§ 3. Правове регулювання розрахунково-касових операцій сільськогосподарських підприємств

1. Розрахункові правовідносини сільськогосподарських підприємств є самостійним видом грошових відносин, які виникають у процесі господарської та соціальної діяльності цих підприємств і здійснюються через банківські установи. Сільськогосподарські підприємства, як й інші суб'єкти гос- подарської діяльності, повинні зберігати свої гроші в уста- нові банку і здійснювати розрахунки в загальному поряд- ку, передбаченому законодавством. Це, зокрема, закріп- лено в ст. 24 Закону "Про підприємства в Україні", ст. 17 Закону. "Про колективне сільськогосподарське підприєм- ство", ст. 25 Закону "Про селянське (фермерське) госпо- дарство", в Указі Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному госпо- дарстві України", а також у Положенні про безготівкові розрахунки в господарському обороті України. Кошти

підприємств повинні зберігатися на спеціально відкритих банківських рахунках: розрахункових, поточних, валют- них, бюджетних. Процедура відкриття рахунків юридични- ми особами та іншими суб'єктами підприємницької діяль- ності усіх форм власності регламентується Інструкцією про порядок відкриття розрахункових, поточних та бюджетних рахунків в установах банків.

2. Для відкриття рахунків підприємство подає установі банку такі документи:

1) заяву встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером (особою, що його замінює). Якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи особи, яка має виконувати його обов'язки, заява підписується лише ке- рівником;

2) копію свідоцтва (рішення) про реєстрацію підпри- ємства, засвідчену нотаріально або органом, який видав це свідоцтво (рішення);

3) копію рішення про створення чи реорганізацію під- приємства того органу, якому надано право здійснювати це, засвідчену нотаріально чи органом, який прийняв таке рішення;

4) один із примірників належним чином затвердженого та зареєстрованого статуту (Положення);

5) картку із зразком підписів та відбитком печатки встановленого зразка.

При відкритті субрахунків філіями та іншими відокрем- леними підрозділами подаються такі ж документи, що й при відкритті рахунків відповідних юридичних осіб (окрім копій свідоцтв про державну реєстрацію філій та інших підрозділів), а також клопотання цих юридичних осіб. Ра- хунок відкривається з письмового дозволу керівника уста- нови банку на заяві. З цього моменту рахунок вважається відкритим, і через нього можна вести фінансові операції.

3. Положення про безготівкові розрахунки в господарсь- кому обороті України передбачає такі їх форми: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, чек, акредитив, вексель. Вони повинні мати такі реквізити: назва і номер розрахункового документа, дата його виписки; наймену- вання платника та одержувача, їх місцезнаходження та банківські реквізити; сума платежу; мотиви перерахування чи одержання коштів; підписи відповідальних осіб та печатка.

Платіжне доручення — це бланк установленої форми, якого підприємство подає до установи банку, що його об- слуговує, для перерахування певної суми зі свого рахунку.

Воно приймається для виконання протягом десяти кален- дарних днів від дати його заповнення. Платіжні доручення застосовуються для попередньої оплати за одержані товари, надані послуги, а також для завершення розрахунків за актами звірення взаємної заборгованості. При стабільних взаємовідносинах між суб'єктами господарської діяльності розрахунки між ними можуть здійснюватись у вигляді пла- нових платежів.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований доку- мент, який складається з двох частин: вимоги постачальни- ка (верхня частина) безпосередньо до покупця оплатити вартість поставки (робіт, послуг) та доручення платника (нижня частина) своїй установі банку про перерахування з його рахунку суми вимоги. Цей документ заповнюється постачальником і надсилається безпосередньо покупцеві. Останній заповнює нижню частину платіжної вимоги-дору- чення і здає її до установи банку, що його обслуговує.

Чек є письмовим розпорядженням чекодавця банківській установі, яка веде його рахунок, оплатити чекотримачеві вказану в чеку суму грошей. Він мусить бути пред'явлений чекотримачем до установи банку протягом десяти днів із моменту його заповнення, не рахуючи дня заповнення.

Акредитив є грошовим зобов'язанням установи банку, яке видається нею за дорученням клієнта на користь його контрагента за договором, за яким банківська установа, що відкрила акредитив, може виплачувати постачальникові певну суму грошей або надавати іншій установі банку повноваження здійснювати такі платежі за пред'явленням документів, передбачених в акредитиві. В установі банку покупця або постачальника можуть відкриватися такі акре- дитиви: покриті (депоновані у банківській уставові поста- чальника або платника); непокриті (гарантовані); відклич- ні та безвідкличні. Для відкриття акредитива платник подає до установи банку, що його обслуговує, заяву, де зазначає номер договору, за яким відкривається акредитив;

строк дії акредитива; своє найменування; найменування банківської установи, що виконує акредитив; вид, умови реалізації, суму акредитива. Для одержання грошей за акредитивом, депонованим в установі банку постачальника, останній після відвантаження товарів подає реєстр рахун- ків і передбачені умовами акредитива документи до бан- ківської установи, що його обслуговує, до закінчення стро- ку дії акредитива.

Вексель — цінний папір, що підтверджує беззаперечне грошове зобов'язання векселедавця сплатити до настання

певного строку зазначену суму грошей його власникові. Векселі бувають прості й переказні. У постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування векселів у господарському обороті України" зазначено, що вони впроваджуються в господарське використання відпо- відно до Женевської конвенції 1930 p. Указом Президента України від 14 вересня 1994 р. "Про випуск та обіг век- селів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів під- приємницької діяльності України" передбачено їх широке використання як форми розрахунку.

Значення векселів для сільськогосподарських підпри- ємств значно зросло у зв'язку з тим, що вони як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності активно використовують бартерні угоди, тобто експортно-імпортні операції, за яки- ми має здійснюватися збалансований за вартістю обмін товарами, не опосередкований рухом грошей готівкою чи в безготівковій формі. Тому на виконання Указу Президента України від 27 січня 1995 р. "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" сільськогосподарські підприємства можуть вико- ристовувати прості векселі для виконання зобов'язань, пов'язаних із внесенням попереднього імпортного депозиту.

4. Згідно з Указом Президента України від 14 жовтня 1994 р. "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб'єктами підприємницької діяльності України" розрахунки за зовнішньоекономічними договорами здійснюються відповідно до Уніфікованих пра- вил та звичаїв для документарних акредитивів та Уні- фікованих правил інкасо Міжнародної торговельної палати.

5. Беззаперечне стягнення коштів із банківських ра- хунків має виконуватися за виконавчими листами, видани- ми судами, рішеннями арбітражних судів та за іншими виконавчими документами.

Платник та одержувач коштів контролюють своєчасне проведення розрахунків і вирішення претензій, що виника- ють при цьому. В разі затримки грошових надходжень на рахунок клієнта з вини установи банку остання сплачує одержувачеві коштів пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Плат- ник (незалежно від форм власності) мусить в обов'язково- му порядку сплатити пеню в розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу одержувачеві коштів за кожен день прострочення. У договорі може бути встановлено пеню більшого розміру. Жорсткіші штрафні санкції за порушен- ня платіжної дисципліни передбачено Указом Президента

України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дис- ципліни в народному господарстві України".

6. Рахунки можуть бути закриті. Це робиться за заявою власника рахунку і за рішенням органу, на який покладе- но функції щодо ліквідації або реорганізації суб'єкта під- приємництва, а також на підставі відповідного рішення загального чи арбітражного суду.