3.2.3. Концепції політичної влади

Перші спроби розібратися в сутності і механізмах політичної влади було здійснено ще в стародавній період політичної історії.

Проблеми сутності і механізмів політичної влади активно розробляються вченими і в наш час. Численні концепції влади в сучасній спеціальній літературі класифікуються за рядом підстав: 1) атрибутивні концепції, які трактують владу як атрибут, субстанціональну властивість суб'єкта, а то й просто як самодостатній «предмет» або «річ»; 2) реляційні доктрини, які дають пояснення влади як соціального відношення або спілкування як на елементарному, так і на складному комунікативному рівні.

Атрибутивно-субстанціональні концепції влади, в свою чергую, умовно поділяються на потенційно-вольові, інструментально-силові, структурно-функціональні підходи.

Вольові концепції розглядають владу як потенційну здатність або можливість нав'язувати волю одного політичного суб'єкта іншим. Такий підхід особливо характерний для традиції німецької політичної думки (Г. Гегель і К. Маркс, І.Г. Фіхте і А. Шопенгауер, Ф. Ніцше і М. Вебер).

Класичне визначення категорії «влада» дає М. Вебер, розуміючи її як «будь-яку можливість впроваджувати усередині даних суспільних відносин особисту волю, навіть всупереч опору, поза залежністю від того, на чому така можливість засновується».

Інструментально-силове розуміння влади пов'язане з англо-американською традицією. Так, вже в «Левіафані» Т. Гоббса влада, якою володіє суверен, становить не так якийсь абстрактний потенціал, як реальний засіб примусу, форму силового діяння. Такого ж трактування влади дотри­муються і прибічники біхевіористської «силової моделі» влади американ­ської школи «політичного реалізму».

Біхевіористське трактування влади стало активно розроблятися у 30-х роках XX ст. завдяки введенню в політичну науку поняття біхевіо­ризму, авторами якого були американські вчені Ч. Мерріам (1874 - 1953), Г. Лассуел (1902 — 1978) і англійський дослідник Дж. Кетлін (1896 - 1975).

Біхевіористи розглядають владу як особливий тип поведінки, коли одні люди командують, а інші підкоряються. Людина розглядається як «владо­любна тварина», в основі вчинків і дій якої покладено прагнення (найчас­тіше — неусвідомлене) до влади. Саме прагнення підкорити своїй волі інших індивідів виступає як домінуючий мотив політичної активності конкретної особи. Сам же політичний процес біхевіористи розглядають як зіткнення прагнень до влади, в якому перемагає найсильніший. Отже, у цій концепції влада — вихідний пункт і кінцева мета політичної дії, а політична людина — це людина, що прагне влади.

Доповненням до біхевіористської концепції виступає психологічна концепція влади. Спільним моментом трактування влади у цих двох концепціях є розгляд індивідуальної поведінки як джерела влади. Так, Г. Лассуел не обмежується твердженням про волю як джерело влади і, прагнучи виявити психологічні підвалини волі, звертається до психоана­лізу та інших психологічних методів.

У цілому ж психологічна концепція влади базується на працях 3. Фрейда, що розумів психіку людини як цілісне утворення, в якому про­зорі для свідомості елементи (свідомі) співіснують поряд із непрозорими «силовими», «енергетичними» елементами (несвідомі). Згідно з психоло­гічною концепцією, цей складний характер психіки і є своєрідною домі­нантою політичної влади. Влада виникає як взаємодія волі до влади одних і готовність до підлеглості, «добровільного рабства» інших.

У рамках поведінкового підходу психоаналітичної концепції влада роз­глядається як спосіб панування несвідомого над людською свідомістю. Індивід підкоряється силам, які перебувають за межами свідомого.

Це відбувається внаслідок того, що людській психіці засобами латент­ного і відкритого маніпулювання задається спеціальна установка. Утискаючи регіональні мотиви поведінки, маніпуляція забезпечує доміну­вання ірраціонального в політичній діяльності (страху, агресивності, прагнення до руйнування). Так, американський психоаналітик К. Хорні визначальним мотивом політичної поведінки вважав страх, породжений ворожим людині середовищем. Прагнення позбутися ситуацій, які викли­кають страх, визначає моделі поведінки людей у конкретних обставинах.

Практична орієнтація біхевіоризму і психоаналізу на вирішення конкретних проблем, які виникають у політичному житті, наприклад, з'ясування причин деструктивної поведінки особи, забезпечення підтрим­ки влади з боку особи, можливості впливати і контролювати поведінку індивіда і груп розширили уявлення про владу і стали значним внеском у політичну науку.

І нарешті, в сучасній політичній теорії розроблені системний і струк­турно-функціональний методи інтерпретації влади. Автором системної концепції влади вважається американський дослідник Т. Парсонс. Активно розробляли цю концепцію також Д. Істон, Г. Алмонд, М. Крозьє та ін. За Т. Парсонсом, влада становить особливу інтегровану власти­вість соціальної системи, пов'язану з підтриманням її цілісності, з координацією загальних колективних цілей та інтересів окре­мих елементів, а також забезпеченням функціональної взаємозалежності підсистем суспільства на основі консенсусу громадян і легітимації лідерства. Інтеграція різних елементів системи здійснюється за допомогою соціальної дії, тому цю концепцію нерідко називають теорією соціальної дії. Спрямованість дій індивіда або соціальної групи зумовлюється пануючими в суспільстві правилами, нормами і цінностями. Влада, згідно з системною концепцією, здійснює низку життєзабезпечуючих функцій: наказує суб'єктам виконувати обов'язки, які покладаються на них суспіль­ством, і мобілізує його ресурси для досягнення спільних цілей.

Існують й інші концепції влади. Всі вони, хоч кожна й по-своєму, акцентують увагу на тому, що влада виступає як надзвичайно складний механізм тотального соціального спілкування, який регулює відносини між керуючими та керованими. Йдеться, перш за все, про партії і групи тиску, які активно впливають «знизу» на органи державної влади, аби встановити над ними контроль. Тим часом і керівники держави викорис­товують владні повноваження для того, щоб регулювати на свою користь хід партійної боротьби й контролювати процес тиску різних соціальних груп. Такі досить складні взаємовідносини між володарюванням керуючих і тиском керованих утворились у ході тривалого соціально-історичного спілкування між ними, що породило регулятивні механізми публічної влади.