5. Правове становище населення.

Населення стародавніх Афін поділялося на дві основні категорії — вільних і рабів. Серед вільних, у свою чергу, теж існував принциповий поділ: на громадян і негромадян. До останніх належали метеки (чужинці, які постійно проживали у Афінах), чужинці, вільновідпущеники. Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла усією сукупністю прав і привілей користувались тільки чоловіки, у яких батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах. Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина.

Значну частину населення складали метеки. Це були вихідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось володіти землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони сплачували особливий податок). Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен був, однак, вибрати собі з-посеред громадян опікуна-простата. Цей опі­кун був посередником між метеком і властями, захищав інтереси мете­ка (можливо, й за оплату).

Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянських прав.

Найнижчою верствою населення були раби. Характерною ознакою рабського стану з юридичного погляду було абсолютне безправ'я. Рабів взагалі не вважали за людей, тому рабо­власник міг вільно розпоряджатися рабом, який йому належав.

Головним джерелом рабства були війни з негрецькими державами і племенами (варварами). Крім того, джерелами рабства були купівля рабів за кордоном, на­родження дітей від батьків-рабів, віддача у рабство за злочини та інші правопорушення, а до реформ Солона — за борги (після реформ Солона рабами в Афінах могли бути тільки іноземці). Розрізнялися раби державні та приватні.

6. Державний устрій.

За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів.

Народні збори. В засіданнях Народних зборів мали право й обов'язок брати участь тільки повноправні громадяни Афін чоловічої статі, які досягли 18 років, але фактично — з 20 років. В Народних зборів мало брати участь не менше 6 тис. чол. Спочатку Народні збори скликали раз на місяць, потім – чотири рази на місяць.

Компетенцію Народних зборів не було чітко визначено. Вони, як уже зазначалось, могли розглядати будь-які питання, що стосувалися як внутрішнього життя, так і зовнішньої політики Афін, як загально­державних, суспільних справ, так і справ окремих громадян. Народні збо­ри передусім були законодавчим органом, а також найвищою інстан­цією у сфері політичній, адміністративній і судовій. Вони ж обирали всіх службових осіб. Народні збори розглядали також питання про війну чи мир, фінансові питання (накладання податків, встановлення зборів, мит), питання заборони чи дозволу ввозити чи вивозити певні товари, культові справи, обрання державних урядовців, а у військовий період — військового командування. У будь-який час вони могли зажадати від урядовців звітувати про свою діяльність, притягати їх до відповідальності та віддавати до суду.

Народні збори виступали і як найвища судова інстанція. Вони роз­глядали справи про антидержавні злочини (зрада, перехід на бік воро­га, видача державної таємниці, спроба повалити існуючий лад, бунт) і будь-які інші справи, розслідуючи їх від початку і до кінця, або тільки в принципі висловлювали думку стосовно винного з тим, щоб деталь­ніше цю справу розглянув суд. Такий засіб розгляду справи переважно застосовували у тих випадках, коли виникало побоювання, що суд може виправдати впливових, знатних громадян, незважаючи на їх очевидну вину.

Народні збори розглядали скарги громадян з приводу хабарницт­ва, зловживань державних урядовців владою, на зловмисних доно­щиків ("добросовісні" донощики одержували половину майна засуд­жених ворогів держави). В Афінах навіть були спеціальні люди, які порушували звинувачення проти недобросовісних урядовців і політич­них діячів —- сикофанти.

У Народних зборах, як уже згадувалось, проводився і остракізм.

Прийняття законів становило собою демократичну, проте складну процедуру. Щорічно на перших Народних зборах нового року можна було висувати питання про зміну існуючих законів чи видання нових. Якщо збори проголосували за таку необхідність позитивно, то громадянину, що вносив цю пропозицію, пропонували подати у Раду 500 проект нового закону. Там його й обговорювали. Якщо проект був схва­лений Радою, то разом з рішенням Ради його виносили на найближчі головні Народні збори. Законопроект одночасно публікували для всезагального ознайомлення. Схвалений Народними зборами законопро­ект ще, однак, законом не був — його передавали у суд присяжних — геліею. У геліеї в спеціальній колегії номофетів проводили судову про­цедуру розгляду законопроекту. Народні збори шляхом жеребкування обирали п'ятьох офіційних опонентів нового проекту, захисників ста­рих законів — синдиків, або синегорів. Так відбувався своєрідний су­довий процес: громадяни, які пропонували законопроект, доводили його доцільність і необхідність, а синдики захищали старі закони. Номофети вирішували долю проекту голосуванням. У випадку позитив­ного вирішення законопроект набував сили закону.

