§ 1. Поняття, зміст і джерела аграрного права

1. Аграрне право як самостійна галузь науки і навчаль- ної дисципліни існує в багатьох зарубіжних країнах, явля- ючи собою або спеціалізовані форми інститутів цивільного, адміністративного, торговельного, судового права, або сукупність нових правових інститутів розвинених країн, якими регулюються виробничі відносини в сільському господарстві. Поділене на приватне і публічне аграрне пра- во, воно охоплює досить значну групу правових відносин.

Одна його частина — приватне аграрне право у своїй більшості складає сукупність "аграрних" норм цивільного права, що виокремились у самостійну підгалузь. Головний зміст цієї частини аграрного права становлять норми, які регулюють правовий режим сільськогосподарської власнос- ті, насамперед земельної, її основні інститути, правове становище суб'єктів підприємництва в аграрному вироб- ництві (юридичних і фізичних осіб). Сюди входить і речо- ве аграрне право (право власності, сервітути, узуфрукта, спадкування та ін.), а також аграрні (сільськогосподарські) договори.

Що ж до ширшої публічної частини аграрного права, то її виникнення пов'язане з активним втручанням держави в розвиток сільськогосподарських відносин. Значну частину проблем, що їх не спроможні вирішити приватні сільсько- господарські підприємці, взяла на себе держава. Це насам- перед регулювання відносин із створення сільськогоспо- дарської інфраструктури (шляхи, меліорація, електрифі- кація, комунальне обслуговування, загальнонаціональна організація науково-дослідних робіт, впровадження нової техніки і технологій, створення системи збуту, транспорту- вання і переробки сільськогосподарської продукції).

Публічне втручання регулює розвиток ряду галузей сільськогосподарського виробництва, коли вони стають не- рентабельними або стратегічно важливими. У таких випад- ках застосовуються спеціальні відносини з фінансування і кредитування, регулювання розмірів сільськогосподарського

виробництва, структурної перебудови сільського господар- ства, регулювання сільськогосподарського землекористуван- ня та основних умов праці в сільському господарстві.

Чільне місце в публічному втручанні займає економічне стимулювання розвитку сільського господарства і заохочен- ня державою господаря через субсидії та кредити для про- ведення виробничих процесів, збуту продукції, вдоскона- лення сільської інфраструктури.

Крім економічних методів, існує ряд адміністративно- примусових засобів реалізації вимог здійснення аграрного законодавства, в їх числі: кооперування, здійснення заходів із консолідації та меліорації земель, організації ринку збу- ту сільськогосподарської продукції тощо. Значне поширен- ня має практика виробництва сільськогосподарських про- дуктів за ліцензіями, які передбачають збутові квоти з їх продажу і примусове підпорядкування встановленим ними правилам, не кажучи вже про правила карантину, зону- вання та ін., за порушення яких передбачено кримінальні заходи впливу.

До заходів адміністративного впливу належить і здій- снюване багатьма капіталістичними країнами планування або програмування розвитку сільського господарства. В ос- танні десятиріччя в них широко застосовується планування аграрних перетворень у національному і міждержавному масштабах. В цьому контексті особливо слід відзначити "зелені плани" Західної Європи: план Любке та Ертеля у ФРН, план Веделя у Франції, план Мансхолта в ЄЕС та інші.

В зарубіжному праві ще не утвердилася єдина назва галузі права, яка регулює відносини в сільському госпо- дарстві. Зарубіжною наукою терміни "аграрне" і "сільсько- господарське" право часто вживаються як синоніми. Нарівні з аграрним правом і перехрещуючися з ним, виріз- няється сільське право¹, ставиться питання про створення агропродовольчого права², що спричиняє чималу плу- танину.

