§ 4. Правове регулювання кредитування сільськогосподарських підприємств

1. Кредитування — один із найважливіших інструментів існування й регулювання господарської діяльності, а надто сільськогосподарських підприємств. Відповідно до Положен- ня Національного банку України "Про кредитування", за- твердженого постановою його правління від 28 вересня 1995 p., кредит — це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умо- вах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Законом "Про банки і банківську діяльність" встановле- но два рівні банківської системи і визначено два напрями регулювання кредитних правовідносин. По-перше, це від- носини, що виникають відповідно до ст. 20 вказаного Зако- ну між комерційними банками і сільськогосподарськими підприємствами, а по-друге, відносини між самими ко- мерційними банками, у процесі яких вони одержують по- зички від Національного банку. Ці відносини регламентую- ться кредитними договорами, згідно з якими банки переда- ють в оперативне управління і використання сільськогос- подарським підприємствам кошти на визначений строк, як правило, з їх забезпеченістю, а позичальники зобов'язую- ться використати останні за їх цільовим призначенням і повернути у встановлений термін з оплатою процентів за їх використання. Це договори платні, двосторонні й кон- сенсуальні.

2. Кредитні відносини відзначаються прямим, цільовим, строковим, зворотним і відплатним характером, а також їх забезпеченістю. Це означає, що кредит надається установа- ми банків безпосередньо сільськогосподарським підприєм- ствам і завжди має адресне призначення. Цільовий харак- тер кредиту дістає вияв у тому, що його призначенням є певні потреби сільськогосподарських підприємств, передба- чені їх виробничо-господарськими та фінансовими плана- ми. Кредит завжди надається на визначений строк. По

закінченні останнього він підлягає поверненню з виплатою певної суми у вигляді процентних ставок. Відповідно до ст. 30 Закону "Про банки і банківську діяльність" визна- чення їх розміру є виключною компетенцією комерційних банків. Воднораз дія такої правової норми аж ніяк не виключає можливості ведення переговорів про визначення на договірній основі розміру процентних ставок між учас- никами кредитних відносин. Під забезпеченістю кредиту слід розуміти наявність матеріальних цінностей, майнових прав і цінних паперів, під які надається кредит чи здій- снюється кредитування витрат.

Сучасна система кредитування має ряд особливостей.

По-перше, вона грунтується на договірній основі. Всі питання, що виникають у зв'язку з кредитуванням, вирі- шуються безпосередньо між установами банків та пози- чальниками. Кожна зі сторін за договором бере на себе відповідні зобов'язання, має конкретні права щодо контро- лю за виконанням договірних умов.

По-друге, задоволення потреб сільськогосподарських під- приємств залежить від наявності у комерційних банків як господарських підприємств кредитних ресурсів. У разі по- треби вони на договірних засадах можуть позичати ресурси один в одного та здійснювати взаємні операції, передбачені їхніми статутами. Якщо не вистачає коштів, то комерційні банки можуть одержувати позички від Національного бан- ку України.

По-третє, виявляється тенденція до переходу від креди- тування об'єкта до кредитування суб'єкта. В її основі зна- ходиться кредитоздатність клієнта банку, що зменшує ри- зик несвоєчасного повернення боргу.

По-четверте, розширюється використання таких форм, що більшою мірою гарантують повернення банківського кредиту, як застава майна, цінних паперів, майнових прав, іпотека, порука, гарантія.

3. Кредитні відносини грунтуються на базі кредитного договору, під яким відповідно до ст. 374 Цивільного кодек- су треба розуміти угоду між банком (позичкодавцем) і сільськогосподарським підприємством (позичальником) про передачу у власність (повне господарське використання) останнього грошей з обов'язком повернути таку ж суму по закінченні певного строку з виплатою передбачених угодою процентних ставок.