На будь-якій стадії проходження законопроекту проти нього міг виступити кожен громадя­нин, заявивши під присягою, що впродовж року порушить проти ініціатора законопроекту судову справу. Дальше проходження законо­проекту чи його дія, призупинялись. Справу передавали в геліею, де її розглядали під головуванням шести архонтів — фесмофетів. Ініціатор проекту відсто­ював його доцільність і корисність, а скаржник, навпаки, доводив його шкідливість для суспільства, антидемократичний чи навіть антидержав­ний характер. Якщо вигравав справу скаржник, то ініціатора законо­проекту карали штрафом чи чимось іншим, а в особливо серйозних випадках він навіть міг бути засуджений до страти. Законопроект вва­жався скасованим. Той, хто тричі був засуджений на підставі такої процедури, надалі позбавлявся права вносити на Народних зборах за­конопроекти. І навпаки, коли справу програвав скаржник, то він втра­чав велику грошову заставу (1 тис. драхм), яку мусив внести, складаю­чи.

Рада 500—буле. Створена Клісфеном. Членів Ради обирали за жеребом у кожній філі — по 50 осіб. До реформи Перікла обраними могли бути тільки громадяни перших трьох розрядів, потім усі громадяни незалежно від розрядів, які досягли 30-річного віку і не позбавлені політичних прав. Особи, обрані у Раду, — булевти, проходили спеціальну перевірку (виясняли громадянську позицію булевтів, політичні погляди, моральність, відсутність комп­рометуючих фактів, боргів та ін.). Переобирати булевтів можна було тільки раз.

Після закінчення строку повноважень кожен булевт складав звіт про свою роботу. Під час діяльності Ради будь-який громадянин міг оскар­жити дії булевтів до Народних зборів.

Засідання Ради відбувалися щоденно, крім святкових і траурних пнів.

Оскільки Рада була чисельним ор­ганом виникла необхідність поділити Раду на 10 колегій по 50 осіб у кожній. Кожна колегія управляла краї­ною місяць (рік мав 10 місяців), а який саме — вирішували за жеребом. Час урядування називався пританією, а члени цієї колегії — пританами.

Компетенція Ради 500 була широкою (це був своєрідний уряд краї­ни), вона охоплювала законодавчу, виконавчу і судову сфери. Рада по­передньо слухала і підготовляла всі питання, які виносили на обгово­рення Народних зборів, пропонуючи свій проект рішення (пробулев-му). Без рішення Ради збори не могли прийняти жодного закону чи іншої відповідальної постанови. Рада брала участь у самому процесі прийняття законів: усі законопроекти Народні збори спрямовували у Раду для детального обговорення й оцінки.

Раді належали широкі повноваження у сфері фінансового управ­ління. Вона визначала джерела державних прибутків, статті витрат, віда­ла всіма надходженнями в державну скарбницю, стягувала державні борги, здійснювала продаж конфіскованого майна, розподіляла допо­могу між малозабезпеченими громадянами. Рада визначала розмір внесків у загальну скарбницю афінських союзників — членів Морсь­кого союзу, укладала різні угоди, давала на відкуп державні прибутки, відала випуском грошей. Під загальним керівництвом і наглядом Ради перебували військо і всі військові справи.

Рада контролювала діяльність усіх органів адміністрації та службових осіб, могла порушити справу про притягнення їх до відпо­відальності. Рада відала дипломатичними зносинами з іншими держа­вами: приймала чужі й виряджала свої посольства, вела переговори, укладала міжнародні угоди, заслуховувала звіти афінських послів про виконання ними доручених справ та ін. Раді належала також судова влада.

Виборні службові особи. Колегії архонтів і стратегів, інші службовці.

Всі посадові особи, крім архонтів, обиралися за жеребом. Після обрання проходили спеціальну перевірку. Перевіряли його громадянство, вік, відсутність боргових зобов’язань, ообливо перед державою, відношення до військової служби і ін.

До загальних ознак афінських урядовців належали: 1) безоплатність (до реформ Перікла); 2) колегіальність; 3) виборність; 4) підзвітність; 5) короткотерміновість.

Колегія архонтів. Тривалий час архонти були найвищими службо­вими особами Афін. У їхніх руках знаходилось управління державни­ми справами, судочинство. З часу реформ Клісфена їх значення поча­ло втрачатись, оскільки зростала роль колегії стратегів.

Вони мали обов'язок щороку здійснювати перегляд усього діючо­го законодавства стосовно його доцільності й ефективності та подава­ти Народним зборам пропозиції про необхідність прийняття нових законодавчих актів, уточнення чи зміни старих, усунення в них супе­речностей, вад, здійснювали судочинство тощо.

