§ 2. Правові форми використання земель та інших природних ресурсів у сільському господарстві

1. Використання земель та інших природних ресурсів суб'єктами сільськогосподарської діяльності може здійсню- ватися за правом колективної та приватної власності на землю і правом природокористування, в тому числі оренд- ним.

Основними користувачами земель сільськогосподарського призначення є колективні та інші сільськогосподарські під- приємства, сільськогосподарські кооперативи і акціонерні товариства, а також сільськогосподарські науково-дослідні й навчальні заклади.

За правом колективної власності можуть використовува- тися землі, що передаються безплатно колективним сіль- ськогосподарським: підприємствам, кооперативам, акціо- нерним товариствам, у тому числі створеним на базі рад- госпів та інших державних сільськогосподарських підпри- ємств. Передача ділянок у колективну власність провадить- ся Радами народних депутатів, на території яких вони розташовані. Воднораз не можуть передаватись у таку власність землі загального користування населених пунк- тів, землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетич- ної системи, транспорту, зв'язку, оборони, природоохорон- ного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісового фонду, за винятком невеликих до 5 га; водного фонду, за винятком невеликих до 3 га, зе- мельних ділянок, що входять до складу сільськогосподар- ських угідь, та землі сільськогосподарських науково-до- слідних установ, навчальних закладів тощо. Розпоряджен- ня землями, що перебувають у колективній власності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожний член колективу сільськогосподарського підпри- ємства, кооперативу, акціонерного товариства має право на земельну частку (пай) на землю, яка перебуває у влас- ності відповідного підприємства, кооперативу, товариства. Це право посвідчується Сертифікатом на право на земель- ну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки в умовних кадастрових гектарах та вартісному виразі, яке

може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, ус- падкування й застави.

Водночас ці особи можуть безперешкодно вийти з від- повідного підприємства, кооперативу, товариства та одер- жати безкоштовно у приватну власність належний їм пай у натурі на місцевості і отримати на цю частку Державний акт на право приватної власності на землю.

Крім того, власникам таких земель можуть передаватися для використання ділянки для сільськогосподарських цілей із правом постійного або тимчасового користування, у тому числі й орендного використання земель.

Розміщення об'єктів внутрігосподарського будівництва на землях сільськогосподарських кооперативів, підпри- ємств, товариств проводиться відповідно до затверджуваних проектів внутрігосподарського землеустрою. Однак, як пра- вило, не допускається використання для будівництва цих об'єктів зрошувальних і осушених земель, ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями, тощо.

Громaдяни, зайняті у сільському господарстві, або ті, які проживають у селах, можуть використовувати землі з пра- вом приватної власності для ведення селянського (фермер- ського) господарства, особистого підсобного господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Зокрема, громадянам, які виявили бажання вести селян- ське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їхніх сімей, за їхніми заявами передаються районними (міськими) Радами зе- мельні ділянки у власність або користування. Якщо члени колективного сільськогосподарського підприємства та пра- цівники інших сільськогосподарських підприємств (окрім дослідних господарств), члени сільськогосподарських коопе- ративів та акціонерних товариств побажають вийти з їх складу і вести селянське (фермерське) господарство, то за рішенням відповідної районної, міської Ради їм передають- ся ділянки із земель зазначених юридичних осіб безплатно або за плату, якщо її розмір перевищує середню земельну частку.

Всім іншим громадянам для ведення селянського (фер- мерського) господарства ділянки повинні надаватися із зе- мель запасу та резервного фонду.

Переважне право на одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства мають громадяни, у яких є досвід роботи у сільському госпо-

дарстві та необхідна кваліфікація. У разі відмови такі громадяни можуть оскаржити це питання в судовому порядку.

Для ведення селянського господарства використовуються (земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх інших зе- мель. Конкретні розміри ділянок у межах норм визначають відповідно районні, міські Ради, з урахуванням регіональ- них особливостей, спеціалізації селянського господарства і можливостей обробітку наданих земель переважно членами даних господарств. До того ж ці ділянки не підлягають поділові.

Поряд із названою формою права власності законодавст- вом передбачається передача безоплатно земельної ділянки у розмірі не більше 0,6 га громадянам для ведення особис- того підсобного господарства на підставі рішень сільської, селищної, міської Ради. Збільшення розміру таких ділянок до 2 га може провадитися за погодженням з обласною Радою.

У сільських населених пунктах громадянам за рішенням сільської Ради можуть надаватись у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового бу- динку в розмірі не більше 0,25 га, для будівництва га- ражів — площею не більше 0,01 га та для індивідуального дачного будівництва ділянки, розмір яких не повинен пе- ревищувати 0,10 га.

Земельні ділянки для ведення садівництва використо- вуються громадянами за умови, що вони не мають права власності або користування ділянками для ведення селян- ського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства та дачного будівництва. Для індивідуального садівництва використовуються ділянки, розмір яких не по- винен перевищувати 0,12 га; для ведення колективного садівництва кооперативам громадян передаються і викори- стовуються в подальшому ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 0,12 га на одного члена кооперативу.

Для зайняття традиційними народними промислами ви- користовуються земельні ділянки, надавані громадянам у сільській місцевості за рішенням сільських Рад. Розміри їх встановлюються відповідними Радами з урахуванням місцевих умов.

2. Поширеною формою використання природних ресурсів суб'єктами сільського господарства є право користування землею, водами, лісами, надрами та іншими природними ресурсами.

