§ 4. Правове становище спільних сільськогосподарських підприємств з участю іноземних партнерів

1. Право сільськогосподарських товаровиробників ставати суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності надає їм ши- рокі можливості брати участь і в такій формі цієї діяль- ності, як створення спільних підприємств з участю іно- земних партнерів. Відповідні норми містить і низка спеціальних нормативних актів. Так, у Законі "Про колек- тивне сільськогосподарське підприємство" зазначено, що

останнє має право створювати з зарубіжними партнерами спільні підприємства. Брати участь у створенні таких під- приємств можуть і селянські (фермерські) господарства.

Створені в сільському господарстві України окремі спіль- ні підприємства досягай значних успіхів. Вони використо- вують передові технології, вирощують сільськогосподарську продукцію високої якості з меншими затратами праці, що робить виробництво більш прибутковим. Нові технології часто дають їм можливість вберегти значну частину про- дукції від псування, впровадити її глибоку переробку.

2. Процес заснування та функціонування спільних під- приємств грунтується на таких законодавчих актах, як Закони "Про підприємництво", "Про підприємства в Ук- раїні"» "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про госпо- дарські товариства", "Про режим іноземного інвестування" та ряді інших нормативних актів. Враховуються й умови міжнародних договорів, укладених Україною, та міжна- родних актів, до яких вона приєдналася.

Законодавством України створено широкі можливості для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Вони мо- жуть діяти на власний розсуд, врегульовуючи свої відно- сини укладеними договорами, статутами та іншими уста- новчими документами. Однак захист інтересів нашого суспільства є ще недостатньо ефективним,

При створенні та функціонуванні спільних підприємств зазвичай використовуються норми Закону "Про госпо- дарські товариства". Ним визначаються поняття й види господарських товариств, правила їх створення та діяль- ності, права та обов'язки засновників і учасників. Згідно з цим Законом господарськими товариствами визнаються під- приємства, установи, організації, створені иа договірних засадах юридичними особами або громадянами через об'єд- нання їх капіталу, майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Спільні підприємства користуються правами юридичної особи і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, якщо це не суперечить законодавству України. Згідно з Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність" до договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої воно ство- рюється і офіційно реєструється.

Спільні підприємства ж галузі сільського господарства у переважній більшості випадків створюються на території України. Зарубіжні учасники проявляють заінтересованість

у використанні земельних ділянок, що їх, певна річ, на- дають українські учасники.

3. Згідно з чинним Земельним кодексом України (статті 6–8) спільне підприємство з участю іноземних партнерів не може вважатися власником землі, хоч би українські учасники і передали в його розпорядження належні Їм за правом приватної або колективної власності земельні ділянки. Ради народних депутатів можуть надавати із зе- мель, що перебувають у державній власності, ділянки в користування спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, а також підприєм- ствам, які повністю належать Іноземним інвесторам. Спільним підприємствам з участю українських» іноземних юридичних та фізичних осіб земля може надаватись у постійне і в тимчасове користування. Земля спільних під- приємств може надаватись у користування на засадах оренди.

4. Відповідно до Закону "Про господарські товариства" іноземні громадяни, особи без громадянства» іноземні юри- дичні особи, міжнародні організації можуть бути як заснов- никами, так і учасниками товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, за винятком випадків, установлених законодавчими актами. Товариства (в тому числі спільні підприємства) мають право створювати на території України та поза її межами філії, представництва, дочірні підприємства відповідно до законодавства. Спільні підприємства підлягають державній реєстрації за правила- ми, встановленими Законом "Про підприємства в Україні".

Засновники (ними можуть бути юридичні особи та гро- мадяни) укладають між собою договір (контракт), в якому визначається порядок здійснення спільної діяльності. На попередній стадії звичайно підписується протокол (угода, меморандум) про наміри. Бажано, щоб наміри було чітко виражено. Це дозволить у подальшому уникнути їх довільного тлумачення. Мають місце факти, коли до доку- ментів про наміри включаються не вигідні для українських учасників положення, що вміло використовується на даль" ших стадіях і утруднює захист їхніх інтересів.

