§ 1. Поняття, суть і принципи державного регулювання сільського господарства

1. Перехід до ринкових відносин і ефективне функ- ціонування ринкового механізму можливі лише за умов відмови від командно-адміністративної системи управління. Це, в свою чергу, викликає необхідність змін у методо- логічних і практичних підходах до способів впливу на організацію виробничих процесів. Йдеться, насамперед, про перехід від управління ними з боку держави та її органів і застосування методів прямого впливу на об'єкти уп- равління до регулювання цими процесами.

Межі державного регулювання, його зміст, мета і прин- ципи перебувають у повній залежності від пануючих нині в нашому суспільстві економічних відносин, а також ха- рактеру соціально-політичного устрою. Державне регулю- вання господарським комплексом України в цілому і окре- мими сферами та галузями — об'єктивна необхідність. Вона набуває нових рис і особливостей порівняно з уп- равлінням сільським господарством, що виявляється в са- моврядуванні, підприємництві, ініціативі та інших основ- них атрибутах ринку.

2. Державне регулювання, як і управління, — це зав- жди упорядковуюча і організуюча діяльність. Однак дер- жавне регулювання надає суб'єктам можливість вибору ба- жаного і вигідного для них варіанта поведінки, чого не передбачає управління. Державне регулювання спрямоване на об'єднання і координацію зусиль людей, державних органів, підприємств різних форм власності для вирішення завдань політичного, економічного, науково-технічного та соціального характеру. Державне регулювання є також засобом реалізації завдань і функцій Української правової держави, втіленням у життя її економічної політики. Дер- жавне регулювання виступає також як засіб, що забез- печує кооперацію праці, яка є необхідним і невід'ємним

елементом процесу суспільного виробництва. Характерним прикладом у цьому відношенні може бути АПК України.

Отже, державне регулювання можна розглядати і як організаційно-економічну, і як політичну правові категорії. Вони, звісна річ, тісно переплітаються. Особливо чітко це виявляється у виконавчій діяльності, пов'язаній з впро- вадженням у життя законів і підзаконних актів. Держава через відповідні органи в процесі регулювання різних сфер і галузей господарського комплексу виконує широкий спектр економічних, політичних, соціально-культурних та інших функцій, використовуючи для цього правовий механізм.

Постійна турбота про розширення ємності аграрного ринку за світовою практикою є однією з прерогатив держа- ви. Отже, в регулюванні ринкових відносин полягає одна з функцій Української держави.

Державно-правове регулювання сільського господарства проводиться з урахуванням повноважень законодавчої та виконавчої влади, визначених Конституцією України. На ці державні органи повною мірою поширюється чинність ст. 19 Конституції, згідно з якою державні органи і відпо- відні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Консти- туцією та законами України.

Державному/регулюванню відносин у сфері сільського господарства, 'як і АПК в цілому, притаманна низка за- гальних характерних ознак. Передовсім їм властивий дер- жавно-правовий характер регулювання. В його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси Української держави, громадян і суспільства в цілому. Дані функції регулювання здійснюються відповідними суб'єктами, що створюються державою (органи, які здійснюють функції державного регулювання у сфері сільського господарства). Ці суб'єкти діють за дорученням держави і наділені необ- хідними повноваженнями. Функціонують вони в рамках, встановлених для них державою у відповідних законодав- чих актах. А всі провідні варіанти регулятивного впливу і зв'язків опосередковуються правом.

3. Українська держава, виражаючи інтереси всього наро- ду, об'єктивно зацікавлена в максимально ефективному функціонуванні АПК, центральною ланкою якого є сільське господарство. В державному регулюванні вияв- ляється внутрішня функція держави. Адже в умовах фор- мування ринкових відносин, а також із їх встановленням лише держава може забезпечити раціональне використання

земель, гарантувати розвиток підприємництва, виробницт- во необхідної суспільству продукції, рівність усіх форм власності й господарювання, паритетність цін на сільсько- господарську і промислову продукцію тощо. Відповідно, внутрішня регулятивна функція держави набуває першо- чергового значення. Державне регулювання здійснюється в ряді випадків через координацію діяльності партнерів сільського господарства. При цьому враховуються насампе- ред інтереси людей, а також загальнодержавні інтереси, оскільки в правовій демократичній державі вона існує для кожного її громадянина. Нині, в умовах становлення рин- кових відносин, у зв'язку з проведенням роздержавлення і приватизації власності в сільському господарстві та АПК, суттєвим є врахування інтересів працівників АПК в зако- нодавчих і нормативних актах, що регламентують ці про- цеси. Важливою підоймою державного регулювання тепер є демонополізація в промисловості, яка виробляє засоби ви- робництва для сільського господарства і АПК. Це, в свою чергу, сприятиме розвиткові конкуренції та зниженню цін на сільськогосподарську техніку.

Сільське господарство в розвинених країнах є найбільш регульованою сферою економіки. Державне регулювання здійснюється з використанням також ринкових механізмів. До таких відносять: ціни, субсидії, пільгове кредитування та страхування, податкові пільги, підтримку сільськогос- подарського експорту і стримування імпорту, якщо він зачіпає інтереси власного товаровиробника. Завдяки цьому у розвинених країнах національне сільське господарство одержує від держави до половини, а в деяких країнах — більше половини своїх прибутків¹.

