§ 4. Правове забезпечення виробництва високоякісних та екологічно безпечних продуктів харчування

1. Здоров'я нації та конкурентоспроможність продукції українських сільськогосподарських підприємств визначаль- ною мірою залежать від її якості та екологічної без- печності.

За загальним розумінням якість продукції (у тому числі сільськогосподарської) — це сукупність споживчих власти- востей останньої, що забезпечують певні потреби населен- ня та народного господарства відповідно до її призначення¹. Водночас Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стан- дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" дає підстави стверджувати, що якість сільськогосподарської продукції — це система різноманітних показників, яким має відповідати остання і які повинні впроваджуватись у процесі її виробництва. Такий висновок випливає зі змісту ст. 1 цього Декрету, де зазначено, що якість продукції — це сукупність властивостей, які відображають безпечність, новизну, довговічність, надійність, економічність, ерго- номічність, естетичність, екологічність продукції тощо, які

надають їй здатності задовольняти споживача відповідно до її призначення,

Властивості, що характеризують якість продукції сіль- ського господарства, залежать від її експлуатаційного або споживчого призначення. Показник якості кількісно харак- теризує ступінь придатності продукції для споживання (ви- користання) і може бути виражений в різних одиницях, сільськогосподарської продукції — головним чином у від- сотках (наприклад, крохмаломісткості, цукристості, олій- ності, вмісту білку, радіонуклідів, пестицидів, гербіцидів тощо).

2. Українська держава на законодавчому рівні встанов- лює жорсткі перепони для сумнівної продукції, захищає права споживачів від низькоякісної продукції вітчизняного та імпортного походження. Такі правові акти мають як загальний, так і спеціальний характер.

Визначальними є загальні акти — насамперед закони і Цивільний кодекс України. До цих актів належать, зокре- ма, Закони "Про захист прав споживачів" і "Про науково- технічну інформацію", постанова Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1992 р. "Про організацію проведен- ня сертифікації продукції", Декрети Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" та від 26 квітня 1993 р. "Про забезпе- чення єдності вимірювань". Спеціальними актами є Закони "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінне тва- ринництво", "Про насіння", "Про пестициди і агрохімі- кати", постанови уряду України від 17 лютого 1993 p. "Про Державну міжвідомчу комісію у справах випробувань засобів захисту та регулювання росту рослин і добрив", від 22 листопада 1993 р. "Про реєстр сортів рослин України" та ін.

Важливу роль у забезпеченні високої якості та еко- логічної безпечності сільськогосподарської сировини і про- дуктів харчування рослинного і тваринного походження відіграють відповідні нормативно-технічні документи, які регламентують якість на кожному етапі життєвого циклу сільськогосподарської продукції. Йдеться про державні й галузеві стандарти, технічні умови (ТУ) тощо.

З метою юридичного забезпечення придбання у вироб- ників високоякісної сировини та продуктів харчування рос- линного і тваринного походження більшістю держав прий- нято рішення про єдину систему стандартизації, метрології та сертифікації на міжнародному рівні, розподіл норматив-

но-технічних документів, визначено відповідальних за їх підготовку (наприклад, за Україною закріплено комітети плодів і ягідників, харчових концентратів, тютюну, м’яса, молока, сирів та інших молочних продуктів).

3. Чинні нормативно-технічні документи насамперед пе- редбачають вимоги до вирощування та виробництва про- дукції рослинництва і тваринництва. Вони встановлюють показники, яким мають відповідати насіння та сільсько- господарська техніка, що відіграють важливу роль у про- цесі вирощування сільськогосподарських рослин. Причому нині, коли надто часто використовується імпортне насіння, треба, щоб воно в повному обсязі відповідало щонайперше стандартам країни вирощування, а також України з огляду на можливість його використання в наших природно- кліматичних умовах. Для відтворення поголів'я худоби ве- лике значення має система показників, додержання яких може забезпечити вирощування високопродуктивної худоби і високу якість продукції тваринництва.

4. На рівні законодавчих актів та нормативно-технічних документів встановлено також конкретні вимоги до еко- логічної чистоти та екологічної безпечності вирощуваної в Україні та імпортованої сировини продукції рослинництва і тваринництва, в тому числі й у переробленому вигляді. Ґрунтовність таких вимог обумовлена застосуванням хімічних засобів захисту і стимулювання росту рослин, впровадженням у країнах-імпортерах генної інженерії, ви- користанням різних (інколи заборонених у цих країнах) стимуляторів росту в галузях м'ясного скотарства і пта- хівництва.

