§ 1. Організаційно-правовий механізм забезпечення ефективного природокористування у сільському господарстві

Організаційно-правовий механізм забезпечення ефектив- ного природокористування у сільському господарстві — це сукупність організаційно-правових засобів, що забезпечу- ють продуктивне, ощадливе, економне, екологічно безпеч- не використання земель та інших природних ресурсів, їх постійне відтворення і захист від погіршення якості у про- цесі сільськогосподарського виробництва.

Даний механізм має сприяти задоволенню потреб насе- лення в якісній сільськогосподарській продукції, сировин- ному забезпеченню народного господарства, створенню без- печних природних умов для праці й життєдіяльності насе- лення, зайнятого у сільському господарстві, збереженню сільськогосподарських угідь, як складних природних систем та антропогенних ландшафтів. Юридична база цього ме- ханізму — чинне законодавство.

1. Відповідно до Закону "Про колективне сільськогос- подарське підприємство" земля передається у колективну власність або надається у постійне чи тимчасове користу- вання, в тому числі на умовах оренди. Колективне сіль- ськогосподарське підприємство має право використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на землі корисні копалини місцевого значення, торф, лісові угіддя, водні об'єкти та експлуатувати інші корисні власти- вості землі.

Правові засади ефективного природокористування у сіль- ському господарстві передбачаються також щодо інших суб'єктів господарювання — державних сільськогосподар- ських підприємств, селянських (фермерських) господарств тощо. Згідно з Законом "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. користування землею та іншими при- родними ресурсами підприємство здійснює в установленому порядку за плату, а у випадках, передбачених законодав- чими актами України, — на пільгових умовах.

Суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та форм господарювання зобов'язані своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на зниження і ком- пенсацію негативного впливу його виробництва на природ- не середовище, власність і здоров'я людей. Фінансування таких заходів провадиться за рахунок власних коштів од продажу його майна, а якщо їх не вистачає — за рахунок бюджету відповідної місцевої Ради або держави.

Рівночасно ці суб'єкти аграрного підприємництва несуть відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня вста- новлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших при- родних ресурсів, а також відшкодовують збитки, завдані внаслідок його діяльності.

Закон "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції Закону від 22 червня 1993 p.) передбачає порядок надання земель для його ведення, встановлює конкретні розміри ділянок, які можуть передаватися у власність та користування, визначає права та обов'язки щодо ефектив- ного використання та охорони земель, закріплює право селянського (фермерського) господарства на використання загальнопоширених корисних копалин, водних об'єктів, лісових, мисливських угідь та інших природних ресурсів.

Закон "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p. га- рантує суб'єктам підприємницької діяльності у сільському господарстві право одержання ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності.

Створення необхідної природно-ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб, розвитку со- ціальної інфраструктури передбачається законодавством про пріоритетність соціального розвитку села та агропро- мислового комплексу в народному господарстві.

Забезпечення ефективного використання земель та інших природних ресурсів здійснюється за допомогою законодавст- ва про використання природних ресурсів, охорону навко- лишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Закон "Про охорону навколишнього природного середо- вища" від 25 червня 1991 p. визначає форми власності на природні ресурси, права громадян, що працюють у сіль- ському господарстві, на участь у розробленні та здійсненні заходів щодо раціонального і комплексного використання природних ресурсів, здійснення громадянами та юридични- ми особами агропромислового комплексу спеціального, а у випадках, передбачених Законом, і загального природоко-

ристування, гарантії їх реалізації, закріплює компетенцію Рад та виконавчо-розпорядчих органів у галузі природоко- ристування, функції управління в цій сфері тощо.

Закон регламентує використання природних ресурсів, їх поділ на ресурси республіканського і місцевого значення, додержання екологічних вимог при їх використанні у сіль- ському господарстві, економне та ефективне природокори- стування, здійснення екологічної експертизи в разі .надання ресурсів у користування, здійснення контролю за їх вико- ристанням і визначає види відповідальності за порушення вимог природокористування у сільському господарстві.

Земельний кодекс визначає місце земель сільськогос- подарського призначення у склада земель України, їх ці- льове призначення, порядок передачі у власність, надання в користування і оренду, особливості їхнього правового режиму, порядок використання, права та обов'язки земле- власників г землекористувачів щодо раціонального викори- стання, відтворення і охорони цих земель, підстави припи- нення права колективної та приватної власності, користу- вання землями сільськогосподарського призначення та фор- ми охорони порушених прав землевласників, користувачів таких земель. Закон "Про плату за землю" вад 19 березня 1996 p. визначає розміри і порядок, плати за використання земель сільськогосподарського та іншого призначення, фор- ми використання рентних платежів, контроль та види відповідальності за порушення порядку обчислення і стяг- нення земельного податку.

