- •Передмова
- •Розділ 1. Загальні питання охорони праці.
- •1.1. Завдання охорони праці. Законодавство про охорону праці. Правові аспекти охорони праці.
- •1.2. Правила та норми по охороні праці
- •1.3. Організаційні аспекти охорони праці.
- •1.3.1. Управління охороною праці.
- •1.3.2. Державні органи по нагляду за охороною праці
- •1.3.3. Контроль за додержанням законів і правил охорони праці
- •1.3.4. Організація служби охорони праці на виробництві
- •1.3.5. Інструктаж і навчання персоналу
- •1.3.6. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
- •Розділ 2. Нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання.
- •2.1.Поняття про виробничу травму.
- •2.2. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори.
- •2.3. Поняття про нещасний випадок та професійне захворювання.
- •2.4. Причини нещасних випадків.
- •2.5. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.
- •2.6. Методи аналізу нещасних випадків і професійних захворювань.
- •Розділ 3. Виробнича санітарія та гігієна праці.
- •3.1. Метеорологічні умови виробничого середовища.
- •3.1.1. Заходи по оптимізації параметрів мікроклімату та складу повітря робочої зони.
- •3.1.2. Визначення метеорологічних параметрів.
- •3.1.3. Засоби індивідуального захисту
- •3.2. Шкідливі речовини та попередження профзахворювань.
- •3.2.1. Класифікація шкідливих речовиня
- •3.3.2. Шляхи проникнення шкідливих речовин в організм людини.
- •3.2.3. Фактори, шо визначають дію шкідливих речовин на організм
- •3.2.4. Виробничий пил.
- •3.3 Захист від шуму та вібрацій.
- •3.3.1.Шум та його характеристики.
- •3.3.2. Шкідлива дія шуму та вібрації
- •3.3.3. Нормування шуму
- •3.3.4. Вібрації та їх характеристики
- •3.3.5. Нормування вібрацій.
- •3.3.6. Методи захисту від шуму та вібрації.
- •3.4. Основи радіаційної безпеки.
- •3.4.1.Іонізуючі випромінювання, Їх визначення та основні характеристики.
- •3.4.2. Біологічна дія іонізуючого випромінювання.
- •3.4.3. Дозиметричні величини та одиниці їх вимірювання.
- •3.4.4. Границі опромінення.
- •3.4.5. Організація роботи з радіоактивними речовинами та джерелами випромінювання.
- •3.4.6. Заходи по захисту від іонізуючого випромінювання.
- •3.4.7. Засоби індивідуального захисту.
- •3.5. Освітлення виробничих приміщень.
- •3.5.2.Основні світлотехнічні величини.
- •3.5.3. Нормування та розрахунок штучного освітлення
- •Розділ 4. Загальні питання техніки безпеки. Основи електробезпеки.
- •4.1. Дія електричного струму на організм людини та основні види уражень.
- •4.2.Фактори, які визначають небезпеку поразки електричним струмом.
- •4.2.1.Електричний опір тіла людини.
- •4.2.2. Величина струму і напруги.
- •4.2.3. Тривалість дії електричного струму.
- •4.2.4. Шлях струму через тіло людини.
- •4.2.5. Характер і частота електричного струму.
- •4.2.6. Умови зовнішнього середовища
- •4.3. Критерії безпечності електричного струму.
- •4.4. Аналіз умов ураження електричним струмом: умови та основні причини ураження електричним струмом.
- •4.5. Основні причини ураження електричним струмом.
- •4.6. Безпека при експлуатації електроустановок. Технічні заходи та засоби захисту.
3.4.4. Границі опромінення.
Для забезпечення радіаційної безпеки необхідно створювати такі умови використання атомної енергії, при яких доза опромінення буде мінімальною і безпечною для здоровя. Інакше кажучи, повинні бути прийняті всі міри для обмеження рівня опромінення персоналу і населення, але разом з тим забезпечені умови розвитку енергетики.
Діючі “Норми радіаційної безпеки” (НРБ–76), розроблені Національною комісією по радіаційному захисту із врахуванням рекомендацій Міжнародної комісії по радіаційному захисту, передбачають слідуючі основні принципи радіаційної безпеки:
неперевищення встановленої основної дозової границі;
зниження дози опромінення до можливого більш низького рівня;
виключення будь-якого необгрунтованого опромінення.
При встановленні основних дозових границь НРБ–76 виділяють наступні категорії опромінених осіб:
категорія А – персонал (професійні працівники) – особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо із джерелами іонізуючих випромінювань;
категорія Б – особи, які не працюють безпосередньо з джерелами випромінювання, але розташування робочих місць може попадати під вплив радіоактивних речовин та інших джерел випромінювання, які застосовуються на підприємствах і установах;
категорія В – населення області , краю, республіки, держави.
Для кожної категорії осіб встановлено три класи нормативів: 1. Основні дозові границі (ОДГ); 2. Допустимі рівні (ДР); 3. Контрольні рівні (КР).
Для категорії А в якості основної дозової границі встановлюється гранична допустима еквівалетна доза за рік ( ГДД ), а для категорії Б – границя еквівалетної дози за рік (ГД). Гранично допустима доза (ГДД) – найбільше значення індиві-дуальної еквівалетної дози за рік, яке при рівномірному впливі на протязі 50 років не викликає в стані здоровя персоналу (категорія А) небажаних змін, що виявляються сучасними методами. Гранична доза (ГД) – гранична еквівалетна доза за рік для обмеженої частини населення (категорія Б); гранична доза встановляється меншою ніж ГДД.
Таким чином, для осіб категорії А індивідуальна доза за рік не повинна перевищувати значення ГДД:
5 бер/рік – для всього тіла та кістного мозку; 150 бер/рік– для м’язів, печінки, нирок, кишково-шлункового тракту, легенів, очей; 300 бер/рік – для шкіряного покрову, рук, ніг,
а для осіб категорії Б значення ГД: 0.5, 1.5, 30 бер/рік відповідно.
Сумарна доза, накопичена людиною до 30 років у всякому разі не повинна перевищувати 60 бер.
В звязку з тим, що при хронічному опроміненні в малих дозах (на рівні ГДД) біологічний ефект зумовлений тільки сумарною дозою опромінення, отриманого за багато років, норми регламентують тільки річну ГДД, тобто не накладають обмежень на рівень опромінення за робочий день, тиждень, квартал. Це означає, що дозволяється в необхідних випадках одноразове опромінення в дозі, яка рівна ГДД. Безумовно, що в подальшому необхідно організувати роботу цих осіб таким чином, щоб сумарна доза за рік не перевищувала ГДД.
Дозові норми, встановлені НРБ-76, не враховують дозу, яку отримує пацієнт при медичному обстеженні, а також дозу, обумовлену природнім радіаційним фоном.
Природній радіаційний фон випромінювання – це іонізуюче випромі-нювання, яке складається з космічного випромінювання та випромінювання природніх радіоактивних речовин (на поверхні Землі, в атмосфері, в продуктах харчування, у воді, в організмі людини). Природній фон зовнішнього випромінювання складає 40...200мР/рік. Відзначимо, що індивідуальні дози опромінення персоналу підприємств та обєктів атомної промисловості і ядерної енергетики в Україні всюди нижче встановленої ГДД. У персоналу АЕС середня річна доза не перевищує 1бер. В працівників, які мають справу з джерелами іонізуючих випромінювань, середня доза утримується на рівні 0.1 ГДД, тобто 0.5бер.