Умовні скорочення, використані в підручнику

AT — акціонерне товариство;

ДСП — державне сільськогосподарське підприємство;

КСГП — колективне сільськогосподарське підприємство;

СВК — сільськогосподарський виробничий кооператив;

СпС — спілка селян;

СФГ — селянське (фермерське) господарство;

ТОВ — товариство з обмеженою відповідальністю;

ППГТ — приватне підсобне господарство громадян;

МЗЕЗіТ — Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України;

МСГП — Міністерство сільського господарства і продовольства України.

Частина перша ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ АГРАРНОГО ПРАВА

Розділ І ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА АГРАРНОГО ПРАВА

§ 1. Поняття і предмет аграрного права

1. Аграрне право України — одна з найважливіших галузей національного права. Вона певною мірою є право- наступником як колишнього колгоспного, так і сільсько- господарського права. Однак на відміну від останнього (комплексної, інтегрованої галузі) аграрне право України перебуває в стані становлення як самостійної та інтегро- ваної галузі національного права, котрій притаманні влас- ний предмет, власні й частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.

2. Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким своєрідним пред- метом є аграрні правовідносини, які, по-перше, виплива- ють із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності, по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів хар- чування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб'єктами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідно- сини як предмет аграрного права являють собою взаємо- пов'язані інтегровані правовідносини майнового, земельно- го, членського, засновницького (учасницького), управлін- ського й трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Їм притаманний певний суб'єктний склад, наділений спеціальною правосуб'єктністю, а також об'єктний склад, що є засобами виробництва продуктів харчування, сирови- ни й продовольства рослинного і тваринного походження. Тому особливістю характеру та змісту діяльності суб'єктів аграрного підприємництва, особливістю об'єктів аграрного права визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі національного права. На своєрідність цього пред- мета впливає також притаманне українському аграрному праву визначення й здійснення соціально-економічної ді- яльності кооперативних (колективних), корпоративних та

державних виробників товарної маси продовольства, про- дуктів харчування і сировини рослинного і тваринного по- ходження.

3. Предметом аграрного права є ті суспільні (в тому числі виробничі та підприємницькі) відносини, що виника- ють у зв'язку з утворенням (заснуванням) і статутною діяльністю суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та легальних організаційно-правових форм госпо- дарювання. Вони являють собою складний комплекс від- носин як за складом суб'єктів [зокрема громадян, які бе- руть участь і є членами чи засновниками (учасниками) суб'єктів підприємництва кооперативного чи корпоративно- го типів], так і за предметом та змістом. Суб'єктами цих відносин є кожне сільськогосподарське підприємство коопе- ративного чи корпоративного типів і відповідно їхні члени чи засновники (учасники). У підприємствах кооперативно- го типу між підприємством та його членами виникають складні, засновані на праві членства, внутрігосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінан- сової, соціально-побутової діяльності суб'єкта підприємниц- тва кооперативного типу. Кожний з видів цих відносин має притаманний йому суб'єктний склад (наприклад, орган уп- равління), об'єкт та зміст правового регулювання. Майнові відносини, що складаються при цьому, своєю соціально-економічною основою мають власність і право власності, засноване на членстві. Останнє позначається як на ха- рактері трудових, управлінських відносин, так і на сутності майнових відносин, що виникають при розподілі прибут- ків між членами, при одержанні членами колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП) чи спілки се- лян (СпС) свого паю в разі виходу з такого підприємства кооперативного типу. Усі ці відносини за своїм предметом і суттю є аграрними.

4. Відмова від монополії державної власності та підне- сення значущості приватної власності у сфері сільсько- господарського виробництва через створення селянських (фермерських) господарств привели до розширення предме- та аграрного права. Цим предметом, насамперед, є від- носини приватної власності селянського (фермерського) господарства на земельну ділянку, надану особі державою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відносини власності на засоби, знаряддя і продукцію вироб- ництва, своєрідні відносини між членами родини з приводу

майна, спільної праці, розподілу доходів, одержаних унаслідок господарювання. Правосуб'єктність цього аграр- ного товаровиробника визначається (поряд із загальними нормативними актами) також Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 22 черв- ня 1992 p.), яким урегульовано відносини, що за своїм предметом і суттю є виключно аграрними.

5. Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є підстави розглядати відносини, що виникають внаслідок утворення міжгосподарських під- приємств (об'єднань). Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо створення цих державно-колектив- них суб'єктів підприємництва, майнові відносини щодо ут- ворення їх статутного фонду, визначення правового режи- му майнових фондів, розподілу одержаних прибутків, а також визначення правового становища часток учасників як суб'єктів права спільної часткової власності.

За своєю правовою природою є аграрними і управлінські відносини, що утворюються в процесі управління ними на засадах самоврядування і демократії.

6. В Україні набула поширення практика організації в кооперативних (колективних) корпоративних і державних сільськогосподарських підприємствах внутрігосподарських орендно-підрядних формувань. Ці формування спрямовані на вдосконалення організації праці, підвищення рівня ма- теріальної заінтересованості працівників у піднесенні ре- зультативності сільськогосподарського виробництва.

