15

Виборче право. Лекція № 2. Виборча система України.

Лекція № 2. Виборча система України

План

1. Поняття виборчої системи; типологія виборчих систем.

2. Види (типи) виборчих систем у світі.

а) мажоритарна виборча система: поняття, ознаки, види;

б) пропорційна виборча система: поняття, ознаки, види;

в) змішана виборча система: поняття, ознаки, види.

3. Еволюція виборчих систем в Україні. Сучасні виборчі системи в Україні та проблеми їх удосконалення

1. Поняття виборчої системи. Типологія виборчих систем, їх переваги і недоліки

Термін «виборча система» вживається в науці у двох аспектах:

• у широкому (політологічному) – як система всіх суспільних відносин та інститутів, пов’язаних з організацією та проведенням виборів;

• у вузькому (юридичному) – як закріплений у виборчому законодавстві спосіб висування кандидатів та розподілу мандатів за результатами голосування.

Надалі вживатимемо цей термін саме у вузькому сенсі слова, аби визначити специфіку формування тих чи інших органів публічної влади.

Введення тієї або іншої виборчої системи завжди є результатом співвідношення політичних сил у суспільстві. Тип виборчої системи залежить від комбінації низки елементів:

1) кількісного критерію визначення результату виборів (переможця визначають більшістю голосів чи пропорційним представництвом);

2) типу виборчих округів (одномандатні чи багатомандатні);

3) форми висування кандидатів і способів голосування;

4) типу виборчого списку.

Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типами виборчих систем є:

Мажоритарна виборча система (від лат. majorite – більшість) – виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тут головним суб’єктом виборів є особа (кандидат). Для мажоритарної виборчої системи притаманний поділ країни на одномандатні виборчі округи.

Переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;

2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, сприяє стабільності парламентських коаліцій і урядів;

6) наявність у кандидата значної свободи у діях, оскільки він завдячує своїм обранням виборцям округу, а не партійному керівництву;

7) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями.

Мажоритарна виборча система має й низку недоліків:

1) суттєва розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто викривлення результатів голосування;

2) неврахування голосів значної кількості виборців;

3) велика можливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;

4) перешкоджання розвитку малих і середніх партій.

Пропорційна виборча система (від лат. proportionalis – співрозмірний) – система, за якої мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. У такому разі виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати.

Переваги пропорційної виборчої системи:

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) ця система сприяє зростанню політичного представництва, зростанню політичної активності та політичної соціалізації, знижуючи тим самим відчуженість громадян від участі у політичному процесі;

4) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

5) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.

Недоліки пропорційної виборчої системи:

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися прізвища невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків;

2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості та часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.

Загалом вважається, що пропорційна виборча система є справедливішою за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, національних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у парламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила до неможливості формувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати. Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій, появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи. Змішана (мажоритарно-пропорційна) виборча система – процедура проведення виборів, яка охоплює елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Цю виборчу систему застосовують зазвичай у тих державах, де триває пошук і становлення виборчої системи, або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.