2 Слайд.

В 4 столітті до н.е. в грецькому світі відбуваються важливі політичні та економічні події. Серед них можна назвати Пелопоннеську війну - війну Афін зі Спартою, яка призвела до поразки і ослаблення Афін; виникнення імперії Олександра Македонського, яка після його смерті розпадається на ряд держав. Надалі виникає Римська республіка, яка перетворюється на Римську імперію.

Всі ці зрушення в бутті античного світу призводять до того, що Греція втрачає самостійне положення, вона перестає бути культурним центром, перетворюється на провінцію античного світу.

У той же час її освіченість і культура з національних стали всесвітніми. Грецька культурна спадщина стала панівною силою в Римській імперії. Все пішло вшир, зате знизився загальний рівень філософствування. Ця епоха стала пізніше називатися еллінізмом, що буквально означало "наслідування грекам".

3 Слайд.

Римська філософія розпочинається з того, чим закінчується грецька – еклектизмом*. Її початок датується кінцем II - І ст. до н.е. Вона є вторинною стосовно грецької ("Рим був завойованим Грецією духовно"). Звідси, власне, й роздвоєність римської філософії на латино мовну і грекомовну та змістовна суперечливість: складна внутрішня драма, прив'язаність до наслідування, тлумачення й коментування. Це особливо є характерним для творчості Цицерона.

В елліністсько-римський період античності найбільш відомими були такі філософські школи: епікурейська (засновник Епікур), скептична (Піррон), стоїчна (Цицерон, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет) і неоплатонівська.

*Еклектизм — напрям у давньогрецькій філософії доби еллінізму, в 2 столітті до н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до нівелювання відмінностей між ученнями і школами.Еклектизм був поширений у школах епікурейців, стоїків, академіків, перипатетиків, кініків.

4 Слайд.

Тепер хочу повісти саме про філософів Давньго Риму.

Марк Туллій Цицерон (106 — 43 рр. до н. е.) — давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор.

5 Слайд.

Народився близько 106 року, поблизу міста Арпіна в заможній римській родині. Батько Цицерона походив з родини римських вершників. У дитинстві хлопець продемонстрував неабиякі блискучі можливості в навчанні. Від інших він відрізнявся вражаючою зрозумілістю і хорошою пам’яттю. У молодому віці хлопець починає вивчати римське право, античну філософію і теорію риторики. У 90-х рр. до н. е. Цицерон перебував рік на військовій службі під час Союзницької війни, спочатку під командуванням Помпея Страбона, а потім — Сулли. Повернувшись до Риму посилено займався філософією у Філона Ларисського та стоїка Діодота. Як свідчив сам Цицерон, він присвячував заняттям «дні й ночі».

6 Слайд.

Цицерон відображав у своїх творах сучасні йому ідеї стоіків та епікурейців свідомо наслідував діалоги Арістотеля.

З теоретичних гносеологічних питань розглядав питанням про природу і статус знання: чи є критерії істинності пізнання? чи може знання про що-небудь бути остаточним? Відповідно до вчення Нової Академії, і на противагу стоїкам, він відповідає на це питання негативно. У роботі «Про межі добра і зла» Цицерон послідовно спростовує вчення про вище благо епікурейців і стоїків, зберігаючи скептичний погляд про неможливість теоретичного обґрунтування вищого блага.

Найбільш продуктивною була думка щодо походження держави, форм її правління та їх переродження. Досить цінною була й думка про необхідність поділу влад "через їх змішування". На його думку, успіх Риму полягав у поєднанні трьох влад: влади консулів (імператорська), влади сенаторів (аристократів) та влади демосу (народу). Визнавалося за необхідне "залишити трохи влади народові", - тільки за такої умови в суспільстві й державі можуть панувати мир і спокій.