У більшості випадків під аграрним правом розуміється сукупність норм, що стосуються сільського господарства і публічного права, які регулюють відносини в цьому госпо- дарстві. Однак таке визначення встановлює лише межу між правом, яке регулює відносини в промисловому вироб-

ництві, та правом, що стосується сільського господарства і не визначає обсягу регульованих відносин. По-різному уяв- ляються зарубіжними законодавцями і теоретиками право та сфера аграрного права. До сфери регулювання аграрним правом вони відносять насамперед рільництво, лісове гос- подарство, мисливство, транспортування, внутрішнє ри- бальство, переробку і збут виробниками сільськогосподар- ської продукції. Тобто це — право, яке регулює діяльність сільськогосподарського підприємства і сільськогосподарсь- кого підприємця, колективні інтереси в сільському госпо- дарстві, їхню виробничу діяльність і саме функціонування аграрних підприємців.

Термін "аграрне право" вживається іноді в широкому значенні, яким і охоплюється сукупність норм, що стосую- ться сільського господарства. Сюди в даному випадку від- носять усе законодавство, яке його регулює.

Межі аграрного права особливо розпливчасті на стиках сільськогосподарського виробництва і промислової перероб- ки його продукції, індустріального й традиційного її вироб- ництва. Саме тут бракує достатньо однозначного І точного визначення обсягу економічних і соціальних відносин, які включаються в поняття сільського господарства, регулюю- ться сільськогосподарським правом і становлять зміст його норм.

Іноді з метою розмежування вдаються до визначення, запропонованого в законодавстві або виробленого в процесі кодифікації. Так, в Італії посилаються на Цивільний ко- декс 1942 p., який визначає сільське господарство як "об- робіток землі, лісівництво, тваринництво, так і пов'язані з ними зайняття". Грунтуючись на ст. 44 Конституції Італії, професор Дж. Галлоні в одному зі своїх виступів визначив цю галузь законодавчого регулювання як встановлення ви- мог щодо власності, меліорації, земельних перетворень, реорганізації виробничих одиниць у сільському господар- стві, консолідації земельних угідь, у стимулюванні держа- вою визначених типів сільськогосподарських підприємств або виробництв, у забезпеченні їх капіталом, підтримці в організації переробки і збуту сільськогосподарської про- дукції з метою збільшення виробництва і перерозподілу доходу між капіталом і працею. Регулювання в зазначених сферах і складає, на його думку, зміст сільськогосподар- ського законодавства.

Головними елементами правовідносин Дж. Галлоні нази- ває, з одного боку, власний суб'єкт у вигляді адміні- стративного органу, з іншого — сільськогосподарського під- приємця. Змістом втручання зазначеного органу є подання допомоги, яка відповідає суспільному або приватному інтересові.

Законодавство Франції про сільське господарство, ко- дифіковане в таких документах, як Аграрний і Лісовий кодекси, містить також норми цивільного, адміністратив- ного та інших галузей права. Воно відносить до аграрного права (в Аграрному кодексі): регулювання правового режи- му земель (консолідація, меліорація земельних ділянок), сільських доріг, водних джерел; регулювання сільськогос- подарського виробництва, мисливства і рибальства; функ- ціонування об'єднань у сільському господарстві; правовий режим сільськогосподарського кредитування, сільськогоспо- дарської оренди, праці та соціального забезпечення; про- фесіональну підготовку, проведення наукових робіт і ви- кладання сільськогосподарських предметів у навчальних закладах; організацію і діяльність державних служб. У Лісовому кодексі регулюється виробництво в лісовій про- мисловості, власність на ліси і т. ін.

На думку проф. Ж. Мегре, центральну і основоположну групу у французькому аграрному праві створює, власне, саме аграрне право. Сюди відносять, насамперед, право власності на оброблювану землю й відповідні інститути:

укрупнення земельних ділянок, законодавство про землю, про сільськогосподарські об'єднання, лісові ділянки, грома- ди з освоєння земель, про мисливство, а також законодав- ство про тваринництво і сільськогосподарську продукцію;

соціальне законодавство і законодавство, що регулює ви- робничі взаємини у сім'ї фермера, законодавство про еко- номіку сільського господарства, про сільськогосподарські кооперативи, приватні акціонерні товариства в сільському господарстві, об'єднання сільськогосподарських товарови- робників, різні громади, які мають економічні інтереси в сільському господарстві, зокрема в галузі ринкових від- носин щодо збуту сільськогосподарської продукції, страху- вання від стихійного лиха, законодавство про працю в сільському господарстві та про організацію управління сільським господарством¹.

