Частина 8. Держава та українські аграрні підприємці
Розділ перший. Державне регулювання аграрного вироб- ництва
Розділ другий. Державний протекціонізм національного аграрного товаровиробництва
Розділ третій. Державний контроль (за використанням природних ресурсів, прав споживачів тощо)
Розділ четвертий. Профспілки на аграрних підприєм- ствах
Розділ п'ятий. Наукове забезпечення розвитку націо- нального аграрного виробництва
Частина 9. Відповідальність за порушення аграрного законодавства
Розділ перший. Загальні положення
Розділ другий. Майнова і таксова відповідальність
Частина 10. Заключні положення
Розділ перший. Розгляд спорів
Розділ другий. Міжнародні договори
Розділ III СУБ'ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА
§ 1. Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права
1. Основними виробниками продуктів харчування, сиро- вини і продовольства рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження в Україні є аграрні підприємці усіх форм власності та легальних ор- ганізаційно-правових форм господарювання [зокрема при- ватні, колективні, державні та спільні сільськогосподарські, рибальські та мисливські підприємства, кооперативи і гос- подарські товариства, спілки селян, селянські (фермерські) і приватні підсобні господарства, агрооб'єднання, асоціації тощо]. Чинне законодавство України цих виробників про- дуктів харчування і сировини водночас називає підприєм- ствами (крім товариств, фермерських та приватних під- собних господарств громадян), суб'єктами права, суб'єк- тами господарювання, суб'єктами підприємницької діяль- ності (суб'єктами підприємництва), учасниками аграрних правовідносин. З'ясування понятійного апарату аграрного права, виявлення спільних рис і аналіз співвідношення змісту наведених вище понять (термінів) є вкрай необ- хідним для розуміння суті суб'єктів аграрного права, юри- дично обгрунтованого їх розмежування за ревними ознака- ми, з'ясування їхньої правосуб'єктності.
2. Законодавство при визначенні державних, колектив- них, приватних, спільних аграрних товаровиробників вжи- ває поняття (термін) "підприємство". Але як визначити зміст цього поняття? Скажімо, Закон "Про підприємства в Україні" (ст. 1) визначає підприємство як "самостійний господарюючий суб'єкт, який має права юридичної особи", а за Законом "Про колективне сільськогосподарське під- приємство" (також ст. 1) колективне сільгосппідприємство (КСГП) — це "добровільне об'єднання громадян у са- мостійне підприємство". Іншими словами, КСГП — це підприємство, підприємство — це суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, а юридична особа, у свою чергу, згідно зі ст. 24 Цивільного кодексу, — "підприємство". Така нечіткість визначення понятійного апарату пояс- нюється змішуванням об’єктної та суб’єктної частини по- няття "підприємство". Перша полягає в тому, що підприємство — це майновий комплекс, який включає в
себе матеріальні та нематеріальні елементи, котрі мають вартісне вираження (ціну). Суб'єктна частина поняття "аграрне (сільськогосподарське тощо) підприємство" має окреслити, визначити його власника (-ів) чи створеної (заснованої) ними юридичної особи.
Аграрне підприємство може бути засновано на будь-якій формі власності (в тому числі й на змішаній) та у легаль- них організаційно-правових формах. Воно відрізняється від інших підприємств, по-перше, предметом діяльності — ви- робництвом, а потім уже переробленням та реалізацією (з метою одержання прибутку) продуктів харчування рос- линного і тваринного походження; по-друге, використанням у своїй діяльності природних ресурсів, їхніх властивостей, насамперед землі та водних об'єктів як головного засобу аграрного виробництва.
А тому під аграрним підприємством слід розуміти ком- плекс майна [сільськогосподарські землі, риболовні та мис- ливські угіддя, інші матеріальні та нематеріальні елементи, які мають грошову (вартісну) оцінку (ціну)], що викори- стовується власником (-ами) або створеним (-й) ним (-й) юридичної особи для виробництва продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження, а також для виконання інших робіт, надання послуг, заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Суб'єктом аграр- ного права, носієм прав і обов'язків є власник (-й) остан- нього, а при створенні (заснуванні) ним (-й) юридичної особи — сама юридична особа.