Правове регулювання орендно-підрядних взаємин здійс- нюється локальними внутрігосподарськими актами, якими регулюються своєрідні внутрігосподарські організаційні, майнові, трудові, соціально-побутові та інші відносини. Внутрігосподарські орендно-підрядні відносини між коопе- ративними (колективними), корпоративними і державними підприємствами в особі їхніх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окре- мим працівником, з іншого, — є внутрігосподарськими аграрними відносинами організації праці незалежно від то- го, яку форму господарського розрахунку вони викорис- товують.

З впровадженням і функціонуванням у сільському госпо- дарстві внутрігосподарської та інших видів оренди виникли нові — майнові, трудові, земельні й відповідно — органі- заційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, які за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою предмет аграрного права.

7. Землі сільськогосподарського призначення надаються фермерам, а також приватним, кооперативним (колек- тивним), корпоративним аграрним (сільськогосподарським) підприємствам за правом приватної чи колективної влас- ності або правом користування, а державним і спільним (у тому числі й з іноземним капіталом) — за правом корис- тування безстрокового чи строкового, в тому числі — за правом оренди.

Земля одночасно є об'єктом як земельного, так і аграр- ного права. Ті суспільні відносини, які виникають та іс- нують з приводу земель сільськогосподарського призначен- ня, є частиною саме аграрних відносин і відповідно — складовою предмета аграрного права. Коло цих відносин охоплює: порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, зміст цих правомочно- стей, а також питання організаційно-управлінського забез- печення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення.

8. Аграрні підприємці кооперативного й корпоративного типів і державні сільськогосподарські підприємства реалі- зують своє статутне право, дієздатність відповідно до існу- ючого економічного механізму господарювання. Останній являє собою сукупність економічних, організаційних та правових засобів, форм, методів, що забезпечують функ- ціонування аграрної економіки й тих ринкових товарно- грошових відносин, що запроваджуються в сучасних умо- вах. Своєрідним компонентом цього механізму є станов- лення ринкової, біржової торгівлі, державне стимулювання (податками, пільгами, кредитами) виробництва певних ви- дів продукції, а також існуючий порядок заготівель сіль- ськогосподарської продукції через феномен державних за- купівель, визначення цін на сільськогосподарську продук- цію, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, ви- робничо-технічне обслуговування та ін.

Серед цих відносин як предмета аграрного права чільне місце належить договірним відносинам. Однією зі сторін тут є фермер, колективне сільськогосподарське підприєм- ство, спілка селян, радгосп та інші суб'єкти аграрного підприємництва як виробники продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походжен- ня. Це також договірні відносини щодо матеріально-техніч- ного забезпечення виробництва і переробки продукції рос- линного і тваринного походження безпосередньо в госпо- дарствах, щодо будівельно-монтажних робіт, виробничо-технічного, агрохімічного обслуговування тощо.

Таким чином, вище окреслено практично все коло ре- альних конкретних суспільних відносин, які існують в аг- рарному виробництві та в усій підприємницькій діяльності виробників товарної продукції харчування рослинного і тваринного походження, заснованих на різних формах власності. Ці суспільні відносини функціонують протягом усієї діяльності, починаючи з планування і вибору видів прибуткової продукції, організації самого виробництва і закінчуючи транспортуванням, зберіганням та реалізацією продуктів харчування, зокрема сільськогосподарської про- дукції і сировини, в тому числі й у переробленому вигляді. Зазначені відносини є аграрними, оскільки складаються в повсякденній діяльності аграрних товаровиробників і функ- ціонують у системі АПК України. Наведені відносини регу- люються як нормами традиційних галузей права (цивіль- ного і трудового), так і нормами виключно або переважно аграрного права [це, зокрема, норми Законів "Про селян- ське (фермерське) господарство", "Про колективне сіль- ськогосподарське підприємство", норми статей 6, 8, 39, 40, 47—62 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 p.) тощо].

Зі сказаного логічно випливає, що предметом аграрного права (рис. 1) є урегульовані нормами аграрного і тра- диційних галузей права, засновані на багатоукладності форм власності та форм господарювання реальні суспільні відносини, об'єднані цілями, завданнями суб'єктів аграрно- го підприємництва, їхньою діяльністю з виробництва про- дуктів харчування та сільськогосподарської сировини. У майбутньому, після прийняття Аграрного кодексу України, предметом аграрного права стануть урегульовані головним чином нормами аграрного права, засновані на багатоуклад- ності форм власності, форм господарювання і кооперування реальні суспільні відносини, об'єднані цілями і завданнями суб'єктів аграрного підприємництва та їхньою діяльністю з виробництва, переробки, реалізації продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного (в тому числі й водного) походження. Предметом саме аграрного права стануть також суспільні відносини, що виникнуть у процесі використання природних ресурсів (насамперед сіль- госпземель, водних і мисливських угідь, риби, м'ясної ди- кої фауни тощо), трудових ресурсів, фінансових ресурсів, а також усі інші відносини з приводу та за участю суб'єктів аграрного підприємництва.