Поняття і предмет об’єктивного виборчого права України
Виборче право розглядається у двох аспектах: 1) як інститут конституційного права, сукупність правових норм, що регулюють порядок підготовки і проведення виборів (об’єктивне виборче право); 2) як одне з політичних прав громадян (виборців) обирати і бути обраними на виборах (суб’єктивне виборче право). Об’єктивне і суб’єктивне виборче право співвідносяться як форма і зміст, адже самі виборчі права громадян та порядок їх реалізації закріплюються (отримують юридичне оформлення) у відповідних конституційно-правових нормах.
Безсумнівно, що першооснову виборчого права в якості відносного автономного предмета юридичної освіти становить специфічний об'єкт правового регулювання, під яким традиційно прийнято розуміти відокремлений комплекс суспільних відносин, які потребують системному правовому забезпеченні. Під цим кутом зору цілком виправданою в першому наближенні виглядає характеристика виборчого права як набору юридичних правил, що регламентують участь громадян у формуванні виборних державних і муніципальних органів, їх посадових осіб за допомогою реалізації гарантованих Конституцією України виборчих прав і свобод. Однак, така інтерпретація вітчизняного виборчого права не може претендувати на вичерпну повноту сприйняття об'єктивної юридичної дійсності, не враховує складної внутрішньої організації суспільних відносин, пов'язаних з практичною реалізацією виборчих стандартів, формул і процедур, абстрагується від необхідності співвідношення процесу організації та проведення виборів з іншими, пов'язаними із здійсненням виборчих прав громадян, діями. Ця обставина диктує нагальну потребу критичного осмислення предмета сучасного виборчого права.
Перш за все слід звернути увагу на ту обставину, що далеко не всі охоплюють реалізацію виборчих прав російських громадян фактичні суспільні відносини вимагають для свого виникнення і розвитку правового втручання. Цілком очевидно, що вибори, як соціально-політичний інститут, і виборче право, як сукупність забезпечують їх проведення юридичних норм, виступають як взаємозалежні, але не тотожні поняття і явища.
Перше стосується фактичної сторони організації публічної влади, точніше, здійснення принципів політичної свободи в галузі організації та функціонування представницької демократії. Друге пов'язане з її конституційно-правовими проявами, що включають в себе юридичні характеристики суб'єкта і об'єкта політичного виборчого права, змісту і структури політичних виборчих відносин, що знаходять внаслідок цього форму правовідносин. Між фактичними виборчими відносинами і предметом виборчого права немає і не може бути жорсткою кореляції. Як наслідок, при визначенні ролі виборчого права в регулюванні складаються в ході виборів різноманітних суспільних відносин необхідно виходити з того, що його юридичний ефект розрахований тільки на ті з них, які об'єктивно не можуть існувати поза правовим стану.
Тому твердження про те, що виборче право розраховане на регламентацію відносин, що складають процес організації та проведення виборів, потребує суттєвого уточнення.
Безсумнівно, що більша їх частина дійсно викликається до життя виборчим законодавством і без нього немислима. Особливо це стосується таких відносин, які безпосередньо пов'язані з реалізацією права громадян обирати і бути обраними до органів державної влади та органи місцевого самоврядування.
Зокрема, тільки за юридичними правилами допускається висування кандидатів, збір підписів на їх підтримку, реєстрація кандидатів, передвиборна агітація, освіта та використання виборчих фондів тощо. Разом із тим, значна частина соціальних зв'язків, супутніх виборам, цілком можуть обійтися без правової регламентації, не орієнтовані на юридичні координати і характеризуються наявністю явних нейтральних якостей по відношенню до виборчого законодавства. До них цілком можуть бути віднесені суспільні відносини, пов'язані з пошуком партнерів для політичної коаліції та об'єднання у виборчі блоки, виявленням неформальних лідерів виборчих кампаній та попередньої соціологічної апробацією їх виборного рейтингу та ін. У цьому зв'язку доцільно при оцінці предмета виборчого права пам'ятати про об'єктивні межі правового регулювання порядку та умов здійснення права громадян обирати і бути обраними до представницьких органів державної і муніципальної влади і не ототожнювати його з усіма відносинами, які охоплюють (опосередковано) організацію і проведення виборів.