3. Поняття "суб'єкт аграрного права", "суб'єкт аграрно- го господарювання", "суб'єкт аграрного підприємництва (агробізнесу)" не є рівнозначними. Поняття "суб'єкт гос- подарювання (господарюючий суб'єкт)" слід інтерпретува- ти як похідне від поняття "суб'єкт права", "суб'єкт аграр- ного права". Саме як суб'єкт аграрного права та чи інша особа (маючи загальну правоздатність) уже на підставі своєї спеціальної правоздатності наділена правом бути на землі суб'єктом господарювання, учасником саме аграрних ринкових суспільних відносин.
В Україні відповідно до змісту національного законодав- ства поняття "суб'єкт підприємництва", "суб'єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)" за своїм юридич- ним змістом і значенням майже тотожні поняттю "суб'єкт аграрного права". Такий висновок випливає зі змісту Заковів "Про підприємництво" (ст. 2), "Про підприємства в Україні" (статті 1, 21), "Про колективне сільськогос- подарське підприємство" (ст. 1), "Про господарські това-
риства" (ст.1), "Про селянське (фермерське) господар- ство" (ст.1). Відповідно до названих статей законів "суб'єктами підприємницької діяльності" в аграрному сек- торі України визнаються всі легалізовані аграрні товарови- робники, незалежно від їхніх форм власності та органі- заційно-правових форм господарювання. Визначальним у тому, хто належить до суб'єкта аграрного підприємництва. .(тобто хто ж; по суті, є аграрним підприємцем), є, по-пер- ше, легалізація цього підприємця-товаровиробника спосо- бом його державної реєстрації, зокрема як фермера або як юридичної особи; по-друге, — предмет діяльності цього підприємця-товаровиробника (насамперед виробництво про- дуктів харчування і сировини рослинного і тваринного по- ходження).
Поняття "суб'єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)" є узагальнюючим. Як і у всіх розвинених країнах світу, воно одночасно охоплює як визначення, (найменування) самого суб'єкта, так і предмет його діяльності, а також його спеціальну правоздатність, ле- галізовану (завдяки державній реєстрації) та визнавану Українською державою. Поняття "аграрний підприємець", "суб'єкт аграрного підприємництва (агробізнесу)", по суті, є синонімами, під якими криється один і той же суб'єкт аграрного права з визначеними правомочностями саме аг- рарного підприємця. А тому поняття "аграрний підпри- ємець (суб'єкт аграрного підприємництва)" включає в себе поняття всіх аграрних товаровиробників зі статусом як юридичної особи (всіх форм власності та легальних органі- заційно-правових форм господарювання), так і селянського (фермерського) господарювання, а також і громадянина, який зареєструвався як підприємець.
4. Суб'єкти аграрного права (аграрні підприємці) мо- жуть розмежовуватися один від одного за різними чинни- ками. Як і будь-які інші підприємці, суб'єкти аграрного права розмежовуються за формами власності: на приватні [такими у чистому вигляді є селянські (фермерські) госпо- дарства громадян України ] без створення юридичної особи; на юридичні особи, засновані на приватній, колективній, державній формах власності, на змішуванні останніх, на спільній власності, у тому числі й іноземного учасника-інвестора.
Суб'єкти аграрного права залежно від сфери, основної мети і предмета діяльності, а також від функцій та взаємо- відносин власності розмежовуються на три взаємопов'язані групи (рис. 5).
