§ 8. Договірні зобов'язання щодо реалізації продуктів харчування і сировини

1. Згідно з Законами "Про підприємництво", "Про під- приємства в Україні", "Про селянське (фермерське) госпо- дарство", "Про колективне сільськогосподарське підприєм- ство", "Про господарські товариства" реалізація продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походжен- ня, в тому числі й у переробленому вигляді, здійснюється аграрними підприємцями на засадах підприємництва, тобто вільного вибору партнерів, форм, способів, видів і місця реалізації, за цінами, встановленими з урахуванням попи- ту на продукцію або згідно з домовленістю сторін за дого- вором, а реалізація продукції в рахунок державного конт- ракту і/чи замовлення — за цінами, визначеними умовами договорів із відповідним коригуванням згідно з урядовими актами. В системі агробізнесу і аграрного права чільне місце належить чинним правовим формам реалізації аграр- ними підприємцями продуктів харчування і сировини рос- линного і тваринного походження власного виробництва (в тому числі й у переробленому вигляді). Своєрідність діяльності з виробництва продуктів харчування і сировини, властивості кожного з їх родів і видів та їх споживання визначають характер і зміст зобов'язань сторін, а також зміст і види самих договорів.

Відповідно до чинного законодавства і з урахуванням існуючої практики в Україні аграрні підприємці можуть реалізовувати вироблену та перероблену (в тому числі й законно придбану) продукцію і сировину на підставі таких договорів: 1) купівлі-продажу; 2) постачання; 3) контрак- тації; 4) міни (бартеру); 5) комісії; 6) ф'ючерсної, фор- вардної чи спотової угоди тощо.

2. Реалізація вироблених, у тому числі й у перероблено- му вигляді, продуктів харчування та сировини за догово- ром купівлі-продажу регулюється, зокрема, нормами ста- тей 224–237 Цивільного кодексу, а також укладеними договорами (контрактами). Вона здійснюється зі складу аграрного підприємця чи з поля, з борту транспортного засобу аграрним підприємцем або через його торговельні

крамниці, місця. За цим договором реалізація може здійснюватись і через продовольчі державні та приватизо- вані магазини (крамниці), а також через біржу. Нормами статей Цивільного кодексу регламентується також реалі- зація продуктів харчування та сировини за договором комісії (ст. 395) і договором міни (статті 241, 242). Відно- сини, пов'язані з реалізацією аграрними підприємцями продуктів харчування (головним чином перероблених) за договором постачання, регулюються нормами статей 245— 253 Цивільного кодексу, статтями Арбітражного процесу- ального кодексу, Правилами ЇНКОТЕРМС, а за зовнішньо- економічними контрактами — також Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), Уні- фікованими правилами, іншими правовими актами, норма- ми самого договору.

Наведені вище правові форми реалізації аграрними підприємцями вироблених продуктів харчування і сировини (в тому числі й власноруч переробленої) є абсолютно ле- гальними засобами здійснення ними своєї правомочності щодо вільного розпорядження власністю, зосібна продукта- ми харчування і сировиною, в тому числі й у перероблено- му вигляді, а також продукцією як власного виробництва, так і придбаною в інших аграрних підприємців на закон- них підставах, зокрема для її переробки.

3. У правових актах України держава з метою захисту своїх інтересів та інтересів широких верств населення еко- номічними методами певною мірою орієнтує аграрних підприємців на конкретні правові форми реалізації певних видів (певного асортименту) продуктів харчування й сиро- вини та їх обсягів для задоволення державних потреб. Воднораз у контракті на постачання продовольства і сиро- вини до державних ресурсів держава встановлює орієн- товну закупівельну ціну на різні види продукції залежно від її класу, сорту, групи. Через систему державних ор- ганів вона здійснює заготівлі сільськогосподарської про- дукції та сировини¹.

4. Однією з правових форм залучення до державних ресурсів продовольства і сировини аграрних підприємців усіх форм власності та організаційно-правових форм госпо- дарювання є договір контрактації. Ця правова форма за- готівель регулюється статтями 254—255 Цивільного кодек- су, наведеними вище указами Президента України, поста- новами Кабінету Міністрів України, державним контрактом і договором на закупівлю продукції (сировини), зразкові форми яких було затверджено наказом Мінсільгосппроду України від 27 січня 1994 p.

В останні роки асортимент продукції, передбаченої дер- жавними контрактами, майже не змінювався. Так, держав- ний контракт на 1994 p. укладався на зерно, цукрові буряки, олійні культури, насіння сільськогосподарських культур, племінну худобу; державне замовлення охоплю- вало худобу, птицю, молоко, яйця, овочі, картоплю, льо- носировину. Державні контракти на 1995 та 1996 pp. пе- редбачали постачання до державних ресурсів зерна, сорто- вого і гібридного насіння зернових культур.

У державному контракті, який має правову природу договору контрактації, крім обов'язкових реквізитів, зазна- чаються: по-перше, обов'язок підприємця-товаровиробника продати певну кількість продукції певного асортименту, що відповідає вимогам відповідних стандартів і ТУ, у визначе- ний строк, підготувати її до здавання, відвантажити влас- ними силами або за власні кошти, а також розвантажити повернуту тару; по-друге, обов'язок заготівельника перера- хувати підприємцеві-товаровиробникові аванс у розмірі не менш як 50 відсотків вартості законтрактованої продукції, своєчасно прийняти всю пред'явлену (відповідно до конт- ракту і графіка) продукцію, вивезти її власним транспор- том (і лише за згодою підприємця транспортом останнього за додаткову плату), за свій рахунок здійснити експедиру- вання та розвантаження, повністю розрахуватися за по- ставлену продукцію не пізніше семи днів від дня її прий- няття (з використанням Уніфікованих правил); по-третє, обов'язок заготівельника постачити аграрному підприєм- цеві бензин, дизельне паливо, мінеральні добрива, засоби захисту рослин; по-четверте, обов'язок заготівельника на- дати допомогу аграрному підприємцеві в організації вироб- ництва продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження; по-п'яте, порядок і місце прий- мання (з використанням Правил ІНКОТЕРМС) продуктів, сировини (продовольства), визначення їхньої якості (в то- му числі екологічної), оскарження висновків лабораторій

заготівельних організацій, актів прийняття продукції за кількістю та якістю тощо.

5. Реалізація продуктів харчування і сировини рослин- ного і тваринного походження за ф'ючерсними угодами¹ регулюється виключно нормами підрозділу "Загальні поло- ження про зобов'язання" розділу 111 "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу, Правилами ІНКОТЕРМС і Уніфіко- ваними правилами. Реалізація цієї продукції та сировини через Українську аграрну біржу за ф'ючерсними, форвард- ними² та спотовими³ угодами регулюється також Тимчасо- вими правилами проведення біржових торгів на Україн- ській аграрній біржі, затвердженими зборами її засновників 26 липня 1995 p. (з наступними доповненнями). Типовими правилами торгів сільськогосподарською продукцією, за- твердженими спільним наказом Мінсільгосппроду, Мінфіну та Мінекономіки у березні 1996 p., а також укладеними контрактами. Аналіз діяльності Української аграрної біржі свідчить про те, що саме за форвардними та спотовими (на умовах DAF, FOB, CPT) угодами щотижня продається зерна в середньому на 8—11 млн доларів США.