5. Договір про створення спільного підприємства фіксує його найменування, місцезнаходження, предмет, цілі, зміст і строки діяльності, право власності иа продукцію, що виробляється, порядок використання прибутку, умови щодо персоналу, статутного фонду, органи управління його діяльністю. Закріплюються зобов'язання сторін, умови від-

шкодування збитків, наслідки неможливості виконання до- говору. Щодо порядку розв'язання спорів у договорі може бути передбачено арбітражне застереження. Можуть бути включені умови про розв'язання спорів третейським судом.

Крім договору, приймається Статут спільного підприєм- ства. У ньому розкривається правовий статус підприємства як юридичної особи, що керується у своїй діяльності зако- нодавством України та договором про його створення. Ви- значаються розмір статутного фонду, порядок створення інших фондів, питання розподілу прибутку, порядок лікві- дації підприємства тощо. Регулюються також питання про органи управління спільним підприємством, їхню компе- тенцію, порядок прийняття рішень.

б. Спільні підприємства створюються на підставі дозволу відповідних державних органів, які мають ураховувати по- треби нашої країни в забезпеченні видами продукції, яку немає можливості виробити, в залученні передової зару- біжної технології, в розвитку експортної бази та скороченні нераціонального імпорту. Підприємства реєструються вне- сенням до реєстру відомостей про них.

На всіх етапах державного контролю за функціонуван- ням спільних підприємств особливо велике значення має встановлення того, чи не завдає їхня діяльність шкоди навколишньому природному середовищу. Доводиться кон- статувати, що саме діяльність спільних підприємств з іно- земними учасниками нерідко шкодить екології нашої країни, ставить під загрозу здоров'я людей. Такі факти зустрічаються тоді, коли іноземні учасники мають значну частку в майні спільного підприємства, яка дозволяє їм переважати в органах управління, що приймають основні рішення. Це також створює передумови для того, щоб ці підприємства не залучали іноземних інвестицій саме у виробництво, орієнтувались на вивезення цінних ресурсів (у тому числі тих, у яких відчуває гостру потребу власне сільське господарство), ввезення малоцінних товарів. Скрута наших господарств нерідко спричиняє невигідність для них умов, на яких формуються зовнішньоекономічні зв'язки. Слід також мати на увазі, що землі сільськогосподарського призначення не можуть використовуватися для несільсько- господарських потреб, у тому числі й спільними підприєм- ствами. Ці питання потребують особливої уваги при на- данні відповідними державними органами дозволу на ство- рення спільних підприємств та при їх реєстрації.

Насамкінець треба звернути увагу на такі особливості зовнішніх економічних зв'язків саме з участю сільсько- господарських товаровиробників. Сільське господарство у розвинених країнах є галуззю, в якій доходи працівників підтримуються державою, зокрема витрачаються значні кошти на підтримку експорту. Продовольство є найбільш пріоритетним для експорту внаслідок поновлюваності вико- ристовуваних для його виробництва ресурсів і найменш пріоритетним для імпорту. Оскільки такого аграрного про- текціонізму в нашій державі поки що немає, годі й казати про справжню конкурентну боротьбу між нашим товарови- робником і західним — адже наша продукція дорожча, хоч і вищої якості. Одначе незастосування важелів державного регулювання в цій сфері загрожує настанням продовольчої залежності від інших країн, які з руйнуванням нашого власного виробництва значно підвищать ціни.

Важливим фактором зовнішньоекономічної діяльності є визначений у Законі про неї принцип, згідно з яким зовнішньоекономічні відносини мають здійснюватися на взаємовигідній основі. Порушення цього принципу може бути підставою для застосування передбачених законодав- ством санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльнос- ті, для вирішення в судовому порядку питань про не- дійсність договорів (контрактів) або окремих їх умов.

Розділ ХХVI ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА