§ 2. Методи регулювання в аграрному праві
1. У теорії права і держави дістав загальне визнання принцип розмежування галузей права залежно від прита- манних кожній з них предмета і методу правового регулю- вання1. Саме за цими ознаками було визнано галуззю права колгоспне право з властивими йому предметом і методами регулювання. Постійно діючий діалектичний про- цес розвитку продуктивних сил і вдосконалення суспільних виробничих відносин привів до державно-правової потреби у визнанні аграрного права як нової галузі права. Суттєві зміни в характері та змісті суспільних виробничих агропро- мислових відносин і реально існуюча зміна у їх відпо- відному правовому забезпеченні зумовлює визнання нової галузі права — аграрного права.
Ця галузь права характеризується наявністю в ній груп суспільних відносин, які відокремилися від основних галу- зей права. Зокрема, таку групу відносин становлять май- нові відносини приватної та державної власності. Остання перебуває у повному господарському віданні державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єд- нань). Правовий режим цього майна визначається норма- ми правового інституту права приватної та права дер- жавної власності. Трудові правовідносини в сільськогос- подарських підприємствах усіх форм власності у сфері тру- дового права за видами суб'єктів, об'єктами і змістом є лише незначною частиною предмета трудового права, в той час як у системі аграрних правовідносин інститути трудо- вого права логічно до правового регулювання трудових відносин між працівниками і аграрними працедавцями на- бувають специфічного змісту, зумовленого особливостями сільськогосподарських продуктивних сил і виробничих від- носин.
Цими ж факторами зумовлюється зміст економічних ме- тодів, як правило, спільних для сучасної виробничо-госпо- дарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм. Звідси ви- пливає спільність правових методів, що використовуються
в процесі правового регулювання виробничо-господарської діяльності суб'єктів агропромислового комплексу.
Викладене свідчить, що наявність різновидів предмета аграрного права зумовлює потребу в різновидах методів аграрного права1.
2. Визначення методів правового регулювання суспіль- них відносин, що існують у процесі функціонування агро- промислового комплексу, має і теоретичне, і практичне значення. Теоретичне полягає в тому, що встановлення таких методів та їх функціонування забезпечують наукову обгрунтованість аграрного права як галузі права. Практич- не ж значення виявлення цих методів сприятиме встанов- ленню стану і ступеня їх дієвості в досягненні завдань аграрного права, в додержанні його принципів; у ви- значенні, наскільки ці методи є ефективними, виправ- довують себе у правозастосувальній практиці в системі АПК.
3. В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права — учасників аграрних правовідносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб'єктами АПК. Пред- мет правового регулювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулюються нормами аграрного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи їх група регулюються нор- мами аграрного права2. Під методом розумілись такі спосо- би, за допомогою яких держава на основі існуючої сукуп- ності правових норм забезпечувала потрібну їй поведінку людей як учасників правовідносин або застосовувала ті методи регулювання, які в конкретних умовах (полі- тичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати мак-
симальний очікуваний результат1 у здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, станов- ленні ринкових відносин, у розвитку інфраструктури ринку тощо.
Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового забезпечення суспільних аграрних від- носин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних відносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках од- норідності та спорідненості суспільних відносин.
4. Юридичним інструментом впливу на аграрних під- приємців з боку держави, способами регулювання внут- рішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграр- ному праві (рис. 2).
5. Загальними, основними методами регулювання висту- пають методи (способи): 1) дозволу; 2) імперативної вка- зівки; 3) заборони2.
Учасникам аграрних правовідносин: а) при дозволі — дозволяється здійснювати певні види діяльності, наприк- лад, видачу ліцензії на перероблення зерна на спирт, видо- бування та розливання мінеральної води тощо; б) при імперативній вказівці — встановлюються, наприклад, гра- ничні норми вмісту нітратів тощо; в) при забороні — пряма заборона на будь-які дії, наприклад, нецільове вико- ристання сільгоспугідь, експорт продукції за межі України без ліцензії тощо.
6. З урахуванням загальних методів і статутної право- здатності аграрних товаровиробників у аграрному праві є ряд методів, що використовуються при здійсненні внутрі- господарської та зовнішньогосподарської діяльності суб'єк- тів аграрного підприємництва. Практичний прояв способів, засобів правового регулювання здійснюється через встанов- лення відповідних юридичних фактів (державної реєстрації фермерського господарства, агрогосподарського товариства, інших суб'єктів аграрного підприємництва, прийняття на роботу спеціаліста за трудовим договором, контрактом), виключення чи виходу з членів підприємства кооператив- ного типу або з учасників товариства тощо.
Застосування відповідних методів юридичного правового регулювання орендних відносин зумовлюється особливостя- ми цих відносин. У цьому аспекті способом правового регулювання є порядок і умови надання суб'єктам аграрно- го підприємництва прав юридичної особи (явочний метод), що забезпечується такими юридичними фактами, як прий- няття Статуту конкретного підприємства загальними збора- ми громадян–засновників суб'єктів аграрного підприєм- ництва і державна реєстрація цього підприємства. Саме такий правовий метод породжує правоздатність і само- стійність їхньої виробничо-господарської діяльності у ви- рішенні як внутрігосподарських, так і зовнішніх сфер еко- номічних стосунків.
7. Статут приватного кооперативного (колективного), корпоративного, державного чи спільного сільськогосподар- ського підприємства є джерелом аграрного права. Рівно- часно статут поряд з іншими локальними нормативно-пра- вовими актами виступає методом (засобом) локально-пра- вового визначення і закріплення юридичного статусу цих суб'єктів аграрного підприємництва, визначення кола їх суб'єктних прав і юридичних обов'язків у межах їх спе- ціальної статутної правоздатності. Саме метод локально-правового регулювання визначає способи практичного здійснення підприємницької, виробничо-господарської пра- вомочності всіх суб'єктів аграрного підприємництва.
8 Демократія і гласність є своєрідним державно-право- вим засобом правового забезпечення самоврядування. .За- вдяки цьому створюється можливість для активної участі членів колективних підприємств та акціонерів у вирішенні виробничо-господарських, соціально-економічних та інших проблем діяльності у цих суб'єктах господарювання. Ак- тивність членів у роботі органів управління від загальних зборів до зборів виробничих підрозділів аграрних суб’єктів підприємництва кооперативного типу, забезпечення поряд- ку голосування таємного чи відкритого, наявності кворуму, свободи критики дає підстави вважати, що широка демо- кратія і гласність є методом правового регулювання уп- равлінських взаємин у цих підприємствах.
9 Членство в аграрних приватних підприємствах коопе- ративного типу є головною особливістю аграрного права, оскільки воно є організаційно-правовою основою утворення колективних сільськогосподарських підприємств і коопера- тивів та виникнення внутріколективних членських майно- вих, управлінських, трудових, соціальних відносин (у тому числі соціального страхування), земельних та інших від-
носин. Членство в колективному сільськогосподарському підприємстві, міжгосподарській організації — це правова передумова виникнення і функціонування аграрних від- носин. Без членства немає суб'єктів аграрного підприєм- ництва кооперативного типу, кооперативної власності й демократії в самоврядуванні. Членство є юридичним фак- том, залежно від якого виникають, змінюються або припи- няються аграрні кооперативні відносини як предмет аграр- ного права.
В цьому розумінні право членства є передумовою всіх внутрігосподарських і кооперативно-міжгосподарських від- носин. За допомогою такого правового способу визначає- ться характер взаємовідносин сторін і зміст аграрних пра- вовідносин між колективним сільськогосподарським під- приємством чи кооперативом і його членами, між госпо- дарствами-учасниками і міжгосподарською організацією або об'єднанням.
Свідченням того, що членство є методом правового регу- лювання, може бути приклад виникнення трудових пра- вовідносин у суб'єктах аграрного підприємництва. В пер- шому випадку вони виникають за допомогою такого право- вого засобу, як членство, а в другому — за допомогою трудового договору (контракту). Коли ж громадянин бажає працювати в колективному підприємстві чи в кооперативі, але не бажає стати його членом, то він може укласти з цим підприємством трудовий договір. Викладене дає під- стави твердити, що в аграрному праві членство є не тільки правовою основою аграрних правовідносин, але й методом правового їх регулювання.