3.2.4. Поняття політичної влади та її структура

У сучасному світі, що прагне до політичного звільнення від усіх форм традиційного гніту, значно загострилася проблема влади, в якій багато хто вбачає одну з основних причин тривалого політично нерівного становища різних соціальних підструктур суспільства. Тенденція гуманізації суспіль­них відносин аж ніяк не зменшила впливу «владного синдрому» на суспільну свідомість. Людство нібито страждає від народженого ним же монстра й усе ж постійно звертається до нього, витрачаючи величезні суми, надаючи йому пільги, які здебільшого матеріально й духовно став­лять носіїв влади в привілейоване становище. І це ж надане суспільством привілейоване становище є предметом постійної критики (здорової й нездорової) тим же суспільством.

Боротьба за владу історично супроводжує політичне життя людства, служить полем найгостріших битв у всіх сферах суспільного життя: в політиці, економіці, культурі й на всіх рівнях соціальної організації. В політичній історії людства немає явища, яке б принесло йому стільки проблем, скільки спричинила боротьба за владу, за політичне й духовне панування.

Відомо, що влада існує в будь-якому суспільстві як породження прак­тично нескінченної різноманітності інтересів, невідповідності рівнів розвитку різних соціальних підструктур, наявності того чи того характеру соціального відчуження. Тому влада перетворюється на особливий вид суспільних відносин влади. їм властивий ціле­спрямований вплив володаря влади або виконавця владних функцій на об'єкт влади, причому владним цей вплив виступає тільки тоді, коли об'єкт і суб'єкт влади перебувають у стані панування та підкорення.

Першоджерелом будь-якої влади є реальне панування одної частини суспільства над іншою. Для виникнення владних відносин це панування має або визрівати, або відбуватися. Інакше влада обертається на самодос­татню сутність, яка не має власних коренів. Історія влади та владних відно­син, а вона налічує багато тисяч років, не знає іншого механізму утвер­дження влади. Відмінність у характері влади, її джерелах, формах вияву, методах впливу суб'єкта влади на об'єкт полягає тільки в тому, що цей механізм деякою мірою відкритий і піддається аналізу або більш-менш завуальований і обставлений політичними чи теоретичними декораціями.

Типовим у цьому контексті є уявлення про владу як про самодостатню сутність, божественну субстанцію, самостійне, незалежне утворення, що виступає в ролі «захисника народного», «верховного судді», «вічного патрона». Саме реальне панування як першоджерело владного панування завжди завуальовувалося носіями влади. Не позбулися цього й існуючі нині демократичні системи. Тому в загальній методологічній системі координат походження та функціонування влади, теоретичне посилання на сутність влади має починатися з того, що влада — це спочатку визрівання чи утвер­дження реальних відносин панування та підкорення, а потім їх владне оформлення. Причому в ролі носія панування можуть виступати як кон­кретні соціальні сили, так і інтереси, які не мають чіткої соціальної адреси, але виявляються досить виразно й досить наполегливо у політичному процесі, а відтак й у сутності влади, її походженні та функціонуванні.

Що стосується традиційних уявлень про владу як про самодостатню сутність, то вони виникають з досить вагомих причин і зникнуть із стосунків влади тільки разом із самою владою. І ось чому.

Історично вже поява влади свідчила про наявність відмінності інтересів у суспільстві чи будь-якому соціальному утворенні. Панівне соціальне утворення ставало, таким чином, фактором відчуження час­тини суспільства, інтереси якого перебували в підлеглому стані або не враховувалися представником панівних інтересів — владою. Згодом політичне відчуження основної маси населення від влади перетворилося на норму політичного життя, причому навіть у демократичних державах. Тому, зрозуміло, подолання тоталітаризму в деяких країнах, демократи­зація їх суспільного життя не усувають проблеми політичного відчуження, хоча рівень його суттєво знижується.

Постає запитання: чи можливий сучасний суспільний устрій без полі­тичного відчуження? Й взагалі — чи не означає наявність влади, відносин з приводу влади те, що політичне відчуження на сучасному рівні розвитку демократизму, навіть у найрозвиненіших його формах, є природним наслідком політичної влади? На друге запитання слід дати ствердну відповідь. Отже, матимемо відповідь і на перше: сучасний суспільний устрій навіть у найбільш демократично розвинутому стані без політичного відчуження неможливий, про що свідчить сама наявність політичної влади. В цьому розумінні поняття «політична влада» й «політичне відчу­ження» однопорядкові, хоча синонімами назвати їх не можна.