Важливе значення для розуміння природи виборчого права має його правозабезпечувальна роль по відношенню до конституційних виборчих прав громадян. При цьому важливо враховувати специфіку конституційних прав, які випливають безпосередньо з Основного Закону. Будучи реалізованими в конкретних правовідносинах, вони не припиняються і не виникають знову, а існують постійно; мають однаковий обсяг і зміст для всіх громадян; володіють особливим механізмом забезпечення. Відповідно і право громадян обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та його правове забезпечення не можуть бути обмежені тільки рамками виборів.
Будучи найважливішим гарантом здійснення виборчих прав громадян, сучасне виборче право орієнтоване на створення належних юридичних передумов реалізації та захисту їхніх виборчих (електоральних) можливостей не тільки під час організації та проведення виборів, а й у міжвиборчий період. Тому обмеження предмета виборчого права виключно рамками суспільних відносин, опосередковуючи організацію і проведення виборів, не враховує ту обставину, що поза тимчасових інтервалів виборчого процесу також виявляються відносини, що мають важливе, з юридичної точки зору, значення для забезпечення практичного здійснення виборчих прав громадян.
У першу чергу, серед них можна назвати відносини, пов'язані з організацією постійного обліку виборців, впровадженням і функціонуванням автоматизованих систем накопичення, зберігання та обробки даних про виборців і результати їхнього волевиявлення, створенням постійно діючої державної системи правового навчання виборців та організаторів виборів основам виборчих технологій, забезпеченням безперервного характеру діяльності виборчих комісій у міжвиборчий період.
Звичайно, суспільні відносини, що складаються в період між виборами з приводу реалізації виборчих прав громадян, мають допоміжний характер в системі соціальних інститутів, що замикаються на механізм їх здійснення. Однак, це не дає підстав для виключення їх зі сфери інтересів виборчого права. Більше того, поступальний розвиток законодавства про вибори свідчить, що в сучасних умовах воно дедалі активніше поширює свій вплив на відносини, прямо не спрямовані на опосередкування організації та проведення виборів, але які є необхідною складовою частиною єдиної системи соціальних зв'язків, що забезпечують стабільний, стійкий характер функціонування режиму підтримки та здійснення виборчих прав громадян.
Разом із тим, розширений підхід до визначення сфери дії норм виборчого права та законодавства може мати місце тільки в тих випадках, коли включені в предмет їх правового регулювання відносини в тій чи іншій мірі зумовлені потребами реалізації та захисту виборчих прав громадян і мають прямо або побічно своєю метою формування виборних органів і посадових осіб. Ця обставина змушує засумніватися в правомірності віднесення до числа відносин, що складають предмет виборчого права, і таких, які виникають в процесі здійснення взаємодії громадян з уже обраними депутатами та іншими виборними посадовими особами, хоча подібного роду погляди і отримали певне обґрунтування і підтримку в науковій літературі. Зокрема, російський конституціоналіст А.В. Зинов'єв вважає, що виборчі права громадян повинні гарантуватися не тільки під кутом зору забезпечення реальної можливості їх фактичного використання, а й за допомогою відповідальності законно обраних депутатів перед своїми виборцями. Виходячи з цього він визначає виборче право як сукупність юридичних норм, що закріплюють права громадян обирати і бути обраними до органів державної влади, а також право відкликання виборцями обраних осіб, які не виправдали їхньої довіри. Представляється, що такий підхід до визначення контурів виборчого права розмиває об'єкт його регулювання, оскільки без достатніх на те підстав відносить до нього і питання відкликання депутатів і виборних посадових осіб.