Із встановленням і зміцненням ринкових відносин в Ук- раїні державне регулювання набуде нового змісту. Його дія буде спрямована на підтримання у певному режимі грошо- во-фінансової системи, валютного курсу; регулювання ви- трат держави і життєвого рівня населення; регулювання соціальної інфраструктури (охорона здоров'я, освіта і т. ін.); регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; регу- лювання на макрорівні структури виробництва; розроблен- ня організаційно-економічних заходів щодо охорони навко- лишнього середовища тощо².

4. Державне регулювання у сфері сільського господарст- ва і АПК в цілому необхідне щонайперше для того, аби організувати неперервний "ланцюг" міжгалузевих відносин із метою одержання спільного кінцевого продукту діяльності та доведення його до споживача. Його зміст полягає в регулятивному впливі на відповідні об'єкти.

Державне регулювання має за мету досягнення сіль- ським господарством максимальної ефективності для задо- волення попиту населення у продуктах харчування, сиро- вині та продовольстві рослинного і тваринного походження. Завданням державного регулювання є координація і розви- ток міжгалузевих і внутрішньогалузевих зв'язків. Вони здійснюються за допомогою економічних важелів, зацікав- леності товаровиробників у результатах своєї праці, інтег- рації та кооперації виробничих процесів. Суб'єктами дер- жавного регулювання є органи законодавчої та державної виконавчої влади, в тому числі органи місцевої державної адміністрації.

Вищенаведене дає підстави визначити державне регулю- вання як економіко-правові заходи, спрямовані на станов- лення ринкових відносин, роздержавлення, приватизацію, підприємництво, розвиток села і різних форм господарю- вання з метою поліпшення організації виробництва і дове- дення до споживача продукції сільського господарства.

5. Принципи державного регулювання сільського госпо- дарства — це теоретична і практична основа переходу до ринкових відносин. Вони є виразом основних політичних і правових ідей, в яких відображено назрілі потреби ма- теріального життя суспільства та способи їх задоволення. Ці принципи становлять основні вихідні положення, що визначають найзагальніші й найсуттєвіші особливості аг- рарної політики держави. До них слід віднести: аграрний протекціонізм; узгодження і координацію дій суб'єктів сільськогосподарського виробництва різних форм господа- рювання; господарську самостійність; рівність усіх форм господарювання; поєднання економічних і соціальних цілей.

Зазначені вище принципи виявляються в тому, що дер- жавне регулювання здійснюється в доповнення до ринково- го механізму і спрямоване на взаємодію і узгодження дій усіх його об'єктів. Воно завжди повинно узгоджуватися з інтересами товаровиробників, сприяти розвиткові всіх галу- зей і сфер виробництва, створенню максимально ефектив- них його форм; забезпечувати рівність усіх форм аграрного підприємництва і пріоритетність розвитку села в господар-

ському комплексі; самостійність у виборі форм власності та організації виробництва кожного трудового колективу; еквівалентність товарообміну між промисловістю і сіль- ським господарством на основі паритетного ціноутворення на продукцію. Державне регулювання повинно бути спря- моване на створення відповідної інвестиційної політики, яка забезпечувала б розвиток матеріально-технічної бази виробництва засобів механізації, що використовуються у переробній промисловості, будівельній індустрії АПК з ме- тою поліпшення його соціально-економічного становища і умов життєдіяльності трудових колективів. Регулювання відносин аграрних товаровиробників у ряді випадків повин- но здійснюватися за допомогою бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, з широким наданням пільг. Державне регулювання має впливати на демографічну політику в напрямку змін міграційних процесів на користь села, всебічного розвитку сім'ї, підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфікації.

Рівночасно держава гарантує додержання прав і закон- них інтересів підприємств та його членів. Про це йдеться в ст. 26 Закону "Про колективне сільськогосподарське під- приємство", де підкреслюється, що втручання в господарсь- ку та іншу діяльність підприємств із боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених зако- нодавством України.

Недопустимість втручання держави у внутрішню госпо- дарську і зовиішньопідприємницьку діяльність колективно- го сільськогосподарського підприємства зумовлена визначе- ною Законом повною їхньою господарською самостійністю. Основу цієї економіко-правової самостійності становлять право колективної власності, право колективного самовря- дування, колективна праця членів підприємства, правомоч- ності юридичної особи, право самоутворення і право са- моліквідації (реорганізації). Державні органи і посадові особи можуть втручатись у діяльність підприємств тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо- давством.

В зазначеному вище Законі також передбачено, що збитки (включно з неодержання доходом), завдані під- приємству внаслідок виконання вказівок державних або інших органів чи посадових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи посадовими особами передбачених за- конодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають

відшкодуванню цими органами за їхній рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, арбітраж- ним судом відповідно до їхньої компетенції.

6. Таким чином, необхідність у державному регулюванні виникає там, де є можливість організувати, упорядкувати, об'єднати спільну діяльність людей. Звісна річ, у цьо- му разі йдеться про інтерес. Адже організуюча діяльність завжди має мету — отримання певних результатів чи поведінки і, в кінцевому підсумку, продуктів діяльності людей¹.

Важлива роль у державному регулюванні належить ко- ординації дій між окремими партнерами АПК з позицій загальнодержавних інтересів. Особливо зростає роль коор- динації в зв'язку з переходом до ринкових відносин. Оче- видною є необхідність координації міжгалузевих відносин щодо виробництва засобів виробництва для сільського гос- подарства і переробних галузей АПК, матеріально-техніч- ного забезпечення, обслуговування сільського господарства і, зокрема, селянських (фермерських) господарств; пе- реробки, транспортування і збуту продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного поход- ження.