§ 1. Поняття і види джерел аграрного права

1. Джерелами аграрного права України є уніфіковані й диференційовані акти правотворчості державних органів, Президента держави, а також акти правотворчості суб'єк- тів аграрного підприємництва (зі статусом юридичних осіб) кооперативного і корпоративного типів, які є формою вираження й закріплення бажаної моделі поведінки та мо- делі аграрних відносин, що визначаються багатоукладністю економіки, рівністю всіх форм власності й організаційно-правових форм аграрного підприємництва та обраними ме- тодами господарювання ринкової орієнтації. Джерелами аграрного права є правові акти, що містять норми аграрно- го права як галузі, а також норми, які містяться в актах інших галузей національного і міжнародного законодавст- ва, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини, визначають правовий статус та правосуб'єктність усіх легальних суб'єктів аграрного підприємництва, визначають якість і безпеку продовольства, продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження, їх перероб- ку й реалізацію (рис. 3). Джерела аграрного права, що регулюють аграрні ринкові відносини, встановлюють, закріплюють і виражають аграрну політику, сформульова- ну законодавчою владою, Президентом і Урядом України.

2. На відміну від джерел інших галузей права, джерела аграрного права України мають такі характерні особли- вості: 1) уніфіковані акти аграрного законодавства — явля- ють собою ядро аграрного законодавства і становлення аг- рарного права як самостійної та інтегрованої галузі на- ціонального права; 2) відсутність єдиного фундаторного акта кодифікованого характеру (на відміну від традиційних галузей права, де таким актом є кодекси; від аграрного права Франції, Мексики, Уругваю та інших країн, де основним таким актом виступають аграрні кодекси); 3) значущістю локальних актів санкціонованої та делегова- ної правотворчості суб'єктів агробізнесу (заснованих на не- державній формі власності) як форми реалізації правотвор- чої правомочності (головним чином із локальної правотвор- чості) членів і/ чи учасників суб'єктів аграрного підпри- ємництва кооперативного й, відповідно, корпоративного типів; 4) зростання питомої ваги саме законів та актів Президента України в нормативно-правовому масиві, що

регулює аграрні відносини; 5) збереження рекомендаційної правотворчості; 6) використання правових норм інших га- лузей права, які одночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського, фі- нансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрного підприємництва; 7) зростан- ня ролі міжнародних норм права та уніфікації національ- ного аграрного законодавства щодо міжнародного права.

3. Уніфіковані акти аграрного законодавства — це юри- дична форма вираження норм аграрного права, спрямова- них на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регла- ментації діяльності суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв’язку економічні, ор- ганізаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію аграр- ної реформи, підприємництва всіх аграрних товаровироб- ників.

На відміну від них, диференційовані акти аграрного законодавства — це нормативно-правові акти, що розроб- ляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва. Ці акти увібрали в себе ко- лишнє сільськогосподарське законодавство (в тій частині, що не суперечить законодавству). До нього належать пра- вові акти підприємства кооперативного типу, селянські (фермерські) господарства, приватні підсобні господарства громадян.

4. Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел аграрного права (рис. 4).

5. Аграрне законодавство становлять закони і норматив- но-правові акти, спрямовані на організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земель сільсько- господарського призначення в сільськогосподарських під- приємствах усіх форм власності, форм господарювання, форм керування, у приватному підсобному господарстві громадян. До нього належать акти, спрямовані на належну організацію ведення головних і допоміжних галузей аграр- ного виробництва: рослинництва і тваринництва та їхніх складових (насінництво, селекція, племінна справа, бджільництво, ставкове рибальство тощо). Ними є акти, які визначають нормативно-правові вимоги, спрямовані на охорону здоровья працівників сільського господарства,

Рис. 4. Види джерел аграрного права України

додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії в процесі аграрного виробництва.

Нормативно-правові положення цих актів визначають коло аграрних підприємців як суб'єктів аграрних виробни- чих відносин. Ці акти поширюють свою чинність на ді- яльність усіх сільськогосподарських підприємств.

6. Різновидом джерел аграрного права слід розглядати також внутрігосподарські локальні акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени і/ чи учасники (акціонери) через вищі органи управління самостійно закріплюють модель (правила) по- ведінки.

7. Важливе місце серед джерел аграрного права посі- дають тлумачення (роз'яснення) судових органів, а саме: Вищого арбітражного суду. Верховного Суду України, їхні роз'яснення, інформаційні листи мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних нормативно-правових актів, що піддаю- ться прогнозуванню судової перспективи.

8. Самостійним джерелом національного аграрного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до яких приєдналася (та які ратифікувала) Україна. Це, насамперед. Міжнародно-правові правила торгівлі, а також, наприклад, Нью-йоркська конвенція 1958 р. про виконан- ня рішень іноземних арбітражів тощо.