Рис. 5. Класифікація і структура суб'єктів аграрного права України
Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засно- вані на приватній (у можливих й різновидах — коопера- тивній, колективній тощо), державній та муніципальній формах власності аграрні підприємці, головними завданням і предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження. Саме як виробники продуктів харчування (насамперед сіль- ськогосподарської продукції, сировини і продовольства) приватні аграрні підприємці кооперативного (колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, пайові підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і корпоративного (акціонерні товариства, товарист- ва з обмеженою відповідальністю) типів, державні сільсько- господарські підприємці, підприємці, діяльність яких заснована на змішаній формі власності (в тому числі із залученням іноземного капіталу), виступають основними суб'єктами аграрного права й аграрних правовідносин ви- ключно як юридичні особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства. Приватні підсобні госпо- дарства громадян як виробників продуктів харчування і продовольства, чия діяльність пов'язана з використанням природних об'єктів як головного засобу виробництва таких продуктів харчування і продовольства, також слід віднести до цієї групи суб'єктів аграрного права.
Другу групу суб'єктів аграрного права і аграрних пра- вовідносин формують підприємці, діяльність яких заснова- на на різних формах власності та організаційно-правових формах, правосуб'єктність і статутна діяльність котрих націлені на забезпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяльності аграрних підприємців-товаровиробни- ків. До цієї групи належать підприємці, предметом статут- ної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення виробничої діяльності підприємців, що безпо- середньо займаються виробництвом продуктів харчування, сировини і продовольства, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм.
Третю групу суб'єктів аграрного права і аграрних рин- кових правовідносин становлять установи-підприємці, головним чином корпоративного типу, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посеред- ницьких та інших послуг для забезпечення саме підприєм- ницької (в тому числі й виробничо-господарської, фінан-
сової) діяльності аграрних підприємств-товаровиробників. До цієї групи входять, зокрема, акціонерний банк "Ук- раїна" та інші комерційні банки, агро- та інші біржі, страхові компанії (наприклад, страхова компанія "Селянсь- кий дім"), холдінгові аграрні компанії (така нині ство- рюється на Чернігівщині).
Віднесення цих елементів ринкової інфраструктури до суб'єктів аграрного права та аграрних ринкових право- відносин базується на тому, що самі аграрні підприємці-то- варовиробники є, по-перше, співвласниками (акціонерами) названих банків, бірж, страхових і холдінгових компаній, по-друге, є одночасно клієнтами цих елементів ринкової інфраструктури. Крім того, аграрні підприємці як акціо- нери (співвласники) і як клієнти з метою забезпечення своєї власної конкурентоспроможності, гарантованого рин- ку збуту продуктів харчування, сировини, продовольства власного виробництва об'єднують свій капітал безпосеред- ньо і опосередковано через засновані ними банки, біржі, страхові компанії та створюють більш високого рівня фор- мування — холдінгові компанії, де вони (аграрні під- приємці) і співвласники (акціонери), і клієнти.
5. Державна реєстрація суб'єкта аграрного права як аг- рарного підприємця є визначальним юридичним фактом для їх відмежування від тих утворень, що не мають і не можуть мати такого статусу. Саме реєстрація селянського (фермерського) господарства і/ або аграрного підприємця кооперативного і/ чи корпоративного типів є юридичним фактом для визнання їх суб'єктами аграрного права і аграрного підприємництва. Тому будь-які внутрігосподар- ські утворення, наприклад, внутрігосподарські кооперати- ви, підрядні орендні колективи, підсобні цехи (промисли), не є самостійними суб'єктами аграрного права і підприєм- ництва (попри надані їм повноваження з боку цих юри- дичних осіб).
На відміну від законодавства інших країн, в Україні не визнаються суб'єктом права різноманітні кооперування се- лян без створення (заснування) ними юридичної особи і державної реєстрації останньої. На відміну від України, наприклад, у ФРН, суб'єктом права (без статусу юридич- ної особи) визнаються: а) так звані кільця, які є формою кооперування фермерів у вигляді договірного утворення для надання взаємної допомоги технікою; б) кооперування зусиль та майна батька й сина для ведення фермерського господарства. З позиції українського закону, у наведених вище випадках має місце лише кооперування фермерів на
підставі договору (по суті, про спільну діяльність); і така кооперація не визнається суб'єктами права, оскільки здійснюється без створення (заснування) та легалізації юридичної особи — справжнього суб'єкта права як за ук- раїнським, так і за німецьким законодавствами.