Водний кодекс України та водне законодавство закріп- люють основні вимоги щодо ефективного використання та охорони вод для погреб сільського господарства, встанов- люють режим і право сільськогосподарського використання код, визначають права і обов'язки суб'єктів цього виду водокористування, умови, підстави його припинення та від- повідальності за їх порушення.

Лісовий кодекс України, лісове законодавство визнача- ють можливості ведення лісового господарства сільсько- господарськими підприємствами, встановлюють порядок по- ділу лісів на групи, особливості та режим лісовикорис- тання, зокрема порядок здійснення таких лісових користу- вань, як сінокосіння і випасання тварин, збирання лісової підстилки тощо сільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями та громадянами, зайнятими в сільському господарстві, передбачають форми та методи забезпечення раціонального використання лісів для сіль- ськогосподарських потреб тощо.

Кодекс про надра України та законодавство про надра передбачають право сільськогосподарських підприємств, ус- танов, організацій, інших юридичних осіб та громадян, що проживають у сільських поселеннях, використовувати на- дра в межах наданих їм земельних ділянок, добування корисних копалин місцевого значення і торфу. Законодав- ство встановлює порядок видобування прісних підземних вод у межах наданих ділянок для сільськогосподарських і побутових потреб, відповідальність за порушення режиму використання корисних копалин.

Закон "Про тваринний світ", фауністичне законодавство визначають види права колективної та приватної власності й користування тваринним світом для сільськогосподар- ських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб та громадян, зокрема мисливство, рибальство, викори- стання корисних властивостей життєдіяльності тварин — ґрунтоутворювачів, природних санітарів середовища, запи- лювачів рослин та ін., регламентують режим раціонального використання тваринного світу для потреб сільського гос- подарства.

2. У системі організаційно-правового забезпечення ра- ціонального використання земель та інших природних ре- сурсів чільне місце посідають норми законодавства про екологічну, в тому числі радіаційну, безпеку. Так, Закон "Про правовий режим території, що зазнала радіоактив- ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 p. визначає категорії зон радіоактив- ного забруднення, радіаційно небезпечних і радіоактивно забруднених земель. Зокрема, до радіаційно небезпечних відносять землі, на яких неможливе подальше проживання населения, одержання сільськогосподарської та іншої про- дукції, продуктів харчування, які відповідали б державним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або використання яких недоцільно за іншими екологічними умовами. Такі землі підлягають виключенню з сільськогосподарського обігу. До них належать ділянки, що включають зону відчуження та зону безумовного (обов'язкового) відселення.

Важливе значення для забезпечення ефективного та без- нечного використання земель та інших природних ресурсів мають Закони "Про пестициди і агрохімікати", "Про ка- рантин рослин", інші акти спеціального законодавства.

Зокрема, у захищеному грунті, на .землях водного фон- ду, у водоохоронних зонах, на інших територіях, що підлягають особливій охороні, забороняється застосування

пестицидів, а в окремих випадках їх застосування можливе за наявності позитивних висновків державної санітарної та екологічної експертизи за дозволами Укрдержхімкомісії.

В разі застосування пестицидів і агрохімікатів відповідні власники земель та землекористувачі мають здійснювати заходи відповідно до регламентів, встановлених для певної грунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохімічного обстеження грунтів, даних агрохімічного пас- порта земель, стану посівів, діагностики мінерального жив- лення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб.

Поширення шкідників, збудників хвороб рослин та інших карантинних об'єктів можуть створити умови для запровадження карантинного режиму з обмеженням вико- ристання природних ресурсів.

Сільськогосподарська сировина для виготовлення про- дуктів дитячого і дієтичного харчування може вироблятися у спеціальних сировинних зонах, правовий режим яких визначається Кабінетом Міністрів України.

3. Складовою організаційно-правового механізму забез- печення ефективного природокористування у сільському господарстві є управління, тобто цілеспрямована діяльність уповноважених органів, спрямована на забезпечення додер- жання всіма підприємствами, організаціями, установами, іншими юридичними особами і громадянами агропромисло- вого комплексу приписів і вимог чинного законодавства відносно ефективного використання земель, інших природ- них ресурсів, вжиття необхідних заходів щодо попереджен- ня, припинення і встановлення правопорушень в цій сфері, відновлення порушених прав і законних інтересів влас- ників і користувачів земель та інших природних ресурсів.

Управління природокористуванням у сільському госпо- дарстві передбачає досягнення мети забезпечення ефектив- ного, збалансованого, науково обгрунтованого, комплексно- го і цільового використання земель та інших природних ресурсів, стимулювання відтворення цих ресурсів, захисту агроландшафтів як складних природних (природно-антро- погенних) утворень (екосистем), гарантування сприятливої екологічної обстановки та безпеки у процесі ведення сіль- ського господарства.