Справа в тому, що політичне відчуження, його рівень, його напруга залежать від рівня політичної єдності суспільства. Крім цього, політична організація суспільства, в якій влада посідає домінуюче місце, також має різні рівні розвитку, різний ступінь демократизму, що призводить до відмінності можливостей участі об'єкта влади у здійсненні владних функцій, участі в управлінні політичними відносинами. Сама організація влади, владних структур може бути більш або менш демократичною (наявність різних політичних режимів — прямий доказ цього), і це дає підставу стверджувати, що поняття «політична влада» й «політичне відчу­ження» не сповна накладаються одне на одне, проте залежність тут орга­нічно безпосередня.

Принципово, що доки є політична влада, доти й є політичне відчу­ження, але рівень останнього великою мірою залежить від демократизму першої. Більше того, існують такі демократичні форми влади, коли полі­тичне відчуження відчувається об'єктом влади переважно під час соціаль­ного напруження. За нормальних для даної системи умов це відчуження більш усвідомлюється, ніж відчувається в повсякденному житті. В такому випадку ми говоримо про здорову політичну стабільність у суспільстві, коли основні інтереси населення країни знаходять свій адекватний відбиток у діяльності владних структур суспільства, що, звичайно, не свід­чить про відсутність серйозних соціально-політичних і духовних проблем у такому суспільстві.

Влада як суспільне явище має свій структурний зміст, що дає змогу її класифікувати. Аналіз реальних виявів влади підводить до висновку, що структура влади має типові родові та видові характеристики.

Тип влади визначається пануючим у країні соціально-політичним устроєм. Кожний із типів влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного. Типи й роди влади відрізняються засобами, за допомогою яких переважно здійснюється влада. Це владне явище можна класифікувати за видами, наприклад, державна влада, суспільна, сімейна. Причому в певних сферах життя можуть функціонувати різні види влади та її засоби. У сфері політики існують державна влада, влада суспільних об'єднань, внутрішньопартійна влада. Але, звичайно ж, у суспільстві не можуть мати однаковий правовий статус, закріплений кон­ституційно, декілька влад. Такий стан, як правило, є перехідним. Політич­ний плюралізм стосовно влади означає участь різних об'єднань у підготовці рішень, хоча перетворення їх на правову норму, на знаряддя влади здійснюється на основі єдиновладдя.

Істотне значення має розрізнення влади в широкому та у вузькому розумінні цього терміну. Широке включає в себе всю систему влади, основою якої є волевиявлення народу або певної соціальної структури, групи тощо. Волевиявлення виступає як джерело влади і як самої влади, яке може, не вдаючись до організації своєї власної волі, безпосередньо прийняти рішення, що стане нормою для всіх учасників цього вольового акту. Таким широким владним рішенням є, наприклад, всенародний референдум із певних проблем життя суспільства.

Вузьке поняття про владу — це її організаційний аспект, функ­ціональне владне навантаження, що виступає здебільшого у правовій формі. Наприклад, влада інститутів політичної системи суспільства, а у громадській організації — влада обраних нею органів.

Сприйняття влади в широкому та вузькому тлумаченні дає змогу пра­вильно орієнтуватися в її системі, механізмах, політично зріло брати участь у її формуванні та реалізації.

Викладене вище дає змогу підійти до визначення влади — вузлового питання політичної науки, а отже, й з'ясувати зміст, характер і спрямування політики, її інститутів. Загалом у західній політології склалося досить скеп­тичне ставлення до можливості однозначного наукового тлумачення влади. Деякі політологи надають цьому поняттю містичний характер. М. Фуко наголошує, що й нині влада залишається чимось загадковим і непізнаним. М. Дюверже взагалі відмовляється розглядати владу під «метафізичним або філософським» кутом зору. Його цікавить тільки те, чи обґрунтована влада теоретично, чи визнає розум право одних людей командувати іншими. А окремі політологи пропонують відмовитися від використання терміна «влада», змінюючи його поняттям «контроль» (Г. Бержерон).

