Міністерство освіти і науки України

комунальний вищий навчальний заклад

«Олександрійський педагогічний коледж

імені В.О. Сухомлинського»

Предмет

«Історія фізичної культури»

Лекція № 5

«Історія фізичної культури і спорту в Україні»

Лекцію складено Ткаченком С.В.

Розглянуто та схвалено на засіданні

предметної комісії

викладачів фізичного виховання

Протокол № 1 від 29.08. 2013 р.

Голова комісії Ткаченко С.В.

Лекція № 5

Тема лекції: Історія фізичної культури і спорту в Україні

Мета лекції: Визначити джерела фізичної культури українського народу, охарактеризувати фізичну культуру в період Київської Русі. Виховувати інтерес до предмету.

План лекції

1. Витоки та традиції народної фізичної культури

2. Побутово – релігійний та обрядово – аграрний календар

3. Фізична культура в період Київської Русі.

Література:

Основна: Філь С.М. «Історія фізичної культури» Харків 2003р.

Додаткова: М. Грушевський «Як жив український народ». К: 1992

Зміст лекції

1 . Витоки і традиції народної фізичної культури

Розглядаючи історичний процес виникнення, становлення та подальшого розвитку фізичної культури, необхідно подивитись на ті цілеспрямовані зусилля, яких докладали наші предки, що жили на території сучасної України в різні історичні епохи, як виховували молодь, яку роль у цьому процесі відіграла фізична культура, які ігри, змагальні фізичні вправи, гігієнічні чи лікувальні рухливі засоби за­стосовувались у побуті та військовій підготовці. Адже протягом всієї історії людства фізична культура посідала провідне місце у його по­буті, була органічною частиною національної культури. Як підкрес­лював відомий вчений В. Елашвілі, «... немає в світі народу, в якого б не було своїх видів фізичних вправ і рухливих ігор, що складають один із елементів культури побуту...». Підтвердженням цьому є наяв­ність у світі великої кількості народних фізичних вправ та рухливих ігор, частина яких не тільки побутує у цього народу, але й адаптува­лась і розвивається на світовій арені практики фізичного виховання (ушу, футбол, шахи тощо).

Протягом тисячоліть на території сучасної України, залежно від природних умов, виникали, розвивались і припиняли своє існуван­ня різні спільноти людей (трипільці, кімерійці, скіфи та інші). Всі вони займалися полюванням,рибальством,збиральництвом, де використовували фізичні вправи. З розвитком цивілізації, фізичні вправи змінювались, як і їх значення.

Суттєвий слід в культурі наших предків залишили племена «три­пільців», що жили на території України (Київщина) у VI—IV тисячо­літтях до н.е. їхнє господарство було високорозвиненим для тих ча­сів, вони були обізнані з мисливством, землеробством, рибальством, знали колесо тощо.

Важливою для фізичного виховання стала поява тоді таких засобів пересування, як волокуші, санчата, лижі та ін. В цю епоху вдос­коналюються засоби полювання, визначилась диференціація лука і стріл стосовно видів дичини. З'явились кам'яні сокири, довбані чов­ни, що потім стали в Україні звичним явищем, та інші знаряддя.

Є дані про існування тоді танцю, яким став згодом наш гопак, про це свідчать знайдені там малюнки .

Археологічні дані свідчать, що до тих часів відносяться елементи поховального обряду «Тризна» — пошанування померлого родича або загиблого воїна. Літописи доносять, що до програми його входили співи, танці, дужання (боротьба, змагання...), рухливі ігри та забави. В межах трипільських поселень існували культові місця, де від­бувались ритуальні дійства з елементами рухливих ігор, забав, змага­льних фізичних вправ.

Враховуючи, що жодна система фізичного виховання, як частина культури народу, не виникає із нічого або через запозичення, а нові створюються, використовуючи спадок минулого, слід звернутись до подій, що відбувались на території сучасної України.

В період переходу від бронзи до заліза (кінець II тисячоліття до н.е.) відбулись певні перетворення в суспільстві, виникли великі племенні союзи та перші рабовласницькі держави. У першій чверті І ти­сячоліття до н.е. північне Причорномор'я заселили племена кімерійців. Це перший народ, що жив на території України, маючи власну назву. Відомості про нього, про особливості його фізичної культури знаходимо в грецьких міфах та поемах Гомера (зокрема, в «Одіссеї).

Кімерійці займали значні території, їхні культурні та виробничі особливості різнились між собою. Ті, що жили в Криму, на Кубані, в пониззі Дніпра, вели переважно осілий спосіб життя. Але більшість вела напів- або кочовий спосіб життя. Надзвичайно розвиненим у них було конярство. В численних племенах існували матріархальні роди та сім'ї, які об'єднувались у племена. Але вже зароджувалась військова знать, формувались великі військові загони. На чолі їх стояли царі та вожді. Войовничі кімерійці мали добре розвинену систему військово-фізичної підготовки молоді.

Їхні невдалі війни зі скіфами призвели до втрати самостійності, вони потрапили під вплив скіфів і розчинились серед них. Але тради­ції їхньої культури, військового мистецтва зберігались ще кілька на­ступних століть.

Скіфи у VI—IV ст. до н.е. створили велику державу від Дністра до Дону. На чолі стояла орда царських скіфів під проводом деспотичних царів, що мали під владою значні військові сили, і племена скіфів-кочовиків та скіфів-землеробів у пониззі Дніпра. До складу скіфії входили також скіфи-орачі, що жили між Дніпром і Дністром.

Скіфське суспільство складали вільні общини та осілі хлібороби, які вели торгівлю з грецькими полісами Причорномор'я. Наявність у них зброї сприяла розвиткові військового мистецтва. Вони майстерно володіли луком, мечем, списом, кинджалом, бойовими сокирами.

Як засвідчив Геродот, видатних скіфських воїнів греки запрошу­вали для навчання своїх воїнів стрільбі із лука. Основним заняттям було кочове скотарство, найбільше уваги приділяли розведенню ко­ней, тому фізичне виховання йшло у цьому напрямку.

В ті ж часи відбувалась Велика грецька колонізація узбережжя смуг Причорномор'я, що почалась у VIII ст. до н.е., яка сприяла поширен­ню давньогрецьких традицій (в тому числі спортивних).

Елінські поліси, починаючи з VII ст. до н.е. виникають на тери­торії сучасної України. Найбільшими з них були: Ольвія (близько Миколаєва), Херсонес (в межах сучасного Севастополя), Тіра (в ме­жах Білгород-Дністровська), а також міста Боспорського царства: Пантікапей (в межах Керчі), Горгіпп (в межах Анапи), Танаїс (в Рос­товській області) та інші. Довколишнє оточення та умови, в яких існу­вали ці давньогрецькі міста, сприяли формуванню своєрідної для даної місцевості культури, невід'ємною частиною якої було гімнастичне виховання і атлетика.

Найціннішими для вивчення цього періоду є різного роду епігра­фічні джерела, залишки спортивних споруд (гімнасіїв), інвентар, твори мистецтва (настінні розписи, глиняний посуд, спортивні нагороди та призи).

Фізичне виховання було невід'ємною частиною освіти громадян причорноморських міст. Особливо важливим було військово-фізич­не виховання, враховуючи, що у містах не було постійного війська, а в разі потреби послуговувалось народне ополчення. Тому у гімнасіях навчалась не тільки молодь, але й доросле населення.

Фізичне виховання здійснювалось в спеціальних закладах — гімнасі­ях. Вони існували у всіх тогочасних містах. Велике значення приділялось вихованню патріотичних почуттів і поваги до традицій предків. Ці традиції збереглись на півдні України ще у перші століття нашої ери.

Як стало відомо, в Ольвії існувало крите приміщення гімнасії (вра­ховуючи холодний клімат). Протягом тисячоліття у північному Причорномор'ї проводились атлетичні ігри на честь олімпійських богів і героїв. Найвідомішими були ігри на честь Ахілла в Ольвії.

Таким чином, на території сучасної України (північне Причорномор'я) розвивалась фізична культура, яка в своїй основі від­повідала давньогрецькій традиції. Але специфічне довкілля, склад на­селення та регіональні умови розвитку культури спричинялися до поя­ви в цих місцях своєрідних особливостей фізичної культури.

До VI—VII століть н.е. наші предки жили в умовах родових відносин. Роди, або племена мали спільне майно — ріллю, ловецькі простори, стада худоби, вели спільне господарство під керівництвом свого старшини. Під час війни члени роду виступали як один бойовий загін, свідомий того, що бореться за свою оселю, майно, дітей. У справі виховання рід мав свої традиції, шанував предків і в цій шані виховував молоде поко­ління. Прошарок старшин виник ще у період пізньо-палеолетичних об'єднань, коли почали створюватися «громади», а для керівництва ними обирались найдостойніші за принципом змагальності між пре­тендентами. Вони мусили бути найавторитетнішими членами роду (пле­мені) і відповідати за виховання та фізичну підготовку молоді.

Дітей до 7 років виховувала мати, а потім ця роль відводилась старійшинам або найдосвідченішим членам роду. Як свідчить фольклор, молодь проходила спеціальну підготовку (в громаді), засновану на народних елементах фізичної культури. Фізичне вдосконалення проходило у постійних рухливих іграх, забавах, змагальних фізичних вправах. Кожен етап цієї підготовки завершувався ініціацією — риту­алом посвяти у наступну вікову групу чи стан.

Ініціація передбачала різноманітні обрядові дійства, характерні (специфічні) для кожної події (народження дитини, перехід від мате­ринського виховання в наступну групу, прийом у члени військової організації).