Цикл обрядодійств ініціації мав у першу чергу виховний характер і передбачав у попередній підготовці, наприклад юнака, такі елементи:

1. Тривалу ізоляцію від родини і зближення з дорослими чолові­ками.

2. Тренування. Розвиток фізичних якостей (сили, витривалості, спритності таін.).

3. Оволодіння технікою використання зброї (підготовку до по­лювання).

4. Загартування і виховання здатності долати негоди через різні харчові обмеження, суворі моральні і фізичні випробування.

5. Виховання дисциплінованості, безумовного підпорядкування старшим, збереження звичаїв, родової моралі. Важливу роль тут віді­гравали громади та старійшини роду.

Весь життєустрій наших пращурів слов'ян був наскрізь пройня­тий системою народної фізичної культури. Він передбачав максима­льне наближення людини до природи. В рухливих іграх, танцях, зма­ганнях людина вдосконалювала свої природні можливості. Кожна подія в житті відзначалась змагальною діяльністю. Цьому слугували ритуали, пов'язані з побутово-релігійним та аграрним календарями.

2. Побутово – релігійний та обрядово – аграрний календар

Побутово-релігійний календар як цілісна система народної культури відображав знання і досвід, набуті народом протягом тисячоліть, регламентував правила життєдіяльності суспільства.

Річний цикл, відображений у календарі, що був започаткований ще у Трипільській культурі, складався із таких елементів:

1. Сонячні фази: зимове сонцестояння (21—24 грудня); весняне рівнодення (21—24 березня), наближення весняних робіт; літнє сон­цестояння (21 червня) — близкість врожаю, свято Купала та ін.

2. Цикл обрядодійств до сил природи (про дощ, вплив вегетацій­ної сили на врожай тощо).

3. Пошанування предків (тризна).

4. Коляди, русалії, веснянки та свята на початку кожного місяця.

Численні літні свята на честь богів (Ярила, Розигри, Каструба, Перуна та ін.) ґрунтувались на використанні всього багатства народної культури, яка виступала майже найголовнішою прикметою язичницької культури. Жодне релігійне свято не обходилось без специфічних рух­ни вих ігор, забав. Народні ігри складали системотворчу основу календарного року і вибудовувались у струнку систему психо-фізичного виховання. Вони проводились, як правило, у формі ігрищ.

Важливе місце у збереженні традицій та розвитку фізичної культури серед нашого народу відводиться циклічності обрядово-аграрного календаря, основні елементи якого перейшли через тисячоліття. Грун­туючись на віковічній традиції, календар був невичерпним джерелом збереження і постійного збагачення народної фізичної культури. Адже жодне з побутово-аграрних святкувань не обходилось без рухливих ігор, забав, розваг, змагань, тобто системи піками установлених тра­диційних засобів фізичного і духовного вдосконалення людини.

Первісні елементи народної фізичної культури виконували ряд функцій і перш за все рекреаційно-забавну, культово-релігійну або магічну (завороження врожаю), виховну та ін. .« В структурі найдавніших форм народної фізичної культури нале­жне місце відводиться військово-фізичній підготовці. Головною іде­єю обрядодій слов'ян землеробів було звернення до природи, а серед розмаїття обрядодійств виділялись: зимові, весняні, літні, осінні.

Зимові з колядою, новим роком були тривалим (двадцятиденним) комплексом, в ігрищах котрих відтворювались характерні для кожного місяця наступного року обрядові ігри та розваги. Наступним, значним циклом святкувань була зустріч весни і перший етап польових робіт. Наші пращури найбільше шанували весну, про що свідчить весняний цикл святкувань, а серед них «масля­на» — свято проводів зими, в програмі якого численні елементи фі­зичної культури (двобої навкулачки, ковзання на льодяних горах, змагання на лижах, а також специфічні ритуальні рухливі ігри типу «Каструбонька», «Морена» тощо).

