1. Місце демократії в системі політичних режимів.

2. Розуміння політичного режиму в політичній науці

У політичній науці одне з перших визначень політичного режиму дав французький учений Моріс Дюверже. Він розумів політичний режим як певне сполучення систем партій, способу голосування, одного або декількох типів прийняття рішень, однієї або декількох структур груп тиску. Французький політолог Ж.-Л. Кермонн уточнив формулу М. Дюверже, включивши в зміст поняття „політичний режим” принцип легітимності, структуру інститутів, партійну систему, форму і роль держави.Нині ж визнано визначення політичного режиму проф. Жан-Луї Кермонна, який розумів під політичним режимом сукупність елементів ідеологічного інституційного і соціологічного порядку, що сприяють формуванню політичної влади певної країни на певний період. Політичний режим - це порядок взаємовідносин громадянського суспільства і політичної влади. Політичний режим - система конституційних (законних) порядків і конкретне втілення політичної системи та політичної організації суспільства.

Політичний режим - система засобів та методів здійснення політичної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення. Будь-який політичний режим визначається, по-перше, процедурами та способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; по-друге, стилем прийняття суспільно-політичних рішень; по-третє, взаємовідносинами між політичною владою та громадянами (населенням) країни. Дане розуміння політичного режиму стало загальновизнаним у європейській політичній науці.

Політичний режим визначає, як здійснюється влада, як функціонують політичні інститути й політичні відносини, якою є динаміка політичної системи, як співвідносяться між собою влада та суспільство (хто кого контролює, а також забезпечує досягнення цілей політики, реалізацію інтересів пануючої еліти).

Тип політичного режиму визначається рівнем розвитку й інтенсивністю суспільно-політичних процесів, структурою правлячої еліти, механізмом її формування, станом свобод і прав людини в суспільстві, станом відносин з бюрократією (чиновницьким апаратом), що панує в суспільстві, типом легітимності, розвиненістю суспільно-політичних традицій, що домінують у суспільстві, політичною свідомістю та поведінкою.

Таким чином, політичний режим – це сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, які характеризують ступінь політичної волі, правове положення особистості в суспільстві і певний тип політичної системи, що існує в країні.

3. Фази становлення та розвитку політичних режимів.

Загалом у сучасній науці склалось бачення із приводу необхідності виокремлення таких фаз розвитку політичного режиму: транзитна (перехідна) фаза, експлуатаційна фаза й установча фаза.

Транзитну (перехідну) фазу найчастіше трактують як інтервальний перехід від одного політичного режиму до іншого. Особливістю цієї фази розвитку політичного режиму Г. О’Доннелл та Ф. Шміттер вважають те, що правила гри ще чітко не визначені. Очевидно, що транзит/перехід розпочинається на підставі відкидання усталеного політичного режиму та закінчується конструюванням нової стабільної конфігурації правил, які теоретико-методологічно характеризують виникнення нового режиму.

Відповідно операційна/експлуатаційна фаза – це інституціоналізація процесу, який починається із часткової згоди еліти стосовно нових правил і закінчується, коли цей інституціональний механізм "більше не є оперативним".Таким чином операційна фаза перманентно пов'язана з таким ключовим аспектом: прийняття чи заперечення акторами інституційної структури позначається на операціоналізації політичного режиму.