Сільськогосподарським державним, кооперативним та іншим господарським підприємствам, установам і органі- заціям земля в користування надається для сільськогос- подарських цілей, несільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам надаються землі сільськогоспо- дарського призначення для ведення підсобного господарст- ва, а громадянам та їх об'єднанням — для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення підсобного госпо- дарства тощо. Стаття 38 Закону "Про охорону навколиш- нього природного середовища" передбачає, що використан- ня природних ресурсів здійснюється у загальному і спе- ціальному порядку. Громадянам, зайнятим у сільському господарстві, гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріаль- них тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за ними та надання відповідних дозволів, за винятком обме- жень, передбачених законодавством України.

Для спеціального використання земель та інших природ- них ресурсів громадянам та сільськогосподарським підпри- ємствам, установам, організаціям передаються в установле- ному порядку землі та інші природні ресурси у власність або надаються в користування чи оренду на підставі спе- ціальних дозволів, зареєстрованих у відповідних органах місцевої виконавчої влади, за плату для здійснення вироб- ничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, — на пільгових умовах.

Чинне законодавство передбачає такі види використання природних ресурсів: право земле-, водо-, лісокористування, право користування надрами, корисними копалинами місцевого значення, торфом тощо, право користування тва- ринним світом для потреб сільського господарства.

Право користування землею може бути постійним або тимчасовим із встановленням строку до трьох років (корот- костроковим) та від трьох до десяти (довгостроковим).

Зокрема, громадянам можуть надаватися в користування земельні ділянки для індивідуального городництва у роз- мірі, що не перевищує 0,15 га. Кооперативам громадян надаються ділянки для колективного городництва. Якщо громадяни мають у власності худобу, то їм надаються в користування ділянки для сінокосіння і випасання худоби у розмірі до 1 га.

Користування водами для потреб сільського господарства здійснюється в порядку загального і спеціального водокори- стування. Під час зрошення земель сільськогосподарського

призначення водокористувачі мають здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення земель. Для зрошення таких земель вико- ристовуються води, якість яких повинна відповідати вста- новленим нормативам. Зрошення сільськогосподарських угідь та скидання дренажних вод у водні об'єкти прова- диться на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Зрошення цих угідь стічними водами може дозволятися тільки органами охорони навколишнього природного сере- довища за погодженням з органами санітарного і ветери- нарного нагляду.

У разі проведення осушення земель сільськогосподар- ського призначення слід вживати заходів щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погір- шенню стану водних об'єктів.

Для потреб сільського господарства можуть здійснюва- тися такі види використання земель лісового фонду та лісокористування: заготівля деревини, другорядних лісових матеріалів, побічні лісокористування. Заготівля деревини в порядку спеціального використання; може здійснюватися під час рубок головного користування у стиглих дерево- стоях, у виняткових випадках — у пристиглих деревостоях у лісах другої групи та інших рубок (санітарних, із метою прокладання просік, реконструкції деревостоїв, лісовіднов- них робіт тощо) за лісорубним квитком чи ордером, що видається органами, які ведуть лісове господарство.

Найбільш поширеними є побічні лісові користування: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, дерев- них соків, дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лісової підстилки та очерету на підставі лісових квитків. Для заготівлі сіна і випасання худоби постійним лісокорис- тувачам щороку визначаються земельні ділянки лісового фонду на підставі лісовпровадження або спеціального обстеження.

Розміщення пасік здійснюється без права рубок дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду і спорудження на них будівель капітального типу. Місця розміщення пасік визначаються з урахуванням умов ведення лісового господарства і спеціального викорис- тання лісових ресурсів.

Заготівля деревних соків може провадитись у спеціально створених для цієї мети насадженнях і деревостоях, що підлягають рубці головного користування, не раніше ніж 10 років до рубки, а в деревостоях, що підлягають рубкам,

пов’язаним із веденням лісового господарства, — за рік до цих рубок.

Заготівля плодів, горіхів, ягід тощо може проводитися способами, які виключають виснаження лісових ресурсів, а заготівля очерету здійснюється з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин і охорони нав- колишнього природного середовища.

Збирання лісової підстилки для потреб сільського госпо- дарства допускається в окремих випадках у лісах другої групи на землях лісового фонду не частіше одного разу на п'ять років на тій самій ділянці у місцях, що визначаються постійними лісокористувачами.

Використання надр суб'єктами, що ведуть сільське гос- подарство, може здійснюватися через користування ними для своїх господарських і побутових потреб, не пов'язаних із добуванням корисних копалин, користування з метою добування для своїх потреб корисних копалин місцевого значення і торфу без надання гірничих відводів та промис- лову розробку таких копалин і торфу на підставі гірничих відводів.

Зокрема, вони мають право в межах наданих їм земель- них ділянок користуватися надрами для своїх господарсь- ких та побутових потреб способом видобування корисних копалин місцевого значення без отримання спеціальних дозволів (ліцензій). Користування з метою добування та- ких копалин і торфу без надання гірничого відводу дозво- ляється за умови, що це має здійснюватись у межах на- даних ділянок загальною глибиною розробки до 2 м і прісних підземних вод до 20 м. У випадках застосування спеціальних технічних засобів користування надрами має погоджуватися з місцевими Радами народних депутатів та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки на місцях.

Відповідно до законодавства допускається використання сільськогосподарськими підприємствами, кооперативами та акціонерними товариствами корисних властивостей життє- діяльності тварин — природних санітарів середовища, за- пилювачів рослин, а також використання тварин із метою одержання продуктів їх життєдіяльності (меду і воску диких бджіл тощо) без їх вилучення та знищення, по- гіршення середовища перебування та без заподіяння їм шкоди.

Не виключаються й інші види користування тваринним світом для потреб сільськогосподарського виробництва — добування диких тварин з метою утримання і розведення у

неволі чи напівневільних умовах, ведення рибальства у рибогосподарських водоймах, у тому числі на умовах орен- ди, і т. ін.