§ 4. Пенсійне забезпечення працівників сільського господарства

1. У ст. 46 Конституції України соціальне страхування розглядається як система гарантій пенсійного забезпечення. Порядок призначення пенсій регулюється Законом від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення". Він по-

ширюється на робітників усіх форм і видів трудової діяльності. Наприклад, робота в селянських (фермерських) господарствах породжує таке ж право на пенсію, як і трудова діяльність у колективних сільськогосподарських підприємствах.

2. Закон поділяє всі пенсії на дві групи: трудові та соціальні. Трудові пов'язані з роботою в різних формах господарювання. До трудових належать пенсії: за віком і за вислугою років, з інвалідності та у зв'язку з втратою годувальника. Пенсії за віком призначаються на загальних і на пільгових умовах.

3. Важливою умовою пенсійного забезпечення є загаль- ний трудовий стаж. Під ним прийнято розуміти сумарну тривалість роботи незалежно від тривалості перерв у ній та від того, в яких формах господарювання вона мала місце. До загального стажу включається служба в армії, навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах, а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми та інша суспільно корисна діяльність, передбачена законодавством. Для призначення пенсії за віком є не- обхідним такий вік і загальний трудовий стаж: для чо- ловіків — 60 і 25 років, для жінок — 55 і 20 років.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Доказом стажу роботи можуть бути й інші документи, навіть показання свідків. Для громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, доказом трудового стажу є сплата страхових внесків до пенсійного фонду. Розмір страхових внесків і строки їх сплати визна- чаються законодавством.

4. Вперше в національній системі пенсійного забезпечен- ня визначено коло працівників сільського господарства, які мають'право на пенсію на пільгових умовах. Таке право дістали: чоловіки-механізатори, що безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колективних сільськогосподарських підприємствах, — після досягнення 55 років при загальному стажі роботи не менше 25 років, із них не менше 20 — на зазначеній роботі; жінки, які працювали доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колективних сільськогосподар- ських підприємствах, радгоспах та інших підприємствах сільського господарства, — після досягнення 50 років при стажі зазначеної роботи не менше 20 років і за умови виконання встановлених норм обслуговування; жінки, зай- няті протягом певного сезону на вирощуванні, збиранні та обробленні тютюну, — після 50 років при стажі зазначеної

роботи не менше 20 років; жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві і виховали п'ятеро та більше дітей, — незалежно від віку і трудового стажу.

На пільгових умовах призначаються пенсії особам, котрі постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, учасни- кам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям, що втратили годувальника. Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії призначаються зі зменшенням (залежно від категорії цих осіб) віку, встановленого для державних пенсій. Пе- редбачено також пільги при визначенні стажу зазначеної вище роботи (служби).

Законодавством передбачено пенсійне забезпечення і при неповному стажі роботи. Так, якщо працівник у період роботи досяг пенсійного віку, але не має стажу роботи, необхідного для призначення повної пенсії за віком, вона призначається в розмірі, пропорційному наявному стажу. але не нижче соціальної пенсії.

5. Пенсії за віком обчислюються виходячи з середньо- місячного фактичного заробітку. До нього включаються всі види заробітної плати, на які нараховуються страхові вне- ски, крім різних виплат одноразового характеру, не перед- бачених чинною системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші). До заробітку для нарахування пенсії працівникам колективних сільськогосподарських підприємств включаються всі види оплати праці в громадському господарстві (грішми та на- турою).

За бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньо- місячний заробіток обчислюється або за 24 останні перед зверненням за пенсією місяці роботи поспіль, або за будь- які 60 місяців роботи поспіль упродовж усієї трудової діяльності, незалежно від перерв у ній.

Пенсія за віком призначається в розмірі 55 відсотків заробітку, але не менше її мінімального розміру, встанов- леного законодавством. За кожний повний рік роботи по- над встановлений загальний стаж пенсія збільшується на один відсоток заробітку. Але її розмір не може перевищу- вати 75 відсотків заробітку при призначенні пенсії за віком на загальних умовах і 85 відсотків — на пільгових умовах.

Згідно зі ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пен- сії за віком не менше двох років на роботі з більш високим заробітком, ніж той, з якого було нараховано пенсію, за їхньою заявою обчислюється новий розмір пенсії, виходячи з цього більш високого заробітку.

Непрацюючим пенсіонерам, які мають на утриманні не- працездатних членів сім'ї, до пенсій за віком встановлюю- ться надбавки.

