2. Система військово-фізичної підготовки запорізьких козаків

У добу козаччини (XVI—XVIII ст.) існувала система засобів війсь­ково-фізичної підготовки молоді і дорослих, яка включала: ігри вій­ськового спрямування, військові танці (гопак, козак, метелиця та ін.), фізичні вправи з предметами (переважно різновиди холодної та вогне­пальної зброї), фізичні вправи з застосуванням засобів пересування (човен, кінь,...), змагальні фізичні вправи (бої навкулачки, різновиди боротьби — гойдок, спас тощо — та протиборства, фехтування та ін.). Суттєвим компонентом підготовки козаків було загартування із застосуванням чинників довкілля (сонце, повітря, вода).

Серед найрозповсюдженіших змагальних форм у військово-прикладній підготовці були: народні змагання, козацькі змагання та по­єдинки — «герці», полювання, військові походи . Таким чином, високий рівень народної фізичної культури, як ком­понент всієї культури, сприяв вихованню здорового, міцного покоління. А це, в свою чергу, сприяло зміцненню військової організації Запорізької Січі. Фізична культура в історичний період козаччини характеризується значним розвитком і поширенням серед народу, оберігаючи традиційні віковічні надбання. Вона із сфери побуту, ре­лігійних свят поступово переходить у професійно організовану сфе­ру військово-фізичної підготовки та в освітні заклади.

З перших років свого існування Запорізька Січ вела безперервну збройну боротьбу. Ці специфічні умови призвели до створення в дуже короткий історичний строк однієї з найефективніших на той час системи військово-фізичної підготовки воїнів.

Стан безперервних воєн вимагав постійного поновлення війська. Тому існували певні критерії відбору , що застосовувались до козаків, доступ на Січ був вільний за таких умов:

• бути вільною людиною

• розмовляти українською мовою

• сповідати православну віру і пройти певне навчання. Згодом був ще один пункт — присягти на вірність російському царю.

До лав козацтва приймались найсміливіші, наймужніші і фізично підготовлені люди, адже їх чекали походи й битви, тривала повсяк­денна боротьба з ворогами.

За свідченням Боплана, до козаків приймався лише той, хто про­був там певний час і здійснив один морський похід.

Отже, не всі ставали козаками. Молодь спочатку проходила сувору школу фізич­ного випробування. В описах козацького побуту наголошено, що кожен десятник, крім десяти товаришів, мав під наглядом до 50 юнаків, яких готував до козацтва.

Важливе місце відводилось вмінню плавати в різноманітних умо­вах, веслувати, добре маскуватись. За різними свідченнями, претен­дент мусив проплисти всі пороги Дніпра, пройти семирічну підгото­вку, здійснити один морський похід. Інакше кажучи, справжнім ко­заком ставав той, хто виявив себе у військовому поході, довів свою військову зрілість, здатність долати негаразди січового життя.

Як відомо, щовесни влаштовувались змагання по веслуванню по­перек бурхливого Дніпра. Перемагав той, хто фінішував напроти стар­ту. Частими були пірнання, інколи за люлькою, цінувалось вміння підняти її зубами.

Відмінну підготовленість демонстрували козаки під час морсь­ких походів, проходили до 15 км моря за годину. Як засвідчив туре­цький хроніст Мустафа Наїма, «... можна відверто сказати, що на всій землі не знайти людей сміливіших, які менше турбувались би своїм життям, менше за все боялися б смерті». Є свідчення, що запорожці в походах проти Туреччини використовували підводні човни.

На Запоріжжі існував культ гармонійного фізичного і духовно­го розвитку особистості. Слабку тілом або духом людину ніколи не обирали старшиною. Суворе, аскетичне життя запоріжців виклика­ло справедливий подив очевидців, а право називатись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед укра­їнців. Багато польських шляхтичів, а згодом і московитян прагну­ли здобути військову освіту на Запоріжжі. Так, М.І. Кутузов отри­мав атестат «знатного товариша Щербинівського куреня Запорізь­кої Січі». В козацькому війську не було муштри, але обов'язковими були фізичні вправи, щоб утримувати свій фізичний стан, порядок в куре­нях та «умножувати військові виступи».

Значно поважалась фізична досконалість козака. Часто за прояв фізичних якостей його називали почесним прізвищем, наприклад Іван Підкова, який міг підряд зігнути 5 підков. Аналіз історичних матеріалів дає підстави стверджувати, що в Запорізькій Січі функціонувала система фізичного виховання, ос­нову якої складали віковічні звичаї українського народу. Вона носи­ла виключно національний характер.