До сільськогосподарського законодавства Ж. Мегре від- носить також і стосунки в галузі меліорації земель, вилу- чення земельних ділянок для громадських потреб, сільсько- господарські узуфрукти, спадкування сільськогосподарської власності, обкладення податком.

Виокремлюючи аграрне право в самостійну галузь, група французьких юристів підкреслює, що за останні роки вида- но низку значних сільськогосподарських законодавчих актів, які мають самостійне значення і виходять за межі попереднього законодавства. Навіть більше — самостійність галузі покріплюється створенням спеціального судового і управлінського апарату, який стежить за виконанням сіль- ськогосподарського законодавства.

У більшості зарубіжних країн аграрне законодавство складає окрему галузь законодавства. Воно включає аг- рарні, земельні, лісові й водні кодекси, розділи цивільного законодавства, що стосуються успадкування сільськогоспо- дарської власності.

Основою цього законодавства в багатьох країнах є аг- рарні кодекси (Франція, Мексика, Уругвай, Аргентина та ін.). Там, де сільськогосподарське законодавство не коди- фіковане, існують досить розвинені форми його інкорпо- рації, наприклад, у США. В багатьох країнах видано спе- ціалізовані сільськогосподарські закони (ФРН, Франція, Англія, Італія).

Джерелом сільськогосподарського права в системі конти- нентального права є сільськогосподарські закони, норми наднаціонального права у вигляді підписаних урядами угод, звичаєвого права, місцевих звичаїв, корпоративні й адміністративні норми, прийняті синдикатами виробників, державними й судовими органами з питань сільського господарства.

Аграрне законодавство ФРН спирається на розроблені в 1955 р. план Любке та в 1971 р. план Ертеля щодо реорганізації структури сільського господарства. Відповідно до цих планів центральне місце в аграрному законодавстві ФРН займає аграрний закон від 5 вересня 1955 p., назва- ний ще Великою хартією — Magna Charta¹. Ним створено загальні правові рамки для державного регулювання в сіль- ському господарстві. Чинні також раніше видані закони про кредитування орендарів, про сільськогосподарську оренду, про структуру ринку, про збутові фонди, про регу-

лювання сільськогосподарської заборгованості. Вони до- кладно регулюють окремі аспекти сучасних аграрних від- носин, будучи спеціальними актами в галузі реорганізації сільськогосподарського виробництва в умовах ринкових відносин.

Основу аграрного законодавства Франції становлять Аг- рарний, Лісовий і Цивільний кодекси, які регулюють пи- тання сільськогосподарської власності, оренди, трудових відносин, кредитування та ін. Аграрне законодавство цієї країни зосереджує увагу на регулюванні питань структури сільськогосподарської власності, вдосконаленні орендних відносин, на діяльності сільськогосподарських спілок, а та- кож органів управління сільським господарством.

Основні напрями аграрної політики Франції сформульо- вано в Законі про сільськогосподарську орієнтацію від 4 червня 1980 p., положення якого спрямовано в довгост- роковому плані на економічний і демографічний розвиток країни, підвищення конкурентоздатності сільського госпо- дарства та його внеску в економіку країни, збільшення експортної здатності, закріплення молоді в сільському гос- подарстві для стабілізації чисельності сільськогосподарсько- го населення, поліпшення умов життя землевласників че- рез стимулювання розвитку сімейних господарств, які ста- новлять основу сільськогосподарського виробництва.

Італійське аграрне законодавство в основному базується на Конституції 1947 p.¹, Цивільному кодексі 1942 p. і досить розгалуженому законодавстві про аграрні перетво- рення, структурну перебудову сільського господарства, сільськогосподарську власність. Існує також широке публіч- не законодавство про регулювання виробничої діяльності, кредитування, трудові відносини та ін. Істотно впливає на італійське аграрне право і законодавство "зелених планів", здійснених у національному масштабі на початку 60-х pp., а також плани в цій галузі, вироблені в рамках Євро- пейського Союзу. Це і міжнаціональні стандарти, і ціни на сільськогосподарську продукцію, і рекомендації з органі- зації та структури виробництва, і багато іншого, пов'я- заного з обсягом виробництва і організацією сільськогоспо- дарського ринку Європейського Союзу.

