§ 5. Правові ферми агропромислової інтеграції

1. На сучасному етапі індустріального розвитку сільсько- господарського виробництва істотний вплив на правову си- стему відносин у сільському господарстві справляють про- цеси вертикальної та горизонтальної інтеграції. Вони ві- дображають тенденцію до злиття промисловості й сіль- ського господарства. Ініціатива інтеграції виходить від пе- реробних компаній та фірм агробізнесу, які мають свій інтерес у сільськогосподарському виробництві. За останні десятиріччя особливо істотного впливу зазнає виробництво за контрактами. В системі інтеграційних відносин інтегра- тори найчастіше утримуються вед прямої участі в сіль- ськогосподарському виробництві, а прагнуть підпоряд- кувати сільськогосподарських виробників через укладання договорів.

У даному разі інтеграція здійснюється через скуповуван- ня, переробку і збут сільськогосподарської продукції завдя- ки укладанню з сільськогосподарськими виробниками спе- ціальних договорів. Тому невипадково вертикальна інтегра- ція називається ще й системою сільськогосподарського ви- робництва на основі договорів. Такі відносини звичайно називають "попередньою контрактацією", "виробництвом за договором", "авансованим контрастуванням".

2. Формування нових відносин у сфері агробізнесу не залишає місця неінтегрованому сільськогосподарському ви- робникові, оскільки його продукція в умовах поділеного рин- ку не знайде споживача, а відтак, позбавлений квот на виробництво і збут, він не зможе вижити як підприємець.

Через це останній погоджується на інтеграцію, хоча при цьому потрапляє в залежність від інтегрувального підпри- ємства.

Тенденція до збільшення основного капіталу для веден- ня господарства примушує сільськогосподарського виробни- ка чимраз частіше вдаватися до кредитів, користуватися послугами різноманітних промислових і збутових компаній. Юридично це виявляється у встановленні таких відносин, що характеризуються як суто цивільні відносини кредитора і боржника.

3. Досліджуючи правову залежність фермерів США від угруповань агробізнесу, американський економіст Е. Н. Касл зауважив, що сільське господарство США нині складається з чотирьох типів ферм: ферм, об'єднаних із компаніями з переробки сільськогосподарської продукції на основі спільної власності; ферм, які є повністю підкон- трольними компаніям через контракційні договори; ферм, підконтрольних частково; ферм, самостійних у правовому розумінні¹.

Включений у систему вертикальної інтеграції, сільсько- господарський підприємець фактично втрачає свою само- стійність, залишаючись лише юридичним власником землі, будівель, обладнання, насаджень. Договори з інтегратором регламентують майже всю його виробничо-господарську діяльність: виробник починає працювати за програмою фірми-інтегратора, яка постійно контролюється нею.

4. Основу договорів контрактації становлять насамперед умови щодо виду і обсягу продукції, що поставляється, технології її виробництва та відповідності її встановленим стандартам і вимогам фірми-інтегратора. В договорах до- кладно регулюються порядок і форми розрахунків, фінан- сової та матеріальної участі сторін на всіх етапах дії дого- вору, в якому, зокрема, передбачається, що фірма надає сільськогосподарському виробникові у кредит насіння, са- джанці, садивний матеріал, племінний молодняк, добрива, хімікати, корми, ліки, кредит, науково-технічну допомогу. При цьому договір жорстко регламентує умови й порядок використання одержаних матеріалів і коштів, за недодер- жання яких виробник підлягає штрафові. За контрактовану продукцію виробник одержує плату в розмірі, що залежить од виконання ним умов договору.

Зазначені договори розрізняються між собою по суб'єк- тах, за ступенем відповідальності сторін по строках і спо- собах постачання продукції. Саме в такий спосіб і закріп- люється залежність фермерів від інтегратора.

5. При угоді про повний контроль за виробництвом фермер зобов'язаний повністю підпорядковуватися вказів- кам фірми. Цій формі угод відповідає група договорів, які об'єднуються загальним поняттям "контракти із забезпе- чення ресурсів". У цьому випадку фірма не тільки забез- печує ринок збуту, а й повністю керує виробництвом і забезпечує виробника всім необхідним. Останній одержує винагороду відповідно до обсягу виробленої продукції. За договору з обмеженим втручанням фермерові не гарантова- но фіксовану ціну на продукцію, а надається лише кредит. Тому така угода часто називається угодою з "кількісним контролем", "відкритим рахунком", "контрактною закуп- кою" продукції.

В іншому випадку інтеграція означає, що власність мо- же перебувати повністю в руках комерційної фірми або компанії-власниці. Вона може або бути власником землі, ферм, або орендувати їх і наймати сільськогосподарських робітників, фермерів для виробничих потреб. У цьому ви- падку фермери за своїм становищем нічим не відрізняю- ться від найманих робітників. Такі договори поширені в овочевому і тютюновому виробництві. Відносини тут закріплюються групою договорів із управління виробницт- вом, котрі передбачають безпосередню участь підрядника в управлінні виробництвом, яка, в основному, полягає в кон- тролі за якістю продукції. Договори передбачають також ряд технічних умов і стандартів, контроль за виробницт- вом, надання фермерові допомоги, особливо у впрова- дженні нової технології вирощування, ефективних засобів виробництва. Аналогічні договори укладаються у сфері ви- робництва яєць, томатів, цукру, кукурудзи.

Іншою формою договорів цієї галузі є договори про специфікацію ринку. Вони звичайно обмежують функції фермера вирішенням питань: що виробляти, де виробляти» а також про сферу збуту. Фірма ж приймає рішення опе- ративного характеру, займається фінансуванням, заготів- лею продукції та сировини, наданням інших послуг. На- решті, не інтегрована у правовому розумінні ферма може і не мати формального договору і збувати свою продукцію на власний розсуд.

Договори мають різні умови. Серед них є такі, як під- тримання у придатному стані під'їзних шляхів до ферми, застосування спеціальних кормів і кормових домішок, обладнаних приміщень, холодильних установок, заборона мати побічну роботу поза фермою та ін.¹ Договірні від- носини, на взірець наведених, ставлять сільськогосподар- ського виробника у повну юридичну залежність від агробізнесу.

Поширеність контрактів супроводжується вдосконалена ням і збільшенням різновидів форм і типів договорів, які містять положення про стимулювання впровадження досяг- нень технічного прогресу, підвищення ефективності вироб- ництва, а також спеціальні статті про конкретну техно- логію виробництва, рівень якості продукції тощо.

Значну групу договорів становлять договори і угоди, в яких ідеться про організацію широкої сфери відносин зі збуту і виробництва продукції. Вони за суттю є гібридною системою, яка поєднує програму державного регулювання з приватними угодами. Їх іще називають "колективними угодами" на виробництво і продаж продукції.

Аналогічні угоди щодо основних сільськогосподарських культур поширені у США та інших країнах. Мета їх по- лягає в стабілізації виробництва і збуту, у врегулюванні кількості та якості сільськогосподарської продукції. Вони передбачають широке інспектування виробництва, накла- дення санкцій на порушників угод та ін.