§ 6. Роль аграрного права у здійсненні аграрних реформ за рубежем

Аграрні реформи, що стосуються насамперед землі як головної їхньої складової, в ряді регіонів світу тривають десятиріччями, якщо не століттями, і мають на меті соціальну і структурну перебудову сільського господарства, вивільнення сільськогосподарських відносин від пережитків старих аграрних відносин (общинних, феодальних, релі- гійних і навіть ранньобуржуазних). Другим їхнім головним завданням є стимулювання розвитку продуктивних сил у сільському господарстві на основі досягнень науково- технічного прогресу, "зеленої революції", вільних ринко- вих відносин, процесів агропромислової інтеграції.

Зазвичай аграрні реформи ставлять перед собою великі

завдання, позначені глибиною і часом їх здійснення, уча- стю в них селянських мас і державних структур, залучен- ням матеріальних і фінансових ресурсів.

У більшості випадків ці реформи спрямовані на зміну соціальної та економічної структури сільського господарст- ва, його модернізацію з урахуванням вимог науково- технічного прогресу, необхідності нарощуваний товарного виробництва сільськогосподарських продуктів.

У зарубіжних країнах аграрні й земельні реформи ма- ють, як правило, структурний характер, закладений у про- грами консолідації земель, вдосконалення сільськогосподар- ської виробничої інфраструктури, вирішення науково- технічних проблем, організації сільськогосподарського рин- ку та ін.

Особливий інтерес становлять земельні реформи в краї- нах Східної Європи. Вони спрямовані на усунення держав- ної монополії на землю, активізацію процесів індивідуалі- зації та приватизації сільськогосподарських земель. Слід відзначити, що в більшості цих країн існувала приватна власність громадян на землю. Проте процес розвитку соціалістичних земельних відносин було підпорядковано обмеженню приватноправового обороту і ринкового регулю- вання земельних відносин. Основна увага в дореформений період зосереджувалася ва проблемах державного землеко- ристування, утвердженні пріоритету державної земельної власності. Тривалий час домінувала концепція, що земля як основний засіб виробництва може бути лише у влас- ності держави. Прийняті останніми роками закони цих країн відновлюють право приватної власності на землю, закріплюють права громадян як власників землі та її про- дукти. Відбувається поступове вивільнення ринкових відносив у цій сфері. За новим законодавством власник одержує право власності на землю з реалізацією його у вигляді купівлі-продажу, оренди, застави 'та інших цивіль- но-правових операцій. У більшості цих крепи громадяни наділені правом викупу земель у держави, а колишні влас- ники отримали право захисту на повернуте майно. В ряді крага знято обмеження на розміри землеволодіння. Такі акти законодавства прийнято в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині. Що ж до колишньої НДР, то на її територію поширено законодавство ФРН із низкою винятків на пе- рехідний період.

У ряді таких країн, як Болгарія, відновлено право ко- лишніх власників ва незаконно вилучену в них ко- муністичним режимом і передану ТКЗГ землю. У Польщі

повністю скасовано обмеження земельного обігу, макси- мальну межу розміру земельних ділянок. Право купувати чи орендувати сільськогосподарські землі надано всім гро- мадянам. У Румунії за Законом про земельну реформу 1990 p. землю визнано объектом приватної власності» вона може продаватися і купуватися, а також успадковуватися. Кожна сім’я одержала право на отримання безкоштовно земельної ділянки розміром до 10 га, селянство звільнене на 8 років від сплати податків. Законодавство, прийняте у Чехословаччині (до її поділу), передбачає відновлення при- ватної власності на землю у повному обсязі, повернення землі її колишнім власникам.

Становлять інтерес і аграрій реформи, що відбуваються в країнах Азії. Ряд з них (Китай, В'єтнаму випередив Україну в їх проведенні. У здійснений аграрної реформи Китай домігся особливо істотних успіхів. Проте його досвід вимагає осмислення як у позитивному, так і в негативному плані. Слід зауважити, що аграрна реформа в цій країні призвела до небаченої раніше подрібненості земель, яка перетворилася на гальмо для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва. Вимагають оновлення й виробничі відносини. Орендний підряд у сільському гос- подарстві, здається, вичерпав свої можливості, і тепер ве- деться пошук нових шляхів, визначаються заново тимча- сові підвалини аграрної реформи за умов, що земля в Китаї не стала товаром.

Активно здійснюється приватизація земель у Монголії. Поглиблюється процес закріплення приватної власності на землю у В'єтнамі.

Становлять певний інтерес і аграрні реформи, що прово- дяться у країнах Латинської Америки. Реформи у Мексиці та Перу забезпечують перехід від колективного землево- лодіння громадян і кооперативів до індивідуального кори- стування землею, який здійснюється у формі приватизації земель, що раніше належали громаді — "ехідос" і сільськогосподарським виробничим кооперативам. У цих країнах привертає увагу організація і діяльність органів, що здійснюють реформи, в аспекті матеріально-технічного по- стачання, кредитування і фінансування реформаторських заходів.

Слід відзначити, що реформами останніх 50 років у 20 країнах Латинської Америки половина земельної власності (крім державної та індивідуальної) передавалась у колек- тивну власність. Надзвичайно важливою проблемою для цих країн стало подрібнення земельних володінь у вигляді

"мініфундій" — малих землеволодінь із низьким рівнем результативності продуктивних сил. Та все ж процеси індивідуалізації земельної власності у 80-і pp. позначені зміцненням прав власності порівняно з державними і коо- перативними правами на землю¹.

Важливим для аграрних реформ питанням, яке впливає на її темпи і результати, є питання про джерела здій- снення земельних реформ. Безрезультатність реформ у країнах Латинської Америки пояснюється тим, що через опір лендлордів реформатори орієнтувались лише на занед- бані, невикористовувані землі та колонізацію нових зе- мель. Істотним моментом реформ є те, в який спосіб на- дається земля — за плату чи безкоштовно, як вирішується питання з фінансуванням розвитку нових господарств, яку роль відіграє іноземний капітал.

Усі ці проблеми знаходять своє відображення в законо- давстві про аграрні реформи, яким закріплюються принци- пи соціально-економічної перебудови сільського господарст- ва, перерозподілу земель, вирішення комплексу технічних і фінансових питань, що стосуються розвитку сільського господарства. Де б не проводилась аграрна реформа, вона знаходить своє відображення в конституціях, законах, ука- зах, декретах загального характеру, що мають переважно комплексний характер. На їх розвиток видаються акти більш конкретного змісту.

Слід зазначити, що це законодавство не зачіпає фунда- ментальних відносин власності. Воно виходить, зазвичай, із права власника розпоряджатись землею та іншою влас- ністю на власний розсуд. Водночас майже в усіх за- рубіжних країнах чинними є норми, що базуються на положенні ст. 545 Цивільного кодексу Франції 1804 p., де, зокрема, зазначено: "Ніхто не може бути примушений поступитися своєю власністю, крім випадків, коли це не- обхідно для "суспільної користі" при неодмінній вимозі справедливого і попереднього відшкодування". Це поло- ження домінує в континентальному праві та праві англо- саксонської системи. Гарантії та захист прав приватної власності на землю здійснюються в зарубіжному законо- давстві через установлення складних процедур її відчуження.

А втім, аграрне законодавство має й ряд новел. Почала визнаватися законною вимога цільового використання сіль- ськогосподарських земель, обов'язковість їх обробітку (обов'язок належним чином використовувати свою влас- ність) під загрозою експропріації, набули поширення інсти- тути неподільності сільськогосподарських земель, недопу- щення їх надмірної експлуатації, безпідставного стягнення за надану землю, принципи придбання права власності на землю за давністю володіння або користування. В аграрно- му праві почала обмежуватися свобода договорів із земель- них операцій в інтересах консолідації земель та кваліфі- кованого їх використання, встановлено рівень орендної плати, обов'язковість додержання виконання технічних і економічних вимог під час сільськогосподарського вироб- ництва.

Важливого значення надає аграрне право участі держави в здійсненні аграрних реформ. Останнім часом відзначає- ться більш активна її роль у радикальному вирішенні про- блем. Держава стала активним чинником утручання в аг- рарну економіку, насамперед своїм протекційним ставлен- ням до сільського господарства.

Аналіз останніх аграрних реформ, що стосуються дер- жавного регулювання процесів формування власності на землю, показує, що умови надання прав власності, регулю- вання доходів, орендної плати істотно відрізняються за різних форм власності та інших засобів виробництва¹.