Цьому сприятиме координація сільськогосподарської діяльності суб'єктів агропромислового комплексу з ефек- тивного використання і відтворення природних ресурсів з боку органів загального управління: організація комплекс- ного прогнозування в цій сфері, обліку і ведення земельно- го та інших природно-ресурсних кадастрів, збалансований

розподіл і перерозподіл природних ресурсів між суб'єктами сільськогосподарського природовикористання, організація землевпорядних та інших територіально-планувальних ро- біт, екологічної та землевпорядної експертизи щодо обгрун- тувань передачі у власність та надання у використання природних ресурсів, проведення екологічного контролю, стандартизації та нормування, встановлення лімітів вико- ристання природних ресурсів, систематичне інформування населення та органів держави про можливі зміни внаслідок здійснення сільськогосподарської діяльності, здійснення моніторингу і вирішення спорів у царині природовико- ристання.

Залежно від повноважень, структури, мети і завдань, що реалізують державні органи у сфері організації ефективно- го використання природних ресурсів, можна вирізнити такі форми управління: загальне, спеціальне і галузеве.

Загальне управління здійснюється Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Респуб- ліки Крим, місцевими органами державної виконавчої вла- ди, місцевими органами самоврядування.

Спеціальне управління покладається на уповноважені органи — Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерство лісового гос- подарства, Державний комітет України з геології та вико- ристання надр, Державний комітет України з земельних ресурсів, Державний комітет України з водного господар- ства тощо.

Галузеве управління забезпечує Міністерство сільського господарства та продовольства.

Центральне місце у системі організаційно-правового ме- ханізму належить внутрішньогосподарському управлінню щодо ефективного використання земель та інших природ- них ресурсів. Йдеться, насамперед, про вищі органи само- врядування — загальні збори членів колективного сільсько- господарського підприємства або збори уповноважених, правління цих підприємств; голови селянського (фермерсь- кого) господарства, органи управління акціонерних сіль- ськогосподарських товариств тощо, які здійснюють управ- лінські функції у сфері внутрішньогосподарського викори- стання належних їм відповідно на праві колективної, при- ватної власності земель або на праві користування окремих земельних ділянок та інших, розташованих на цих землях, природних ресурсів відповідно до їх статутів.

Такі функції передбачають внутрішньогосподарське зо- нування земель відповідно до структури, спеціалізації гос-

подарської діяльності та внутрішньогосподарського проекту землеустрою, первинного обліку земель та інших природ- них ресурсів щодо їх кількісного та якісного використання, підготовки та своєчасного подання статистичної звітності про порядок використання, відтворення і охорони земель та природних ресурсів, участі у здійсненні моніторингу, контролю за цільовим і господарським природокористуван- ням, веденням кадастрів природних ресурсів тощо.

4. У системі організаційно-правового механізму забезпе- чення ефективного природокористування в сільському гос- подарстві широкого застосування набувають заходи стиму- лювання, зокрема економічні важелі. Йдеться про нормати- ви плати і розміри платежів за використання земель та інших природних ресурсів, погіршення якості цих ресурсів, викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу, встановлення лімітів використання при- родних ресурсів, надання можливості отримання останніх під заставу, надання пільг при оподаткуванні сільськогоспо- дарським юридичним особам та громадянам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві, в разі реалізації ними заходів щодо раціонального природокористування, надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації заходів із забезпечення раціонального природоко- ристування, відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про використання природних ресурсів, вста- новлення інших економічних заходів.

Запровадження в даний механізм плати за землю, інших економічних засад у формі різних платежів сприяє розвит- кові нових, незалежних зв'язків управлінської, науково- технічної та господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб і громадян, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, стимулює ощадливе використання землі та інших природ- них ресурсів, створює умови для нових форм організації праці та господарювання, найбільш продуктивного приро- докористування і задоволення матеріальних, естетичних, оздоровчих, пізнавальних та інших потреб суб'єктів агро- промислового комплексу.

Стимуляційним чинником ефективного використання зе- мель та інших природних ресурсів у механізмі органі- заційно-правового забезпечення є юридична відповідаль- ність за земельні та інші правопорушення у цій сфері.

Залежно від характеру вчиненого правопорушення, еко- логічного ризику і ступеня суспільної та екологічної небез-

пеки юридична відповідальність може наставати за винні та протиправні дії власників земель і природокористувачів у формі адміністративної, кримінальної та майнової відповідальності через відшкодування заподіяних збитків.