6. До трудових пенсій належать також пенсії з інва- лідності. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою або вро- дженими дефектами, що призводять до обмеження життє- діяльності, потреби в соціальній допомозі й захисті. Інва- лідність як міра втрати здоров'я визначається експертним обстеженням особи в органах медико-соціальної еспертизи Міністерства охорони здоров'я України. Положення про цю експертизу затверджено постановою Кабінету Міністрів Ук- раїни від 22 лютого 1992 p. Інвалідність може бути І, II або III групи. Умови призначення пенсій з інвалідності залежать від причин настання і характеру захворювання (каліцтва). Якщо інвалідність є наслідком трудового каліцтва або професійного захворювання, пенсія призна- чається незалежно від стажу роботи.

Інвалідність визнається наслідком трудового каліцтва, коли нещасний випадок стався: під час роботи в колектив- ному сільськогосподарському підприємстві або в інших гос- подарствах агропромислового комплексу (в тому числі під час відрядження), а також при вчиненні будь-яких дій в інтересах підприємства, хоча б і без його доручення; по дорозі на роботу або з роботи; на території підприємства або в іншому місці роботи впродовж робочого часу; при виконанні державних або громадських обов'язків, а також обов'язків із рятування життя людини, охорони колектив- ної та індивідуальної власності й правопорядку.

Інвалідність вважається наслідком професійного захво- рювання, коли його викликали шкідливі виробничі факто- ри або вони посилили захворювання непрофесійного харак- теру, що було раніше.

В разі втрати працездатності внаслідок загального захво- рювання для призначення пенсії є необхідним певний стаж роботи. Його тривалість залежить од віку того, хто звер- нувся за пенсією.

Пенсія з інвалідності нараховується безпосередньо з за- робітку. Розмір її становить: для І групи — 70 відсотків, для II групи — 60 відсотків, для III групи — ЗО відсотків

заробітку. Непрацюючим інвалідам І, II і III групи вста- новлено надбавки до пенсії на утриманців, а також із догляду за ними в розмірі соціальної пенсії. Пенсії призна- чаються на весь час інвалідності, встановлений медико- соціальною експертизою. Чоловікам віком понад 60 і жінкам — понад 55 років пенсії з інвалідності призначаю- ться довічно. Повторний огляд цих інвалідів здійснюється тільки за їхньою заявою. В разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з того дня, коли відбулася така зміна. Якщо інвалід не з'явився у призначе- ний строк на повторний огляд медико-соціальної експерти- зи, виплата пенсії припиняється і може бути поновлена лише з дня, коли він знову буде визнаний інвалідом.

7. Ще один вид трудової пенсії — пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Право на пенсію мають непраце- здатні члени сім'ї, що перебували на утриманні годуваль- ника, який помер. Склад непрацездатних членів сім'ї ви- значається законодавством. Зазвичай це близькі родичі, які проживають однією сім'єю, — діти, брати, сестри й онуки, котрі досягли 18 років або старші, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, причому брати, сестри й онуки — за умови, що вони не мають працездатних батьків; батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли віку: чоловіки 60 років, жінки — 55 років; один із батьків, чоловік чи дружина, дід чи баба, брат чи сестра, незалежно від віку й працездатності, якщо він (вона) зайнятий (-а) доглядом за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого годувальника, які не до- сягли 8 років, і не працює.

Члени сім'ї, які продовжують навчання після досягнення 18 років, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більше ніж до досягнення 23 років.

Обов'язковою умовою призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника вважається утримання ним непра- цездатних членів смі'ї. Під утриманням слід розуміти повне забезпечення їх годувальником або таке становище, коли його допомога була для них постійним і головним джерелом засобів до існування.

У разі втрати годувальника кожному утриманцеві при- значаються пенсії в розмірі 30 відсотків заробітку померло- го, але не менше встановленої законодавством соціальної пенсії.

8. Вперше в історії України законом встановлено соціальні пенсії та умови їх призначення. Соціальні пенсії одержує невелика кількість людей, а саме ті громадяни, які не мають права на трудову пенсію. Розмір соціальної пенсії залежить від причини відсутності трудового стажу. Якщо причина поважна, ця пенсія призначається в розмірі 50 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, а тим, хто не набув права на трудову пенсію без поважних при- чин, — 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Інвалідам II групи, дітям-інвалідам віком до 16 років, а також іншим зазначеним у законі особам соціальні пенсії встановлюються в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком. 200 відсотків мінімального розміру пенсії/за віком призначаються інвалідам І групи та матерям-героїням.

9. Реалізація права на пенсію відбувається в декілька етапів. Це звернення, призначення та виплата. Із заявою про призначення пенсії можна звернутися в будь-який час після виникнення права на неї. Працюючі громадяни по- дають заяву адміністрації (власникові) підприємства або уповноваженому органові. Громадяни, які залишили робо- ту, звертаються безпосередньо в районний (міський) відділ соціального захисту населення.

Заява про призначення пенсії розглядається районним (міським) відділом соціального захисту протягом 10 днів після її надходження з усіма необхідними документами. У разі відмови в призначенні пенсії відділ соціального за- хисту не пізніше як через 5 днів після винесення цього рішення видає чи надсилає керівникові (власникові) під- приємства або заявникові відповідне повідомлення з зазна- ченням причин відмови та порядку оскарження. Пенсії призначаються від дня звернення за ними, крім тих випадків, коли це передбачено з більш раннього строку (пенсії за віком, з інвалідності призначаються від дня досягнення пенсійного віку або встановлення групи ін- валідності), а пенсія у зв'язку з втратою годувальника — від дня виникнення права не неї. Пенсії за віком та з інвалідності призначаються незалежно від того, припи- нила особа на час звернення за пенсією чи продовжує працювати.

Усі види пенсій, призначені працівникам сільського гос- подарства згідно з чинним законодавством, виплачуються повністю (незалежно від наявності заробітку чи інших до- ходів) за місцем фактичного проживання пенсіонерів (не- залежно від прописки). Відрахування з пенсій проводиться у виняткових випадках, а саме: на підставі судових

рішень, ухвал, постанов і вироків (у частині майнових стягнень), виконавчих написів нотаріальних контор та інших рішень і постанов, які відповідно до законодавства виконуються в порядку, встановленому для виконання су- дових рішень. Розмір відрахувань із пенсій обчислюється з суми, яка належить до виплати пенсіонерові. З пенсії може бути відраховано не більше 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти); на відшкодування збитків від крадіжок майна підприємств та організацій; на компенсацію за шкоду, заподіяну каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника; на повернення помилково виплачених сум заробітної плати у передбачених законом випадках. За всіма іншими видами стягнень може бути відраховано не більше 20 відсотків пенсії.

10. Фінансування пенсійного забезпечення провадиться з Пенсійного фонду України. Положення про нього затвер- джено постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 p. Пенсійний фонд є самостійною фінансово-банків- ською системою, центральним органом державної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінетові Міністрів України. Головними завданнями фонду є: збір та акуму- ляція страхових внесків, призначених для пенсійного за- безпечення і виплати допомоги; участь у фінансуванні дер- жавних, регіональних і обласних програм соціальної під- тримки пенсіонерів, організація міжнародного співробітниц- тва у сфері пенсійного забезпечення.

Кошти Пенсійного фонду утворюються за рахунок стра- хових внесків підприємств, установ, організацій і громадян, а також коштів державного бюджету, призначених на ви- плату пенсій. Встановлено такий порядок: 88 відсотків за- гальної суми страхових внесків спрямовуються до Пенсій- ного фонду України і 12 відсотків — до Фонду соціального страхування України (колективні сільськогосподарські підприємства спрямовують зазначені внески до Централізо- ваного фонду соціального страхування їх працівників).

У багатьох колективних сільськогосподарських підприєм- ствах Одеської, Миколаївської, Вінницької, Сумської, Кіро- воградської, Запорізької, Дніпропетровської та інших обла- стей України створено власні фонди соціальної підтримки непрацездатних осіб та малозабезпечених сімей з дітьми.

Нині є актуальною проблема подальшого вдосконалення системи соціального страхування громадян України, яка не відповідає характерові завдань періоду переходу до ринко- вої економіки. Річ у тім, що чинна система соціального

страхування розроблялася тоді, коли діяла стара бюджет- но-фінансова модель соціальної політики. Реформування системи страхування на основі цієї моделі не можливе. Тому Верховна Рада України за пропозицією Кабінету Міністрів України прийняла 21 грудня 1993 p. Концепцію соціального забезпечення населення України. В ній закла- дено нову філософію соціальної політики, яка пов'язана з такими конституційними поняттями, як "соціальний за- хист", "соціальне забезпечення" та інші.

Пропонується створити нову національну систему со- ціального страхування — на принципах обов'язкового дер- жавного соціального страхування працівників. Передбачаю- ться різноманітні види соціального страхування: пенсійне; медичне; від нещасних випадків на роботі та професійних захворювань; від безробіття. З цією метою мають бути створені декілька спеціалізованих страхових фондів, які функціонуватимуть автономно. Перехід до нової моделі соціального страхування вимагає вдосконалення джерел фінансування, поліпшення державного контролю за над- ходженням і витрачанням коштів. Щоб поліпшити правове регулювання соціального страхування, необхідно прийняти закон про загальні принципи його організації, в якому визначити всі види обов'язкового державного соціального страхування.

Прийняття Конституції України закладає нову основу для реформування державної системи соціального страху- вання. В її розвитку братимуть активну участь працюючі громадяни. Пропонується збільшення страхових внесків громадян до фонду соціального страхування.

Частина четверта АГРАРНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖЖЯ

Розділ XXVIII АГРАРНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН