§ 2. Закони як джерела аграрного права

1. Правове регулювання найістотніших суспільних аг- рарних відносин нормами законів (а не підзаконних актів) є принципом, вимогою та ознакою гарантії, що дана право- ва норма відображає інтереси і волю народу за допомогою законодавчого акта, прийнятого найвищим органом дер- жавної влади. Здійснювані в сучасний період соціально-економічні та правові реформи повною мірою стосуються аграрного сектора економіки України і дістають свій прояв у відповідних законодавчих актах.

Вміщені в законах правові норми за своїм призначенням характеризуються як такі, що мають загальний (уніфі- кований) і спеціальний (диференційований) характер.

Правовими нормами Конституції закріплено основні дер- жавно-правові засади правового становища колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, права та обов'язки селян—чле- нів колективних сільськогосподарських підприємств і пра-

цівників державних аграрно-виробничих утворень. Консти- туція визнає державну і приватну власність. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ре- сурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Законоположення, закріплені в Конституції, ста- новлять юридичну основу всього законодавства України, в тому числі і її аграрного законодавства.

2. Поряд із Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою 16 липня 1990 p.. Законом "Про еко- номічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р., до джерел аграрного права уніфікованого характе- ру належать також Закони "Про власність" і "Про під- приємництво" від 7 лютого 1991 р., "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., "Про господарські товари- ства" від 19 вересня 1991 p., Земельний кодекс України, Закони "Про банкрутство", "Про оподаткування прибутків підприємств" та ін.

Законодавчі акти уніфікованого характеру мають ту особливість, що вони одночасно адресуються цілому ряду суб'єктів або групі суб'єктів суспільних відносин, проголо- шують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.

3. Важливе місце серед джерел аграрного права по- сідають спеціальні аграрні закони. Це, зокрема. Закони "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 р., "Про се- лянське (фермерське) господарство", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу" (в редакції Закону від 15 травня 1993 р.), "Про карантин рослин", "Про племінне тваринництво" і "Про насіння", "Про пестициди і агрохімікати" та ін.

Законодавчі акти спеціального призначення характери- зуються певною конкретністю, визначенням правового статусу і правового регулювання діяльності саме аграрних товаровиробників, прав та обов'язків працівників підпри- ємств (установ, організацій), яким адресуються спеціальні закони.

Одним із перших актів, який на рівні закону визначає соціальний стан селянина і перспективи вирішення його соціальних проблем, є Закон "Про пріоритетність соціаль- ного розвитку села та агропромислового комплексу в на- родному господарстві". Він становить правову основу для

забезпечення пріоритетності соціального цільового розвитку села та агропромислового комплексу. Цим законом визна- чаються організаційно-економічні та правові заходи, що забезпечують пріоритетність їхнього розвитку. Зокрема, надається право вільного вибору форм і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці, впровадження еквівалентного товарообміну між промисловістю і сільським господарством на основі пари- тетного ціноутворення на їхню продукцію. В національ- ному праві стосовно аграрного виробництва на рівні закону закріплено принципи першочергового і в повному обсязі забезпечення потреб агропромислового комплексу, покла- дення на промислові підприємства, будівельні та інші ор- ганізації обов'язку повністю компенсувати збитки за неви- конання поставок матеріально-технічних ресурсів або буді- вельно-монтажних робіт. Все це зумовлює більш високі вимоги до практики додержання договірної дисципліни в агропромисловому комплексі України в цілому.

Даний закон по-новому вирішує питання про пріори- тетність державних інвестицій. Зокрема, передбачається за- безпеченість поєднання виділених коштів з лімітами під- рядних робіт і ресурсів, що спрямовуватимуться на соціальний розвиток села та зміцнення матеріально-технічної бази агропромислового комплексу. Вперше на рівні закону йдеться про соціальну захищеність селян і сільськогосподарських підприємств, економічне і правове гарантування еквівалентності товарообміну на селі, науко- ве і кадрове забезпечення сільськогосподарського виробниц- тва та ін.

4. Практика виробничо-господарської діяльності суб'єктів підприємництва кооперативного типу з часу дії Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" дає підстави вважати, що стосовно цих підприємств даний за- кон не став ефективним засобом правового забезпечення їх діяльності. Його правові норми недостатньо спрямовані на усунення наслідків адміністративно-командних методів дер- жавного керівництва сільськогосподарськими підприємства- ми кооперативного типу, на забезпечення їх прав та інте- ресів у їхніх взаєминах щодо матеріально-технічного забез- печення, встановлення економічно обгрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, що вони її виробляють, і на сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, отру- тохімікати та інші предмети постачання, без яких ці суб'єкти підприємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.

Цей акт визначає виробничо-господарську самостійність і правоздатність аграрного підприємства кооперативного ти- пу на рівні закону, а також права і обов'язки члена такого підприємства, їхні правові гарантії, принципи самовряду- вання і повноваження представницьких органів підпри- ємств цього типу. На рівні спеціальних законодавчих актів встановлено режим власності підприємств кооперативного і корпоративного типів, вимоги щодо виробничо-господарсь- ких правомочностей підприємств як виробників-підприєм- ців, щодо розподілу доходів, розширення майнових, уп- равлінсько-контрольних, соціальних прав їхніх членів і/ чи учасників.

5. Усі учасники аграрного підприємства (всіх форм влас- ності та господарювання) мають справу з використанням землі та інших природних ресурсів. Правовий режим, зок- рема землі як головного засобу сільськогосподарського (аг- рарного) виробництва, права та обов'язки власників і ко- ристувачів землі, відповідальність за її раціональне викори- стання, збереження її родючості й екологічної чистоти ре- гулюється нормами Земельного кодексу України. Цей зако- нодавчий акт є основним джерелом земельного права. Од- нак у ньому містяться окремі правові норми, що визнача- ють земельну правоздатність усіх суб'єктів аграрного підприємництва і приватних підсобних господарств. А тому певною мірою Земельний кодекс України є також джере- лом аграрного права.

Такою ж мірою джерелами саме аграрного права є Вод- ний кодекс України та інші закони, окремі правові норми яких регулюють виробництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тваринного, зокрема водного, похо- дження, розведення хутрових диких тварин, промислове мисливство тощо.

6. Ветеринарія та зооінженерія — це важливі елементи аграрного виробництва, діяльність, спрямована на розвиток тваринництва, забезпечення здоров'я тварин, екологічну безпеку продукції тваринництва. Тому Закон "Про ветери- нарну медицину" та інші закони про тваринництво, зооінженерію є джерелами аграрного права.