Колегія стратегів. Замість військового вождя-полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений ко­легіальний орган — колегія десяти стратегів. Їх могли переобирати без обмежень у строках. Стратеги відали такими ділянками: важкоозброєною піхотою; легкоозброєним військом; охо­роною країни і веденням війни у її межах; опікою портів і доків (двоє); командуванням флотом; наглядом за будівництвом і оснащенням ко­раблів. Як керівники армії та флоту стратеги мали широкі повноваження у сфері закордонної політики (могли вести мирні переговори, укладати перемир'я, вносити свої пропозиції Народним зборам). У походах вони представляли державу, розв'язували від імені держави конфлікти і спо­ри, затверджували заповіти воїнів, головували у судах, які розглядали справи про військові злочини, та ін. Стратеги мали право одноособо­во визначати винним воїнам покарання — усунення з рядів війська або штраф.

Геліея, або суд присяжних. Утворена згідно з реформами Солона. Складалася з 6 тис. членів, яких за жеребом щорічно обира­ли архонти з середовища повноправних громадян чоловічої статі кож­ної філи (по 600 осіб), що досягли 30-річного віку. Після жеребкуван­ня обрані геліасти складали клятву, потім, також через жеребкування, у делегації кожної філи визначали по 500 основних суддів і 100 запас­них. Утворювалось у такий спосіб десять колегій. Кожна колегія виконувала свої безпосередні функції впродовж місяця. У ви­падку потреби (для розгляду важливих справ) скликали дві-три колегії разом. У повному складі геліея засідала рідко. Геліея діяла передусім як найвищий суд країни у ролі першої і другої (апеляційної) інстанцій. Вона також здійснювала контроль за діяльністю службових осіб, зас­луховувала їхні звіти (докимасія), притягала при потребі до відпові­дальності. Геліея брала активну участь у процесі законодавства: їй на­лежало право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже На­родними зборами.

Ареопаг контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Після реформ Ефіальта (462 р. до н.е.) ареопаг втратив політичне значення і став органом майже вик­лючно судовим, частково — релігійним. До його складу входили діючі архонти й усі колишні, які успішно пройшли докимасію (перевірку). Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність. Крім розгляду судових справ, ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за мораллю, додер­жанням звичаїв. Народні збори іноді доручали ареопагові проводити розслідування антидержавних злочинів, про результати якого треба було доповісти на зборах, після чого справа поступала на розгляд геліеї.

Судова система. Найдавнішим судовим органом країни був ареопаг. Потім виник суд ефетів. Солон утвердив як найвищий судовий орган країни геліею — суд присяжних. Згодом створено ще інші судові органи — колегію одинадцяти та колегію тридцяти (згодом колегію сорока).

Ареопаг. До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні (з мотивів, що могли закінчитися смертю). Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин.

Суд ефетів. Складався з 51 особи, по п'ять від філи, і головуючого. Обирали ефетів на Народних зборах громадян, яким минуло 50 років. Компетенція: 1) вбивство з необережності; намовляння до вбивства або співучасть у ньому; вбивство негромадянина; 2) справи про вбив­ство, дозволене законом (при самообороні; вбивство злодія, спійма­ного на гарячому, коханця дружини та ін.); 3) справи громадян, засуд­жених на вигнання за ненавмисне вбивство, але котрі знову вчинили вбивство. У цьому випадку злочинця, який не мав права вступати на територію Афін, саджали біля берега моря у човен, а судді були на бе­резі; 4) справи про вбивство, коли злочинець не встановлений або якщо воно спричинено твариною чи предметом (упав камінь).

Геліея — найвищий судовий орган держави — діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. При­ватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам.

Колегія одинадцяти. Створена для розгляду інших важливих кри­мінальних справ: стосовно розбійників, злодіїв, викрадачів дітей і до­рослих громадян та ін. Спійманого на гарячому також відводили у ко­легію. Якщо злочинець визнавав себе винним, то колегія тут же вино­сила вирок (здебільшого смертну кару). Якщо не визнавав або запере­чував проти розгляду справи колегією, то злочинець залишався в ув'­язненні, а його справу передавали на розгляд геліеї. Колегія одинадцяти здійснювала також нагляд над місцями ув'язнення і відповідала за виконання вироків (засуджених до смертної кари, тілесних покарань, ув'язнення).

Колегія тридцяти (потім — сорока). Судді цієї колегії постійно виїжджали в населені пункти, розглядаючи дрібні цивільні (до 10 драхм), сімейні та кримінальні справи.