§ 7. Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

1. Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняє- ться в разі:

1) добровільної відмови голови господарства від земель- ної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;

2) прийняття членами господарства рішення про припи- нення його діяльності;

3) ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;

4) використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погір- шення екологічної ситуації;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;

6) невикористання земельної ділянки для сільськогос- подарського виробництва протягом року від дня її надання;

7) вилучення земельної ділянки у встановленому зако- ном порядку для державних і громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (бан- крутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спад- коємця, який бажає продовжити його діяльність.

2. Рішення про припинення діяльності селянського (фер- мерського) господарства приймається районною (міською) Радою народних депутатів, а в разі його неплатоспромож- ності (банкрутства) — судом. Спори про припинення діяльності господарства вирішуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землі у встановленому порядку для державних і громадських по- треб провадиться за його згодою після виділення йому відповідною Радою народних депутатів рівноцінної земель- ної ділянки, будівництва на новому місці організаціями, для яких відводиться ділянка, житлових, виробничих та інших будівель замість вилучених і відшкодування в пов- ному обсязі збитків включно з упущеною вигодою.

3. Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюдже- том, банком та іншими кредиторами. Решта майна зали- шається у спільній власності членів господарства або роз- поділяється між ними за домовленістю.

4. В разі припинення діяльності господарства до за- кінчення строку надання йому податкових пільг воно спла- чує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для держав- них і громадських потреб; господарство визнається непла- тоспроможним (банкрутом); немає жодного члена госпо- дарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.

Розділ XVII ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДИСЦИПЛІНИ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

§ 1. Характеристика організації праці в сільськогосподарських підприємствах. Її правове регулювання

1. Сільське господарство України є однією з важливих галузей народного господарства, від розвитку якої -великою мірою залежить зміцнення економіки держави, підвищення добробуту народу. Чітка організація праці безпосередньо впливає на підвищення ефективності сільськогосподар- ського виробництва, продуктивності праці.

Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (ст. 2) виробництво сільськогосподарської продукції здійс- нюють підприємства різних видів — відповідно до існую- чих форм власності. Економічною основою діяльності дер- жавних сільськогосподарських підприємств є державна власність, колективні сільськогосподарські підприємства функціонують на базі колективної власності.

У процесі виробництва сільськогосподарської продукції його учасники об'єктивно вступають у певні зв'язки й відносини, які потребують чіткої регламентації. Спільна праця повинна бути належним чином організована. Ор- ганізація праці — це впорядкування, приведення в систему трудової діяльності людей. Управління виробничою діяль- ністю в трудових колективах здійснюється за допомогою впровадження прогресивних, науково обгрунтованих форм організації праці. Перехід сільськогосподарських підпри- ємств на новий економічний механізм — повний госпроз- рахунок, самоокупність, самофінансування, на ринкові від- носини у поєднанні з широкою демократизацією управ- ління створюють сприятливі умови для впровадження про- гресивних форм організації праці.

2. Предметом правового регулювання внутрігосподар- ської організації праці в сільськогосподарських підприєм- ствах є суспільні відносини, що функціонують у сфері виробництва і опосередковують зв'язки між людьми з ор- ганізації трудового процесу. Правові відносини щодо організації праці в сільськогосподарських підприємствах є складовою трудових відносин. Вони виникають між сіль- ськогосподарськими підприємствами, з одного боку, і пра-

цівниками — з іншого, і регулюються нормами аграрного права.

Організація праці в агропромисловому комплексі будує- ться на таких єдиних принципах: загальності праці, оплаті її відповідно до кількості та якості, правильному поєднанні громадських і особистих інтересів, матеріальній заінтересо- ваності працівників, охороні праці, свідомій трудовій дис- ципліні, планомірному використанні трудових ресурсів, відносинах товариського співробітництва і взаємодопомоги, творчому характері праці, активній участі колективу тру- дящих в управлінні виробництвом, можливості поєднання праці й навчання, матеріальній забезпеченості за непра- цездатності та в старості. Воднораз здійснення зазначених принципів організації праці в колективних сільськогоспо- дарських підприємствах має деякі особливості, зумовлені кооперативною природою останніх і особливостями вироб- ництва.

