забезпечувалося високою мобільністю психічних процесів і соціальними факторами, які й зумовили специфіку подальшого розвитку тварин у напрямі універсально пристосованої розумної істоти.

Загальна еволюція тварин пов'язана з реалізацією декількох основних напрямів розвитку адаптацій. До них належать:

виникнення багатоклітинності і все більша диференціація систем органів;

виникнення твердого скелету (зовнішнього і внутрішнього);

розвиток центральної нервової системи, який реалізувався у двох різних напрямках. Перший характерний для комах і спрямований на спадкове закріплення будь – якого типу реакцій поведінки за допомогою безумовнихрефлексів та інстинктів. Другий напрям еволюційного рішення проблеми доцільної поведінки властивий для ссавців. Він оснований на умовних рефлексах і навчанні, на збільшенні значення досвіду кожної особини;

розвиток соціальності серед багатьох груп тварин, що став могутнім біологічним фактором виживання більшості особин, які входять до складу того чи іншого угрупування.