10. Докласичні концепти демократії

Серед "докласичних" концептів демократії (які спочатку були аполітичними) дослідники найчастіше виділяють такі: "первісна демократія", "військова демократія", "антична демократія", "пряма демократія".

"Первісна демократія" передбачала, що "первинній самоорганізації" людей з рисами всенародності була притаманна безпосередня участь усіх у "справі виживання і відтворення роду". Тут питання про участь кожного в управлінні й самоврядуванні не виникало в силу його зумовленості природним розподілом статевовікових ролей. Передбачалось, що природа самостійно вибирала та призначала: від людей тільки вимагалось підтримувати "основи всенародності".

"Військова демократія" – це принцип організації влади, переважно у племінних утвореннях, відповідно до якого право прийняття і/чи здійснення важливих рішень покладалось тільки на тих, хто безпосередньо забезпечував безпеку племені (клану, роду), тобто на всіх озброєних чоловіків-дружинників (інші же члени племені були виключені з процесу прийняття рішень; жінки, літні люди та діти вважались лише "нахлібниками можновладців").

"Антична демократія" – це принцип всенародності і рівності всіх "громадян" перед законом і одного перед одним як представниками одного суспільства ("народу"); принцип прийняття рішень на підставі "згоди більшості" (через процедури скликань агор, екклесій і апелл – залежно від географічного детермінування в Давній Греції та її полісах, Спарті тощо). В умовах античної демократії виникли процедури виборності, делегування повноважень, а також принцип рівності чи рівновладності.

"Пряма демократія" (як різновид античної демократії – "афінська демократія") – це система, коли керовані реально впливають на обрання правителів і політичний курс країни. Є два різновиди прямої демократії: вибір правителів (в т.ч. президента, глави уряду тощо) здійснюється за допомогою системи партій або прямим загальним голосуванням. "Афінська демократія" – це система змішаного правління з великою роллю народного зібрання всіх громадян і максимально зниженими майновими та іншими цензами (синоніми "афінської демократії" – арістотелівський термін "політія" і категорія "чиста демократія").

11. Класичні концепти демократії.

Із-поміж "класичних" концептів демократії найчастіше виокремлюють такі: "республіканська демократія", "ліберальна демократія", "охоронна демократія", "представницька демократія", "розвиваюча демократія", "марксистська демократія", "учасницька демократія", "елітистська демократія", "плюралістична демократія" тощо.

"Республіканська демократія" ("рання американська демократія") – це система змішаного представницького управління, яке здійснюється від імені всіх громадян, а не визначених класів; це система, в якій головні позиції займають право, а також ідея справедливості як вищого ступеня сумісності різних інтересів. При цьому базовий критерій справедливості – це максимум свободи для якнайбільшої кількості людей.

"Ліберальна демократія" – це політична система та політичний порядок, які дозволяють громадянам брати участь у політичному житті; це політичний механізм, що захищає громадян від свавілля влади та беззаконних дій інших людей; вказаний механізм може виконуватись винятково через конституційні обмеження влади, що виражаються найперше у поділі повноважень законодавчої, виконавчої та судової влади. В основі ліберальної демократії лежить концепт природніх прав людини та громадянина.

"Охоронна демократія" – це модель демократії для захисту людини на основі забезпечення всезагального права голосу, унаслідок якого виникає механізм прямого підпорядкування правителів виборцям; це система конституційної демократії, що діє в межах формальних та неформальних правил, які обмежують владу держави.

"Представницька демократія" – система, у якій парламент вважається центром всього політичного процесу. Парламент виявляє собою головну підставу політичної влади та єдине легітимне вираження всезагального виборчого права.

"Розвиваюча демократія" (чи "демократія для саморозвитку") – концепт, що ґрунтується на необхідності забезпечення політичної участі не тільки заради захисту індивідуальних інтересів, проте й для самовдосконалення вільних поінформованих громадян, прихильних до демократичних ідеалів.

"Марксистська демократія" – це концепт, в основі якого покладено розгляд парламентаризму лише як форми капіталістичної демократії, а натомість у центрі уваги зосереджено твердження про те, що вільний розвиток усіх досягається шляхом вільного розвитку кожного.

"Учасницька (партисипаторна) демократія" (або "демократія для всіх") – це концепт, згідно якого необхідною є активна участь людей/громадян в обговоренні та прийнятті рішень з головних питань суспільного життя. Найважливішою умовою демократичної участі та її поширення є соціальна рівність: принцип участі повинен використовуватись і до недержавних інститутів, де люди прямо висловлюють свою волю (у першу чергу щодо трудових колективів).

"Елітистська демократія" – концепт демократії, згідно якого відбувається поділ суспільства на правлячу меншість (еліту) та неправлячу більшість (масу). "Маса" не цікавиться політикою, не володіє необхідними знаннями та повною інформацією, не вміє приймати правильні рішення, а тому вона добровільно передає еліті право керувати політичним процесом. Політична участь маси обмежена виборами, адже більшість громадян ірраціональна, некомпетентна та має нестійкі уявлення.

"Плюралістична демократія" (чи "демократія для груп") – це концепт, згідно якого політика розглядається як "конфлікт груп інтересів" у полі їхньої політичної боротьби, в якій рішення приймаються на основі компромісу та заради задоволення максимального обсягу інтересів. Тут демократія трактується не як "влада народу", а як "влада за згодою народу". Основне призначення демократії – захист вимог і прав меншин.