Згідно зі ст. 44 Цивільного кодексу кредитний договір має укладатися в письмовій формі. Його зміст може діставати вияв як у тексті договору, де закріплено права

та обов'язки сторін, так і в листах, телеграмах, факсі, в яких вирішується питання про надання кредиту на певних умовах.

Недодержання форми кредитного договору не дозволяє учасникам останнього в разі спору (скажімо, коли пози- чальник твердить, що він не одержав грошей від позичко- давця чи одержав їх у меншій сумі, ніж це передбачено договором) посилатися на показання свідків, але не поз- бавляє їх права наводити інші докази, що допускаються нормами арбітражного процесуального законодавства.

4. Засобом залучення коштів до здійснення виробничо- господарської діяльності сільськогосподарських підприємств може бути не тільки кредитний договір. У ряді випадків це завдання виконує і договір про відкриття кредитної лінії. Зокрема, це має місце тоді, коли цим підприємствам кре- дити надаються в централізованому порядку. За своєю юридичною природою договір про відкриття кредитної лінії — це той же кредитний договір, але з деякими відмінностями, які полягають головним чином у порядку залучення та повернення коштів.

Зміст кредитного договору визначається його умовами. Чинне законодавство передбачає істотні та звичайні умови. Істотними визнаються такі, без яких договір не має юри- дичної сили. До звичайних належать умови, що не вплива- ють на дійсність договору, наявність яких залежить від згоди сторін. Якщо вони визнаються необхідними, такі умови набувають характеру істотних.

Серед істотних умов кредитного договору можна виділити такі: сума та мета кредиту; строк його надання і повернення; процентні ставки за надання кредиту та засо- би забезпечення повернення останнього; порядок розра- хунків за кредит і відповідальність сторін за порушення умов його використання і повернення.

Кредитний договір — це договір односторонній, де пра- вам однієї сторони відповідають обов'язки другої. Водночас він є договором реальним, оскільки вважається укладеним з моменту передачі грошей, і відплатним, бо позичальник виплачує позичкодавцеві певну суму у вигляді процентних ставок за надання кредиту.

5. Кредитні договори сільськогосподарських підприємств мають відповідати фінансовій частині їхніх річних планів економічного і соціального розвитку, які передбачають за- ходи, що фінансуються за рахунок кредиту. Методи креди- тування є елементом його механізму. При цьому, безумов- но, враховується кредитоздатність суб'єкта кредитування.

Банківські позички надаються лише на ті потреби, які відповідають об'єктам кредитування. Такими об'єктами є поточні виробничі потреби, капітальні вкладення та капітальний ремонт. Від них залежить і тривалість креди- тування. В його основі знаходиться період обігу коштів, який залежить від об'єкта витрат. Для забезпечення без- перервного процесу суспільного виробництва і своєчасних розрахунків, пов'язаних з оплатою праці, кредити на- даються на покриття сезонної недостачі коштів.

Довгострокові кредити надаються сільськогосподарським підприємствам на підставі економічно обгрунтованих планів капітальних вкладень. Банківські установи уповно- важені надавати кредити на придбання великої рогатої худоби поліпшених порід для формування основного стада, відшкодування витрат із переведення молодняка в основне стадо, будівництво виробничих приміщень, розвиток під- собних виробництв і промислів та придбання для них ус- таткування, а також на спорудження житлових будинків, дитячих установ, закладів культурно-побутового призна- чення тощо.

За порушення умов кредитного договору сторони несуть майнову, господарсько-оперативну та моральну відпові- дальність. Найчастіше учасники договору вдаються до за- стосування майнової відповідальності в її традиційних фор- мах: неустойка (штраф, пеня) і збитки. Штрафні санкції можуть передбачатися як законом, так і договором.

Сторони можуть у договірному порядку підвищити розмір пені, а також встановити санкції за порушення інших умов кредитного договору. Збитки в кредитних відносинах використовуються дуже рідко. Обумовлюється це здебільшого складністю їх обчислення та порядком на- ведення доказів.