Скажімо, Законом "Про пестициди і агрохімікати" вре- гульовано правові відносини, пов'язані з державною ре- єстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я люди- ни і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохіміка™. Ним спеціально визначено пра- ва та обов'язки підприємств, установ, організацій і грома- дян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у відповідній сфері.

Цей Закон закріпив вимоги до якості за критеріями безпечності сільськогосподарської сировини і харчових про- дуктів. Так, у ст. 18 даного акта зазначено, що сільсько- господарська сировина і харчові продукти рослинного і тваринного походження, при виробництві, зберіганні й транспортуванні яких використовувалися пестициди і агро- хімікати, мусять відповідати санітарно-гігієнічним вимогам,

що має бути підтверджено сертифікатом відповідності. Рішення про порядок використання сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що не відповідають са- нітарно-гігієнічним вимогам, приймають органи Державно- го санітарного нагляду і державної ветеринарної медицини. Сільськогосподарська сировина і харчові продукти, що не мжуть бути використані, підлягають вилученню, утилізації та знищенню в порядку, встановленому Урядом України.

Крім того, цим Законом (ст. 19) визначено вимоги до якості за критеріями безпечності імпортованої сільсько- господарської сировини і харчових продуктів. У ньому за- значено, що вони за цими критеріями мають відповідати державним стандартам України та іншим нормативним до- кументам, супроводжуватися сертифікатами відповідності.

5. Практика останніх десятиліть засвідчила, що дуже важливою проблемою є забезпечення вітчизняних спожи- вачів високоякісною продукцією українських аграрних то- варовиробників. Адже більша частина доброякісної на мо- мент збирання продукції псувалась у процесі її зберігання, транспортування та реалізації. Тому в чинному законо- давстві та в нормативно-технічних документах було вста- новлено показники порядку регламентування якості про- дукції (сировини) під час укладання і виконання договорів, приймання та відвантаження продукції (сировини), її тран- спортування і зберігання, доцільного та найбільш ефектив- ного споживання (використання). Особливу увагу приді- лено додержанню еколого-санітарних (наявність токсичних елементів), сортових (сортові та посівні якості, кондицій- ність, некондиційність тощо), комерційних (зокрема, мар- кування насіння у вигляді умовних позначень, слів, тор- говельних марок, символів або малюнків, розміщених на упаковці, прикріплених до неї, вкладених усередину) та інших показників.

Більша частина продукції рослинництва і тваринництва використовується для споживання в переробленому і кон- сервованому вигляді з зазначенням терміну. Тому, викону- ючи вимоги Закону "Про захист прав споживачів", сіль- ськогосподарські підприємства під час переробки продукції власного виробництва та давальницької сировини і про- дукції мусять додержувати передбачених технічною доку- ментацією умов щодо її закладання, самостійної переробки та консервування. Їм заборонено реалізовувати споживачам товари (виконувати роботи, надавати послуги) без доку- ментального підтвердження їх відповідності вимогам норма-

тивних документів, а також ті, на яких в актах законодав- ства і нормативних документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна споживачів і охорони навколишнього природного середови- ща, якщо пі товари (роботи, послуги) не мають серти- фіката відповідності.

Новим засобом і умовою забезпечення належної якості сільськогосподарської сировини і харчових продуктів є сис- тема сертифікації та штрихове кодування, використовувані поряд із системою накладання штрафів, що існувала і раніше. В Україні, як і в державах Європейського Союзу, нині застосовується УкрСЕПРО — обов'язкова сертифі- кація Держстандартом України та кодування Асоціацією ЕАН¹ України (неурядовою міжнародною некомерційною неприбутковою і неакціонерною асоціацією товарної нуме- рації України) сільськогосподарської продукції, тобто між- народна неурядова добровільна система позначення (з на- ступним штриховим кодуванням) на вироблюваній про- дукції країни: походження останньої; товаровиробника; її найменування; якісних та споживчих показників. За сучас- них умов додержання системи сертифікації й кодування стало обов'язковою вимогою до реалізації продукції на внутрішньому (про зовнішній годі й казати) ринку. Відсутність сертифікації та кодування, як свідчить досвід, здешевлює українську продукцію на світовому ринку на 30–60 відсотків.

6. Важливим етапом захисту прав споживачів, збережен- ня належної якості сільськогосподарської сировини і харчо- вих продуктів є цілеспрямована утилізація відходів вироб- ництва та екологічно небезпечної сировини і харчових про- дуктів, зокрема тих, що не відповідають санітарно-гігіє- нічним вимогам (надмірний вміст нітратів, молоко і м'ясо хворих тварин тощо).