Англо-американське аграрне право включає, крім ста- тутного законодавства, велику кількість судових преце- дентів. Воно менш кодифіковане, але в цілому досить

добре систематизоване в рамках статутного законодавства, де аграрне законодавство виокремлено у великі розділи. Аграрне законодавство США є одним із найбільш розвине- них у системі законодавства капіталістичних країн. Нині воно вийшло далеко за рамки цивільного права і стало, власне, федеральним публічним законодавством, зосере- дженим у різних розділах Збірника законів Сполучених Штатів¹. У ньому регулюються питання правового режиму сільськогосподарської діяльності, використання державних земель, лісів, вод, кредитування, виробництва і збуту сільськогосподарської продукції, розвитку сільськогосподар- ської інфраструктури, сільськогосподарського експорту і т.д. Щоправда, сільськогосподарським, або фермерським, правом регулюються питання сільськогосподарської влас- ності, земельної оренди, договірних відносин фермерів у рамках розвитку вертикальної інтеграції, але й вони зазна- ють значного впливу з боку державного публічного регу- лювання. Значне місце в регулюванні сільськогосподар- ських відносин займає прецедентне право США.

Чимала частка в зарубіжному аграрному законодавстві належить законодавству про примусове регулювання сільськогосподарського виробництва в масштабі його галу- зей або окремих частин, таких як зернове господарство, м'ясне і молочне виробництво тощо, регулювання збуту сільськогосподарської продукції, стандартизація цін на сіль- ськогосподарські продукти.

У США періодично, починаючи з 30-х pp., видається законодавство, яке регламентує обсяг виробництва і збуту основних сільськогосподарських культур. Спрямоване свого часу на обмеження виробництва сільськогосподарської про- дукції в умовах перевиробництва, воно і тепер стимулює розвиток сільського господарства заходами субсидування і кредитування. Жорсткі заходи, пов'язані з регламентацією виробництва і збуту, здійснюються Англією, ФРН, Япо- нією, Францією та іншими країнами.

Аграрне законодавство в основному реалізується двома методами. По-перше, адміністративно-публічним впливом на проведення структурних змін через оренду, впорядку- вання розмірів сільськогосподарських підприємств через примусове здійснення меліорації та заходів, пов'язаних з усуненням черезсмужності, укрупнення земельних во-

лодінь; по-друге, економічним впливом через систему кре- дитування, надання податкових привілеїв, регулювання ринкових відносин і, головно, цін. Причому в рамках Європейського Союзу ця галузь аграрних відносин регу- люється в основному на національному рівні.

Аграрне право, як господарське і торговельне, становить самостійну галузь права, але питання про його са- мостійність ще й досі залишається спірним. Більшість за- рубіжних аграрників вважає, що в наш час аграрне право, яке складається з двох частин — цивільного і публічного права, у певному розумінні є об'єднаним, хоча й позначе- не досить високим ступенем самостійності. І це є цілком природним, оскільки в кожній окремій галузі економіки і соціальному житгі час від часу виникає нова специфічна галузь права.

Визнання самостійності аграрного права приводить до виокремлення його в самостійну навчальну дисципліну. У Франції, Німеччині, США, Італії, Іспанії та інших країнах видано підручники та навчальні посібники з аграрного пра- ва для вивчення в юридичних і сільськогосподарських на- вчальних закладах. Серед цих робіт слід відзначити: у Франції — тритомний курс аграрного права проф. Жана Мегре, курс аграрного права Лео Лорвеллека, підручник аграрного права Жана Моро; в Італії — нариси аграрного права проф. Джигастонне Болла, підручник проф. Джо- ванні Галлоні, право сільськогосподарського виробника Дж. Вінколлі; в Німеччині — курс аграрного права проф. К. Крешеля; в Іспанії — підручник аграрного права проф. Бальяріна Марсьяля та курс аграрного права Сан-Гарге; в Англії — курс аграрного права Дж. Стефенсона; у США — підручник аграрного права Дж. Юргенсмейєра і аграрне право в матеріалах і судових рішеннях колектива авторів¹.