1.5.Стівен Тулмін: еволюція матриці розуміння

У рамках соціально-психологічного напрямку реконструкції процесу розвитку наукових знань лежить і концепція американського філософа Стівена Тулміна (1922-1997 рр.).

З точки зору С.Тулміна, Кунівська модель знаходиться в нерозв’язному конфлікті з емпіричної історією науки, заперечуючи спадкоємність її розвитку, оскільки ця історія не має періодів «цілковитого нерозуміння». Для пояснення безперервності в описі науки С.Тулмін пропонує використовувати схему еволюції, аналогічну теорії природного відбору Ч. Дарвіна.

Розвитку науки, вважає С. Тулмін, притаманні не радикальні революції, а мікрореволюціі, які пов’язані з кожним окремим відкриттям і аналогічними індивідуальними мінливостями або мутаціями.

Розвиток науки здійснюється як розгортання мережі проблем, обумовлених ситуаційно і зникаючих зі зміною ситуації або в результаті зміни цілей і поколінь. Концепції, теорії і пояснювальні записки процедури оцінюються не як справжні чи фальшиві, а в термінах адаптації до оточуючого середовища, до інтелектуального полю проблем.

Знання, по С. Тулміну, «розмножуються» як потік проблем і понять, найбільш цінні з них передаються від епохи до епохи, від одного наукового співтовариства до іншого, зберігаючи спадкоємність у розвитку. При цьому вони піддаються відомої трансформації, «гібридизації» і т.п. Переоцінку і зміну раціональності С.Тулмін не пов’язує з будь-яким глибоким кризою, бо криза - болісне явище. Він скоріше розглядає їх як ситуацію вибору і переваги в умовах постійних і незначних мутацій понять. При цьому мова не йде про прогрес у розвитку науки, а тільки про більшу чи меншу адаптацію її до умов, що змінилися.

Таким чином, С.Тулмін по суті тлумачить науковий процес як постійний і ненаправленої процес боротьби ідей за існування шляхом найкращої адаптації до середовища їхнього перебування.

Наукові теорії та традиції, за С.Тулміном, піддані процесам консервативного зберігання (виживання) та інноваціям ( «мутаціям»). Інновації в науці («мутації») стримуються факторами критики і самокритики («природний» і «штучний» відбори). Виживають ті популяції, які найбільшою мірою адаптуються до «інтелектуального середовища». Найважливіші зміни пов’язані зі зміною теоретичних фундаментальних стандартів, або «матриць» розуміння, які лежать в основі наукових теорій.

Вчені, наукова еліта - це свого роду фермери, «розвідні» поняття і проблеми і вибирають (у відповідності зі своїми стандартами) найбільш раціональні зразки. Вибір і перевагу тих чи інших понять і концепцій визначається не їх істинністю, а ефективністю у вирішенні проблем та оцінкою з боку наукової еліти, що утворює як би «раду експертів» даного наукового товариства. Саме вони визначають поняття їх адекватності та застосування. Вчені так само, як і фермери, намагаються не втрачати енергію на неефективні операції і так само, як фермери, простіші в розробці тих проблем, які потребують нагального вирішення, - пише С.Тулмін в роботі «Людське розуміння».

Фундаментальним поняттям методології, за С.Тулміном, є поняття еволюціональної раціональності. Вона тотожна стандартам обгрунтування та розуміння. Вчений вважає «зрозумілими» ті події, які виправдовують його попереднє очікування. Самі ж очікування направляються історичним чином раціональності, «ідеалами природного порядку». Те, що не вкладається в «матрицю розуміння», вважається «аномальним». Усунення «аномалій» - найважливіший стимул наукової еволюції. Пояснення оцінюється не з точки зору істинності, а за наступними критеріями: передбачувана надійність, зв’язність, когерентність, зручність. Ці критерії історично мінливі і зумовлені діяльністю наукової еліти. Вони формуються під впливом внутрішньонаукових і позанаукових (соціальні, економічні, ідеологічних) чинників, які взаємодоповнюють один одного. Але все ж таки вирішальну роль С. Тулмін відводить внутрішньонауковим (раціональним) факторам.

Історія науки постає в С.Тулміна як розгорнутий у часі процес здійснення і чергування стандартів раціонального пояснення, взятих разом з процедурами їх перевірки та випробування на практичну ефективність, а наука - «як тіло ідей і методів, яке розвивається», які «постійно еволюціонують і змінюються в соціальному середовищі» . На відміну від біоеволюційної позиції К. Поппера або біосоціальних Т.Куна, позицію С. Тулміна можна охарактеризувати як «селекційну» модель науки.

Поза сумнівом, С. Тулміну вдається помітити важливі діалектичні особливості розвитку науки, зокрема, те, що еволюція наукових теорій зазнає впливу з боку історично мінливих «стандартів» та «стратегій» раціональності, які у свою чергу, зазнають зворотного впливу з боку еволюціоних дисциплін. Важливим елементом його концепції – залучення даних соціології, соціальної психології, економіки, історії науки, утвердження конкретно-історичного підходу до розвитку науки.

Разом з тим їм абсолютизується біологічна аналогія як схема опису наукових процесів і релятивізується образ науки, розпадається на історію виживання і вимирання концептуальних популяцій, що адаптуються до тих чи інших історичних даних ( «екологічним вимогам»). Крім того, ні Т. Кун, ні Ст. Тулмін не досліджують питання про «механізми» формування вченого і виникнення нового знання. Відзначивши складний характер цієї проблеми, вони зосередили свою увагу, головним чином, на проблемі вибору між сформованими теоріями. Виходячі з вищесказаного можно виділити наступні концепції філософії С.Тулміна:

• Фундаментальні наукові проблеми можуть бути розв'язані тільки в рамках цілісного історичного контексту.

• Наука розглядається не як цілісна система з притаманною їй організацією, а як популяція проблем, понять і пояснювальних процедур.

• На перше місце висуваються наукові поняття, розвиток знань розглядається як результат синтезу понять, які вже є і які утворюються.

• Заперечення теорії наукових революцій Т.Куна і заміна її теорією еволюції.

• Ця теорія базується на теорії еволюції Ч. Дарвіна: теорії, які належать до однієї або кількох суміжних предметних галузей, є своєрідною популяцією, члени якої беруть участь у процесах мінливості та відбору.

• Мінливість розглядається як уведення в сталу схему новацій, що покращують пояснювальний потенціал системи описування.

• Відбір буде призводити до прийняття нових новацій і заперечення інших, тобто (мовою теорії еволюції) закріплення певних ознак.

• Науковий процес розглядається як постійний і ненаправлений процес боротьби ідей за виживання шляхом найкращої адаптації до середовища існування.

Таким чином, С. Тулміну вдалось застосувати історичний підхід до аналізу науки, розгледіти деякі діалектичні властивості розвитку науки, зокрема розглянути еволюцію наукових теорій у зв'язку зі зміною історичних типів раціональності. Разом з тим, він абсолютизував біологічну аналогію, що привело до релятивістського погляду на науку.