3. Галицький «Пласт»

Важливе місце у фізичному вихованні молоді тогочасної Захід­ної України зайняв Галицький «Пласт» — організація скавтського типу, подібна до тих, які виникли в Англії з ініціативи Байден Пауелла та поширились в інших країнах, в тому числі й на українських землях. В англійській мові назва «скавтінг» походить від особливих військо­вих підрозділів так званих розвідників (бойскавт — хлопчик розвід­ник). В українській мові назва «пласт» з'явилася від назви розвідників кубанського козацтва, що їх звали «пластунами». їм треба було «пластатися», щоб підгледіти ворога. Для цього треба було не абиякої уваги, фізичної досконалості та інше. Існує думка, що цю назву запропо­нував Петро Франко.

У 1911 році створені перші пластові групи у Львові при спортив­ному товаристві «Сокіл», а також при Академічній гімназії та учи­тельській семінарії, а в 1913 році вийшов з друку перший пластовий підручник доктора О. Тисовського.

Пластова організація мала свій герб, гімн, відзнаки. Між собою пластуни вітались словом «скоб», що мало два значення: перше — один із видів скельного орла — «скоб білохвостий», а друге — це абревіатура слів-вимог до пластуна («С» — сильний розумом і тілом, «К» — красивий душею, «О» — обережний в задумах і діях, «Б» — би­стрий в ділах).

Поступово пластові осередки виникають на Волині, Буковині, Закарпатті, а в 1917 році в Білій Церкві, Кам'янець-Подольському та інших місцях (Великої України) Малоросії.

Пласт мав певну організаційну структуру, що складалась із ла­нок. Первинною ланкою був гурток — 6—10 осіб. Два-три гуртки об'єднувались в чету (чоту); далі йшла сотня, котра об'єднувала 90— 150 осіб. Від 150 до 300 учасників творили полк, або курінь, а кілька полків однієї місцевості — кіш.

Пластова організація в Галичині була не тільки патріотичною і виховною, але передусім організацією фізичного виховання молоді.

Спортивні та рухливі ігри і змагання були основними елементами її всебічної підготовки.

Пластун мусив стріляти з лука, плавати, ходити на лижах. Статут товариства передбачав систему нормативів з 19 видів вправ, що скла­дались із 5 груп і в кожній надавалось право вибору однієї. В кожній вправі нараховувались бали. Система передбачала свою «відзнаку фі­зичної вправності», для її здобуття необхідна була участь у змаган­нях різного рівня. Нормативи (проби) різнились залежно від вікової групи (починаючи з 8 років). «Вправність» була дійсною 2 роки. Ці­каво відмітити, що до заліку бралась півсума трьох спроб. П'ять груп нормативів охоплювали: стрибки, метання, біг на швидкість, плаван­ня, ковзани, біг на лижах, кроси, туристичні походи. Важливим еле­ментом виховання пластунів слугувало їх перебування в гірських та­борах, що проводились щорічно, збирали сотні юнацтва, давали міц­не фізичне загартування. Вони були не тільки пунктами пластових мандрівок, але й місцем важливих зустрічей, конференцій тощо.

«Проба фізичної вправності» розраховувалася на різні вікові гру­пи, окремо для хлопців і дівчат (13 — 14 років, 15—16 років, 17—18... років). Але сама система пластового виховання, за задумом О. Тисовського, була практично безперервною від 8 років і до старості.

Пластовий рух в Західній Україні носив переважно воєнізований, національно-патріотичний характер.

Після героїчної боротьби років української революції Наддніпрян­щина опинилась під владою більшовицької імперії. Землі Західної України поділили сусіди: Польща (Галичину), Румунія (Буковину), Чехословаччина (Закарпаття). Умови для діяльності «Пласту» або зведе­ні до мінімуму, або він поступово ліквідований. Радянська влада за­боронила його діяльність вже до 1925 року. В Польщі «Пласт» забо­ронено 26. 09. 1930 року. Його майно і організаційну мережу знище­но чи конфісковано, заборонено діяльність пластових журналів. Опломбовано пластові домівки, лідерів заарештовано.