Весняний цикл святкувань насичений рухливими іграми, забавами, розвагами молоді та дорослих. Елементи фізичної культури найповні­ше представлені у дійствах «веснянка», «гаївки» та ін. Після прийняття християнства більшість весняних ігор поступово перейшли у форму дитячих рухливих ігор.

Літній цикл святкувань теж був насиченим елементами фізичної культури. Він відкривався русалками, де значне місце відводилось фізичним вправам. Сам термін «русалки» означає «ігрище» (при скоморошеські), найпопулярнішою до цього дійства була драма­тизована гра-розвага «водити тополю».

Головним літнім святом було свято Купала, або Купайла, кульміна­цією якого завжди був комплекс рухливих ігор, забав і змагань. Численні інші свята (на честь богів: Ладо, Ярила, Розигри, Каструба, Перуна) грунтувались на багатстві народної фізичної культури, яка ви­ступала тут майже найістотнішою прикметою язичницької культури.

Останній цикл святкувань був менш значним для фізичної культури. Багато язичницьких обрядодійств з часом перейшли в іншу форму свого побутування, переважно перетворились у народні дитячі рухли­ві ігри. Різноманітні природні умови та історичні особливості окре­мих частин України позначились на їх ролі у фізичному вихованні. Так, у степовій частині, де багато рівних площин, більш розповсюди­лись ігри з широким полем ігрової діяльності — метання палиці або м'яча, біг навздогін тощо. У гірських районах Галичини та Буковини частіше можна зустріти ігри на рівновагу, з перетягуванням, стрибка­ми та метанням в ціль («Забивання сокири», «Тянути бука» тощо).

Але, незважаючи на регіональні відмінності, українські дитячі ігри мають багато спільного. Більшість з них складають ті, що від­дзеркалюють процес хліборобської праці («Мак», «Ой, ми ниву орем», «Посію я льон» та ін.).

Велику групу складають ігри, що відображають характерні рухи і поведінку звірів і птахів («Перепілонька», «Рак-неборак», «Зайчик») або природні явища («Метелиця», «Дощ» та ін.).

У змісті та назвах ігор відображаються професійні особливості праці («Коваль», «Печу-печу хліб» та ін.).

Багато рухливих ігор названо на підставі переважаючих в них по­дій («Вивертень», «Шкандибки» тощо).

Багатющі поклади ігор присвячувались Купальським ігрищам, початку хліборобського сезону «Веснянки», збиранню врожаю, різдвяним святам та ін.

Відомо, що понад 600 рухливих ігор застосовувались для фізич­ного розвитку дітей і молоді, переважна більшість з них виконува­лась під музику або спів. Це робило їх ефективним засобом фізично­го і морального виховання молоді.

Наявність народних рухливих ігор, котрі існують і сьогодні, дока­зує, що в період військової демократії на території нашої країни існу­вала і функціонувала чітко сформована система народної фізичної культури, в її основі був побутово-релігійний календар.

Різноманітні народні рухливі ігри та фізичні вправи, як, наприк­лад, «стінка на стінку», «фехтування на палицях» (паличні двобої), стрільба із лука, метання каміння в ціль або на відстань, різні ігри («Буй», «Чур» та ін.), які виникли на попередніх етапах формування українського етносу, в умовах військової демократії піддалися своє­рідній переадаптації.

В популярних тоді двобоях збереглись пережитки давніх традицій, а також спадщини техніки і тактики беззбройної боротьби і вміння старійшин роду керувати двобоєм натовпу.

Пізніше в традиційній грі-змаганні «стінка на стінку» враховував­ся вік учасників.

Таким чином, витоки народної фізичної культури губляться в ти­сячоліттях, її особливості на території нашої держави змінювалися відповідно до історичних епох, але багато збереглось від витоків (Трипілля), незважаючи на наявність у різні періоди інших культур (скіфи, гунни, печеніги, половці, татари, турки, поляки та інші).