Весняні дати і свята

Народний календар бере свій початок ранньої весни. Прихід вес­ни - це початок оновлення життя.

Свято зустрічі весни (Стрітення), 15 лютого. Воно відзна­чалось красивими життєстверджуючими звичаями. На пагорбах і горбочках, де розтанув сніг і проклюнулися проліски, діти води­ли хороводи, співали веснянки. Святу зустрічі весни притаманні пісні, танці, ігри, жарти. Це імпровізована творча виставка, в якійпрославляється любов до землі, хліборобська праця, краса життя, пошана до всього живого. Возвеличуються роботящі руки, ум, благородні поривання, милосердні справи. З цим святом пов'я­зані гаївки, давні хороводи («Горошок», «Огірочки», «Мак», «Льон», «Коноплі», «А ми просо сіяли, сіяли»). Веснянки співаються від Благовіщення (7 квітня) аж до клечальної неділі. У веснянках оспівуються пробудження природи, приліт птахів, розлив води, «зелений шум». У деяких регіонах України одночасно відзнача­ють і прихід весни, і день птахів. Проводиться свято птахів. Приліт птахів з вирію - радісна подія. Готуються житла перна­тим друзям, вивчається їх спосіб життя, зберігаються природні умови для їх існування, визначаються дні підгодівлі птахів.

Свято першої борозни. Готуючись до свята, люди проводять снігозатримання, збереження вологи в ґрунті, удобрюють землю, ремонтують знаряддя праці. У цей день та інші дні оранки зга­дуються трудовий досвід батьків і дідів, їх віра в світлий прийдеш­ній день, народне землеробство, хліборобська справа, народна ме­теорологія, народні прикмети. Не забувається й народна муд­рість: «Весною один день рік годує». Свято першої борозни утвер­джує любов до землі-годувальниці, прагнення прикрашати її ви­рощеними власними руками дарами нив, садів, городів, «його ве­личністю - хлібом».

Свято перших сходів. Організовуються постійні спостереження дітей за тим, як із посаджених працьовитими руками зерен виб-руньковуються сонцелюбні пагінці - провісники нового життя, як вони заповзято тягнуться до світла, тепла і небесної блакиті. Для дітей доступнішим стають явища природи, такі поняття, як ціна праці хлібороба, краса природи, екологія душі, народні ідеали.

Пасхальне свято (Великдень). Зі святом пов'язані: випі­кання паски, розписування і фарбування яєць, веселі народні ігри, освячення в церкві святкових продуктів харчування. Усе це на­дає незвичайності, небуденної краси святу.

10. Великодні звичаї

“Як дитині 7 років, то перед Великоднем вона повинна сповідатися. Старші її лякають: “Вот будеш сей год попа возить у решеті кругом стольця (або, кажуть ще, “кругом церкви”). А дитина боїться і каже: “Хіба я його підвезу”.

Малі діти часто говіють через три чотири неділі, а великі двічі в рік.

Хлопці-пастухи, як в великий піст говіють та прийдуть з церкви, після причастя, то зараз лягають спати, це робиться на те, щоб “усяка птиця дралась” (щоб частенько знаходити яєчка).

Дитина просить їсти у неділю, мати каже: “Дитино, не можна сьогодня їсти, підем до церкви, до попа, я вас поведу меду їсти”. А як діти плачуть, то мати каже: “Цить, не плач, а то я скажу попу, щоб не повну ложку меду дав”. А те, що не плаче, каже: “А мені повну ложку меду дасть. Я їсти не прошу”.

“На страсті приготовляються діти із-за дня, бутилку готує або бумаги, свічку просить у матки або грошей. Настроїть, до вечора побігає, а у вечорі іде на страсті.

Застромить свічку у бутилку, у шийку, і приліпить або так держить у шийці і несе додому. Діти позбираються і один у одного починають тушити. Принесе додому, матка бере свічку і закурює хрести”.

В п’ятницю ідуть у церкву, беруть свічки, що на страсті брали і знов палять. Як плащаницю обнесуть, поцілують і ідуть додому, каже: “Я познаменовався”.

“У великодню суботу діти яйця красять, дрова рубають, лучину рубають, щоб паски пекти. У вечорі убираються у нову одежу і ідуть до церкви”.

“Проти Великодня, як усю ніч у церкві вистоїть, то кажуть: “Будеш утви драть”. Є такі, що і позасипають у церкві”.

Діти, до дванадцяти років, носять пироги до батька хрещеного, до матері, до баби, на другий день Великодня. Хрещений батько дарує дітей, дає 3 к. або 5 к. грошей, батькова жінка насипле гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрещена грошей не дає, а дає го­стинці. Як приходить до батька з пирогами на Великдень, то каже: “Христос воскрес, будьте здорові з празником”. Хто є в хаті, каже: “Спасибо, также і вас поздоровляєм, хай великий (чи велика) ростеш”, і погладить по головці.

Дитина сама розвязує платок (з пирогами), або мати хрещена розвяже, бере пироги і кладе на стіл. Тоді посадять дитину за стіл, поча­стують її, а коли насипле гостинця у хустку (насіння, цукерків, бубли­ків, крашанок), дасть дитині в руку й каже: “Йди, дитинко”. Як дитина виходить з хати, каже: “Прощайте”. Приносить гостинці до дому, дає матері, мати висипає у решето (так зсипає гостинці всіх дітей), а після обід мати поділить їх дітям”.

“На Благовіщення й на Великдень, як дні гарні, ясні, то дівки ходять кругом села і співають, а за ними ідуть маленькі діти. Вийдуть на просторніше місце, на сухеє, тоді беруть трьох малих хлопчиків (дів­чаток ні), садовлять їх навкоси (трикутником), один проти одного і тоді беруться дівчата за руки, одна заходить між дітей і виводить кривого танця; дійде до задньої, тоді беруться задня з передньою за руки та вже ходять кругом; співають пісню:

А у кривого танця, Буде його да виводити,

Да не виведу конця. Йому конець да находити.

Як переспівають пісню, то спиняються всі дівчата, обертаються до дітей, дівчата поділяються, на три частини (кожна частіша стоїть кругом одного хлопця) і плескають руками над їх головами та співають:

Ладки, ладки

Да веребчику...

Як закінчать пісню, то підіймають дітей на руки і підкидають угору (кожного хлопця), кілька разів і все на руки спускають та кричать: “гу-та-та”, і так вихають хлопців.

Цінним у виховному плані є писанкарство, що стало окре­мим видом українського народного мистецтва. Оволодіння пи-санкарством сприяє підвищенню естетичного рівня, формуванню народного світосприймання. Розписування яєць свідчить про не­вичерпний творчий геній народу. Сьогодні проводяться уроки народознавства з писанкарства, організовуються студії, гуртки з оволодіння цим видом мистецтва.

День пам'яті (Проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Це день поминання предків, родоначальників. Беручи участь увшануванні пам'яті померлих, спогадах про їхні добрі справи, героїчні вчинки, діти проймаються повагою, любов'ю до своїх пред­ків. Важко переоцінити виховне значення вшанування пам'яті основоположників роду - бабусі, дідуся, прадідуся і прабабусі і по батьковій, і по материній лінії. Прибирання могилок, поминання своїх предків добрим тихим словом, глибока вдячність їм за добрі справи для роду і народу - усе спонукає людей до глибоких філософських роздумів над проблемами життя і смерті, добра і зла, миттєвості і вічності буття.

День пам'яті померлих і загиблих викликає готовність про­довжувати справи, заповіти батьків і дідів, формує історичну па­м'ять, зміцнює наступність поколінь, утверджує безперервність традицій народу, вічність буття нації.

День очищення джерел, криниць, водойм. Це дата народного календаря, пов'язана з проблемами збереження життя флори, фауни, людей, з проблемами екологічного виховання. Це свято має і велике символічне значення. Поняття «глибокого колодя­зя», «чистоїкриниці», «золотихключів», «життєдайних джерел» опоетизовані в піснях і асоціюються в народній пам'яті, уяві з глибокою і чистою совістю, душевним багатством народу.

День Матері. Це свято відзначалося ще задовго до впрова­дження християнства. Наші пращури відзначали свято Лади -богині весни, радості, шлюбу, покровительки дівоцтва і материн­ства. День Матері припадає на другу неділю травня. У цей день відбувається богослужіння за здоров'я матерів, проводиться ве­лика виховна робота по вшануванню дівчат, жінок, дружин, ма­терів - носіїв життя, високої краси. Календарна обрядовість зве­личує святий образ Матері, яка продовжує й увічнює життя на планеті, символізує рідну землю, Батьківщину.