7. Комплекс наведених заходів розробляється сільсько- господарським підприємством і закріплюється в системі уп- равління якістю продукції. Такі системи декілька років тому були розроблені та досить успішно використовували- ся. Кризові явища якоюсь мірою загальмували цю досить важливу діяльність. Одначе боротьба за ринки збуту зму- сить українських аграрних товаровиробників підвищити вимоги до якості та екологічної безпечності своєї продукції,

перейти на новий рівень використання системи управління її якістю, здійснюваного з додержанням міжнародних вимог.

Одне з чільних місць у системі забезпечення якості сільськогосподарської продукції та безпеки споживачів по- сідає інститут відповідальності (насамперед цивільно-пра- вової та адміністративної, а вже потім і кримінальної). Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здо- ров'ю або майну споживача, на рівні законів встановлено, зокрема, Цивільним кодексом України (статті 203–215), Законом "Про захист прав споживачів", Декретом Ка- бінету Міністрів України "Про державний нагляд за додер- жанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення", а на рівні локальної правотворчості — умова- ми конкретних договорів (контрактів) купівлі-продажу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього вро- жаю, ф'ючерсних та ін.

8. Законом "Про захист прав споживачів" (ст. 17), зок- рема, встановлено майнову відповідальність за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відповідно до нього шкода, заподіяна життю, здо- ров'ю або майну споживача товарами, що містять недо- ліки¹, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри від- повідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем неза- лежно від того, перебував він чи ні у договірних відно- синах із виготовлювачем. Таке право зберігається протягом встановленого терміну служби (терміну придатності).

Згідно з п. 4 ст. 17 Закону "Про захист прав спожи- вачів" виготовлювач несе відповідальність за шкоду, запо- діяну життю, здоров'ю або майну споживача у зв'язку з використанням матеріалів, обладнання, приладів, ін- струментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів, незалежно від рівня його наукових і технічних знань.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та від- повідальність за їх порушення" (розділ V) передбачено також відповідальність за порушення стандартів, норм і правил, яка повною мірою поширюється й на сільськогос- подарські підприємства.

Відповідно до ст. 8 цього декрету суб'єкт підприєм- ницької діяльності (підприємець) несе відповідальність за порушення стандартів, норм і правил. Зокрема, за ре- алізацію продукції, що не відповідає їх вимогам, він спла- чує штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої про- дукції; за ухилення від пред'явлення органам державного нагляду продукції, яка підлягає контролю, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості продукції, що випущена з моменту ухилення; за реалізацію продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, але не пройшла її, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції; за ре- алізацію експортної продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, норм і правил, про що є письмове підтвердження споживача, — штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції; за реалізацію продукції, забороненої до випуску і реалізації органами державного нагляду, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості ре- алізованої продукції; за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, норм і правил є небезпечною для життя, здоров'я і майна людей та навко- лишнього природного середовища, — штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.

Сплата зазначених штрафів не звільняє підприємця від обов'язку відшкодування споживачам продукції збитків, яких вони зазнали внаслідок порушення стандартів, норм і правил, невиконання умов договору на поставку продукції. Постанови про накладення штрафів видають головний дер- жавний інспектор Автономної Республіки Крим, області, міста або його заступники, а в окремих випадках — голов- ний державний інспектор України або його заступники. Один примірник постанови надсилається державній подат- ковій інспекції за місцезнаходженням підприємця для кон- тролю за надходженням штрафу. В разі невиконання по- рушником постанови протягом 15 днів від дня її видання сума штрафу стягується у беззаперечному порядку держав- ною податковою інспекцією.

Треба, однак, зазначити, що відповідно до п. 7 ст. 8 вказаного декрету штрафи не накладаються, якщо є рі- шення уряду України про дозвіл реалізовувати сільсько- господарську продукцію з відхиленням за якістю від вимог стандартів у рахунок виконання державного замовлення;

підприємець має дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданий Держстандартом України за наявності клопотання заінте- ресованого органу державної виконавчої влади, згоди спо- живача та спеціально уповноваженого органу, який здій- снює державний нагляд за безпечністю цієї продукції. При цьому підприємець відраховує в порядку, встановленому Мінфіном України, в дохід державного бюджету 10 відсотків вартості такої продукції протягом строку дії дозволу.