Господарсько-оперативна відповідальність (оперативно- господарські санкції) передбачає зміну в односторонньому порядку деяких умов кредитних відносин. Наприклад, у разі порушення передбачених договором строків викори- стання кредиту банк може припинити кредитування і до- строково утримати суму непогашеного кредиту.

Моральна відповідальність — це засіб захисту немайно- вих інтересів сторін кредитного договору, її формою є компенсація моральної шкоди грішми. Розмір шкоди визна- чається судом і не може перевищувати п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

6. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з клопотанням, в якому зазначаються цільове спря-

мування кредиту, його сума, строк користування ним (включно з конкретним строком погашення).

До клопотання додаються: економічне обгрунтування за- ходу, що має кредитуватися, з розрахунками очікуваних надходжень, завдяки яким передбачається погасити май- бутній кредит; бухгалтерські та статистичні звіти, декла- рації про доходи, виписки з рахунків позичальника, розра- хунковий рахунок якого відкрито в іншому банку; виснов- ки аудиторських організацій про його фінансовий стан. У разі видачі кредиту на придбання майна у процесі прива- тизації підприємства подається копія договору між продав- цем і покупцем, що має містити відомості про них та про посередника, про найменування і місцезнаходження під- приємства, склад і ціну його активів, у тому числі про ціну земельної ділянки (у разі її продажу) або про умови її оренди, про кількість акцій акціонерного товариства і ціну однієї акції, про порядок передачі підприємства, фор- му і строки платежу, взаємні зобов'язання сторін щодо його подальшого використання.

Банк має право вимагати проведення експертизи проект- них рішень щодо будівництва, розширення, реконструкції й технічного переозброєння об'єктів, які передбачається здійснити за рахунок кредиту, з метою недопущення вкла- дення коштів в об'єкти, які не відповідають екологічним та санітарно-гігієнічним нормам. У разі потреби він може вимагати й інші документи та відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та платоспроможність позичальника і суб'єктів кредитування.

7. Залежно від строку користування кредитами та стату- су позичальника згідно з п. З Положення Національного банку України "Про кредитування" розрізняють такі кре- дити: 1) короткострокові (до одного року); 2) середньостро- кові (до трьох років); 3) довгострокові, які видаються на строк понад три роки. Водночас згідно з постановою прав- ління НБУ від б березня 1995 р. "Про порядок надання кредитів селянським (фермерським) господарствам" ці по- зичальники мають право звернутися до комерційного банку та одержати короткостроковий [до одного року — на ви- трати поточної виробничої діяльності (оплату товарно-ма- теріальних цінностей і послуг тощо) та інші сезонні витра- ти, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції] і довгостроковий (понад один рік) кредити (на будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призна- чення, придбання сільськогосподарської техніки, транспорт- них засобів та обладнання; придбання худоби для попов-

нення основного стада та птиці; будівництво житлових будинків із надвірними будівлями; інші засоби й цілі довгострокового використання).

8. Важливою умовою кредитного договору є форми за- безпечення повернення кредиту: застава, порука, страху- вання відповідальності позичальника.

Застава — це зобов'язання, на підставі якого банк-кре- дитор у разі невиконання позичальником (заставодавцем) свого зобов'язання (повернути кредит і сплатити відсотки по ньому) має право задовольнити свої вимоги з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Відносини, пов'язані з заставою, регламентуються Законом "Про заставу".

Порука — це зобов'язання, за яким поручитель бере на себе відповідальність за виконання в повному обсязі зо- бов'язання позичальника щодо повернення позички, отри- маної ним від кредитора, якщо позичальник не виконує своїх обов'язків за кредитним договором щодо повернення боргу.

Страхування відповідальності позичальника за непога- шення кредиту є однією з форм забезпечення зобов'язан- ня, якщо відповідний страховик (страхова установа) за договором страхування бере на себе таку відповідальність.