Щодо політологів, котрі аж ніяк не применшують ваги поняття «влада», то тут якогось одного загальноприйнятого визначення цього феномена немає. М. Вебер наголошував, що «головне у владі — можливість діючої особи реалізувати свою волю незалежно від основи, на якій ґрунтується ця мож­ливість, і всупереч опорові інших учасників дій». Г. Моргентау кваліфікує владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю та діями інших людей. Б. Рассел стверджував, що «влада — це контроль над поведінкою: А має владу над Б тією мірою, якою може примусити Б зробити те, чого Б не зробив би за інших умов». Н. Пулантцас трактує владу як «спроможність соціального класу реалізувати свої специфічні об'єктивні інтереси». Для Т. Парсонса «влада — це система ресурсів, за допомогою яких досягаються спільні цілі, це здатність виконувати певні функції на користь соціальної системи, взятої в її цілісності». Р. Арон підкреслював, що «влада — це потенція, якою володіє людина (або група) для встановлення відносин з іншими людьми або групами, чиї прагнення збігаються з її власними».

Цілком прийнятним є визначення влади як реальної можливості здійснювати свою волю в соціальному житті, нав'язувати її, якщо необхідно, іншим людям. Політична влада як один із найважливіших виявів влади характеризується реальною здатністю певних соціальних груп (верств, націй чи інших спільнот), а також індивідів, що відображають їх інтереси, здійснювати свою волю за допомогою політики та правових норм.

Із цього поняття випливають визначення видів влади, які можна схарактеризувати таким чином:

- політична влада — це політичні відносини, породжені відмінністю соціально-структурних інтересів, які випливають із відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальні переваги й авторитет власника й, таким чином, приводить до створення суб'єкта й об'єкта влади, тобто до відносин панування й підлеглості;

- економічна влада — це суб'єктивно зумовлені матеріальними потре­бами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме правом власника, що, звичайно, знаходить і своє правове закріплення. Цей порядок стосується як матеріального, так і духовного виробництва;

- духовна влада з точки зору владної організації є спрямування твор­чих сил народу на реалізацію суспільно значущих цінностей, зокрема, національної ідеї;

- сімейна влада — це побудований на силі авторитету вплив одного або всіх членів сім'ї на сімейну життєдіяльність відповідно до власних можли­востей та ідеалів, в основі яких лежать об'єктивовані суспільні потреби.

У запропонованих визначеннях влади постійно присутні вказівки на об'єкт і суб'єкт влади, що також має знайти своє понятійне тлумачення.

Об'єкт влади в демократичній організації суспільства здебільшого має два боки. Перший з них представлений як першоджерело влади, що володіє своїм суверенітетом і делегує владу певним владним форму­ванням. Другий полягає в тому, що після делегування влади об'єкт бере на себе обов'язок підкорятися делегованій ним владі, яка, таким чином, перетворюється на суб'єкт влади.

Суб'єкт влади — це найчастіше безпосередній носій влади, який організовує поведінку об'єкта владними засобами відповідно до інтересів цього об'єкта. Владні засоби в демократичній організації суспільства також повинні відповідати інтересам об'єкта.

Основними запоруками ефективного функціонування влади в такому порядку є підтримка суб'єкта влади об'єктом і відповідність організа­ційних та правових основ влади інтересам об'єкта, представленим у зако­нодавчій, виконавчій і судовій владі.

За подібної відповідності забезпечується участь об'єкта влади в розв'я­занні тих питань, які викликають до життя суспільне явище — владу. Суспільні, групові та індивідуальні інтереси в такій організації знаходять свій владний вплив, владне закріплення.

Однак подібна організація влади не дає відповіді на запитання про похо­дження та сутність політичного панування, притаманного сучасній політичній організації суспільства.

В Україні сьогодні важко встановити відносини політичного панування, пов'язані з соціально-структурним станом суспільства. Влада тут виступає в ос­новному як організаційно-політичне явище, що супроводжує процес реалізації національної ідеї — створення правової, демократичної української держави, яка б утілила споконвічне прагнення українського народу до незалежності.