2. Створення законодавчої бази розвитку фізичної культури

Становлення і зміцнення державності України відбувається в ба­гатьох сферах діяльності суспільства, в тому числі і в галузі фізичної культури. Науковий аналіз динаміки і тенденцій її розвитку, зроста­юче значення виконуваних нею функцій сприяли формуванню зако­нодавчої і нормативно-правової бази всіх напрямків діяльності. Так, починаючи з 1992 року, державою було прийнято понад 50 законів, указів Президента, різних постанов, котрі дали юридичну базу для розвитку галузі фізичної культури.

Законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури здійснюється Конституцією України, Законом України «Про фізич­ну культуру і спорт» [3], Законом України «Про туризм» [7], іншими законодавчими актами України, Республіки Крим, а також міжнаро­дними угодами та статутами міжнародних спортивних організацій.

24 грудня 1993 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про фізичну культуру і спорт», який визначив загальні правові, соціальні, економічні і організаційні основи фізичної культури і спорту, участь державних органів, посадових осіб, а також підприємств, установ, ор­ганізацій, незалежно від форм власності, у зміцненні здоров'я грома­дян, досягненні високого рівня працездатності та довголіття засоба­ми фізичної культури. Структурно до нього входять шість глав:

1. Загальні положення.

2. Сфери і напрямки впровадження.

3. Спорт — особлива сфера фізкультурної діяльності.

4. Державне керівництво у сфері фізичної культури і спорту.

5. Самоврядування у сфері фізичної культури і спорту.

6. Заключні положення.

Разом зі змінами і доповненнями, прийнятими згодом Верховною Радою (18.06.1999 р. і 10.02.2000 р.), Закон України «Про фізичну куль­туру і спорт» став юридичною основою для їх розвитку в країні.

Відповідно до цього закону, Верховною Радою була розроблена і введена в дію «Державна програма розвитку фізичної культури і спор­ту в Україні» (22 червня 1994 р.), яка визначила основні напрямки дер­жавної політики в галузі фізичної культури і конкретизувала завдан­ня, заходи, термін (до 1997 р.) та відповідальних за їх виконання [8].

В ній були визначені головні завдання у сфері фізичної культури і

спорту на 1994—1997 роки:

— подальше зміцнення здоров'я населення на принципах здоро­вого способу життя, посилення впливу фізичної культури і спорту на підвищення продуктивності праці, обороноздатність та профіла­ктику правопорушень;

— удосконалення системи підготовки національних збірних ко­манд, спортивних резервів, забезпечення пріоритетного розвитку гих видів спорту, в яких спортсмени України спроможні досягти висо­ких результатів на чемпіонатах Європи, світу і Олімпійських іграх;

— збереження і подальше удосконалення матеріально-спортив­ної бази, підготовки фахівців фізичного виховання і спорту, науково-методичного та інформаційного забезпечення фізкультурно-спортивної діяльності;

— сприяння економічному і соціальному прогресу, утвердженню міжнародного авторитету України у світовій співдружності.

Основними напрямками розвитку фізичної культури і. спорту були визначені:

— фізичне виховання і фізкультурно-оздоровча діяльність у на­вчально- виховній сфері;

— фізкультурно-оздоровча діяльність у виробничій і соціально-побутовій сферах;

— фізична підготовка у Збройних силах, правоохоронних орга­нах та формуваннях;

— фізкультурно-оздоровча і спортивна діяльність серед інвалідів;

— створення цілісної системи олімпійської підготовки. До кожного напрямку розвитку фізичної культури і спорту були

розроблені заходи і конкретизовані завдання, адресовані певним мі­ністерствам і комітетам. Державна програма сприяла появі позитивних змін в галузі фізи­чної культури. На виконання статті 26 закону та державної програми Кабінет Міністрів України (15.01.1996 р.) затвердив «Положення про держав­ні тести і нормативи фізичної підготовленості населення України» і доручив Міносвіти, Міноборони, МВС, СБ ввести в дію у 1996 році державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості дітей, учнів, студентської молоді та осіб призовного віку, особового скла­ду Збройних сил, органів внутрішніх справ та інших військових фор­мувань, створених відповідно до законодавства. Ця державна система тестів і нормативів стала основою вимог до фі­зичної підготовленості населення як критерій здоров'я, життєдіяльності, здатності до високопродуктивної праці та захисту Батьківщини. Основ­на мета державного тестування — стимулювання і спрямування пода­льшого розвитку фізичної культури серед усіх груп і категорій населення для забезпечення його здоров'я. Передбачалося, що впровадження дер­жавних тестів підготовленості населення України дасть змогу:

— визначити належний рівень підготовленості всіх груп і катего­рій населення;

— сформувати потребу у фізичному вдосконаленні, активних за­няттях фізичною культурою і спортом протягом всього життя;

— надати можливість всім групам і категоріям населення прово­дити індивідуальну діагностику фізичної підготовленості;

— визначити ефективні засоби фізичного виховання кожного;

— спрямувати діяльність навчальних закладів, фізкультурно-спор-тивних організацій на забезпечення належного рівня фізичної підго­товленості громадян;

— здійснювати державний контроль за ефективністю фізичного виховання;

— сприяти розвиткові фізкультурно-спортивного руху.

У 1993 році була розроблена і наказом міністра (Молодь спорту) введена в дію Єдина спортивна класифікація України — нормативний документ, що визначає норми та вимоги для отримання спорти­вних звань і розрядів.

Головне її призначення — забезпечити єдину систему оцінки рів­ня спортивної майстерності та досягнень спортсменів України на всій її території.

Вона діяла до 1996 року, а потім змінювалася кожні чотири роки з тенденцією до підвищення рівня вимог, її основні завдання:

1. Забезпечення єдиної системи оцінок рівня спортивної майстер­ності (розряд III, II, І, кмс) та присудження спортивних звань (майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу).

2. Стимулювання розвитку спорту та спортивної діяльності в Україні.

3. Забезпечення нормативної бази для подальшого розвитку сис­теми оцінки спортивних досягнень.

4. Стимулювання розвитку масового спорту та підвищення до­сягнень спортсменів України на міжнародних змаганнях.

В класифікації були передбачені 163 види спорту, а саме: олімпійські — 34 літніх та 13 зимових; не олімпійські — 20; нетрадиційні -19; військово-технічні та прикладні — 34; професійно-прикладні — 6, для інвалідів — 37, в тому числі 11 олімпійських.

З метою створення умов для реалізації державної політики у сфері зміцнення здоров'я населення України засобами фізичного вихован­ня і спорту та задоволення потреб у поліпшенні здоров'я, фізичному і духовному розвитку Указом Президента України від 1 вересня 1998 р. було затверджено Цільову комплексну програму на 1999—2005 роки «Фізичне виховання — здоров'я нації».

В ній чітко визначені три головні напрямки діяльності:

1. Фізкультурно-оздоровча та спортивна робота у таких сферах :

— навчально-виховній;

— виробничій і соціально-побутовій;

— спортивна діяльність в державі.

2. Фізичне виховання та спортивна діяльність населення із специ­фічними професійними або фізичними характеристиками:

— фізична підготовка в Збройних силах України та інших військо­вих формуваннях;

— фізкультурно-оздоровча, реабілітаційна та спортивна діяльність серед інвалідів;

— фізичне виховання сільського населення.

3. Система забезпечення розвитку галузі, то включає: кадрове, науково-методичне, матеріально-технічне, фінансово-економічне, медико-біологічне, інформаційне, нормативно-правове, організацій­не та вдосконалення міжнародних зв'язків.

Основними завданнями цільової програми визначено:

а) сприяння фізичному і духовному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадської свідомості та патріотизму, бажання актив­но сприяти утвердженню державності в Україні;

б) розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуван­ням змін в усіх сферах суспільного життя та ціннісних орієнтацій насе­лення;

в) забезпечення переорієнтації практичної діяльності галузі на розв'язання пріоритетної проблеми — зміцнення здоров'я населен­ня засобами фізичного виховання, спорту та фізичної рекреації;

г) створення умов для задоволення потреб кожного громадяни­на України в зміцненні здоров'я, фізичному та духовному розвитку;

д) виховання у населення України відповідних мотиваційних та поведінкових характеристик, активної соціальної орієнтації на здо­ровий спосіб життя;

є) забезпечення передових позицій у міжнародному спортивному русі, спорті вищих досягнень, сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, піднесення міжнародного авторитету держави у світовому співтоваристві [111.

Реалізація завдань цільової комплексної програми здійснюється в Україні з урахуванням основних положень державної та регіональних програм розвитку фізичної культури.

Таким чином, розроблені та прийняті до реалізації державні зако­нодавчі, програмні та нормативні акти і їхнє всебічне забезпечення повинні сприяти прогресивному розвитку всіх напрямків галузі «Фізична культура».