На сучасному етапі розвитку агропромислового комплек- су суспільні відносини з організації праці в державних і колективних сільськогосподарських підприємствах дедалі більше зближуються, уніфікуються. Ця тенденція знайшла своє відображення в законодавстві. Останніми роками прийнято значну кількість нормативних актів, які з єдиних позицій регулюють трудові відносини в тих і в тих під- приємствах.

3. Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" надає аграрним товаровиробникам' право вільного вибору форм і напрямів трудової та господарської діяльності, пов- ної власності на результати своєї праці. Відповідно до ст. 13 Закону "Про колективне сільськогосподарське під- приємство" це підприємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг. У п. З ст. 1 Закону передбачено також, що такі під- приємства можуть на добровільних засадах об'єднуватись у спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних това- риств, які діють на підставі своїх статутів. Сільсько- господарські підприємства можуть також виступати заснов- никами або учасниками інших сільськогосподарських това- риств. Закон "Про господарські товариства" визначає по- няття і види цих товариств, правила їх створення та діяльності, а також права і обов'язки їх учасників ta засновників. Господарськими товариствами визнаються під- приємства, установи, організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами через об'єднання

їх майна та підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку. До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою або додатковою відпо- відальністю, повні й командитні товариства. Товариства є юридичними особами і можуть займатися будь-якою під- приємницькою діяльністю, яка не суперечить законо- давству України.

4. Первинною ланкою трудового колективу сільськогос- подарського підприємства є колектив виробничої бригади чи іншого структурного підрозділу. В державних сільсько- господарських підприємствах організуються відділення, ферми, бригади, дільниці, виробництва та інші структурні підрозділи. Структура господарства залежить від його роз- мірів, виробничого напряму, внутрігосподарської спеціалі- зації, форм організації праці, розміщення та інших умов виробництва. За підрозділами державних сільськогосподар- ських підприємств закріплюються земельні ділянки, будів- лі, споруди, худоба та інші матеріальні цінності. Положен- ня про підрозділи державного сільськогосподарського під- приємства затверджуються директором господарства.

У колективних сільськогосподарських підприємствах за- лежно від конкретних умов господарства, його спеціалізації та технології виробництва створюються дільниці, цехи, бригади, ферми, ланки, загони, комплекси тощо, які діють, як правило, на принципах колективного, сімейного, інди- відуального, орендного підряду. За колективами структур- них підрозділів господарства закріплюються (або надаються їм в оренду) земельні ділянки, необхідна техніка й інвен- тар, робоча та продуктивна худоба, будівлі, інші засоби виробництва і матеріальні ресурси.

Основними формами організації праці в державних і колективних сільськогосподарських підприємствах є постій- ні виробничі бригади, ланки, механізовані загони з вико- нання спеціалізованих робіт. Постійна виробнича брига- да — найбільш поширена тепер форма організації праці в сільськогосподарських підприємствах. Вона складається з колективу працівників, який своїми силами або в кооперу- ванні з іншими підрозділами, а також з іншими підпри- ємствами й організаціями виконує весь цикл сільськогос- подарських робіт із виробництва певної продукції. Саме ця форма організації праці переважає у тваринництві, де постійні виробничі бригади займаються вирощуванням те- лят, молочного стада, відгодівлею худоби на м'ясо тощо.

У великих сільськогосподарських підприємствах існують спеціалізовані виробничі бригади — як галузеві, так і багатогалузеві. Вони, зазвичай, обслуговують окремі галузі господарства і складаються з працівників однорідних про- фесій (спеціальностей), що займаються виробництвом пев- ного виду продукції (рису, винограду, розсади овочів, сви- нини, молодняка худоби тощо). До галузевих належать рослинницькі і тракторно-рільничі, овочівницькі та інші бригади.

Комплексні бригади обслуговують рослинництво й тваринництво, виробляють декілька видів продукції цих галузей.

Нарівні з виробничими бригадами у сільськогосподар- ських підприємствах застосовуються такі форми організації праці, як механізовані загони, збирально-транспортні ком- плекси, загони з заготівлі та внесення органічних, міне- ральних добрив, і т. д.