Проблеми ефективного використання і збереження природно-ресурсного потенціалу
Інтенсивне природокористування в Україні має ряд негативних наслідків. По-перше, поступово вичерпуються природні ресурси. Деяких з них, про що мовилось вище, залишилось зовсім небагато. По-друге, самі процеси видобування природних ресурсів, користування ними спричиняють шкоду навколишньому середовищу. Інколи це обумовлено об'єктивно, але немало й таких випадків, коли погіршення екологічного стану трапляється через непродуманість і безвідповідальність у здійсненні господарської діяльності.
0445213361„Шрами” на земній поверхні залишають усі галузі гірничо-видобувної промисловості. При шахтному видобутку корисних копалин часто відбувається просідання поверхні ґрунту. Розробка кар'єрів, відвали, терикони вилучають із сільськогосподарського виробництва значні площі ґрунтів. Особливо великої шкоди зазнає господарство країни у зв'язку з гірничовидобувною діяльністю в Запорізькій, Дніпропетровській та Полтавській областях, де мова йде про вилучення площ цінних чорноземів.
Рекультивація земель після завершення гірничовидобувних робіт здійснюється нечасто, оскільки на це, як правило, не вистачає коштів. З числа териконів, яких в Донбасі налічується майже тисяча, рекультивовано менше десяти (1%). Тому території, на яких проводились і проводяться гірничовидобувні роботи, зазвичай мають неприродний вид, їх ландшафт залишається надовго спотвореним.
При видобуванні корисних копалин шкода задається не тільки земельним, а й водним ресурсам. Пустоти, утворені внаслідок вийняття при підземних розробках значної кількості руди чи палива, заповнюються водою, що надходить з верхніх водоносних горизонтів. Ці горизонти збіднюються або зовсім щезають. У Донбасі вже є значна кількість населених пунктів, куди воду змушені завозити. Те ж саме відбувається і при відкритому видобуванні корисних копалин, оскільки глибина кар'єрів, які при цьому утворюються, досягає багатьох десятків метрів.
Надзвичайно шкідливо на стан підземних вод впливає нафтовидобування, оскільки важкі солі, які закачуються в свердловину і сама нафта попадають в ці води і забруднюють їх. Вважається, що радіус забруднення підземних вод від нафтовидобувної свердловини, яка знаходиться в експлуатації, досягає п’ятдесяти кілометрів.
З природних ресурсів саме водні зазнають найбільшого техногенного навантаження. Інтенсивне використання вод річок призвело до скорочення приточності малих річок, зменшення їх довжини, а часом і їх повного знищення. Навіть середні за розміром річки знаходяться під загрозою. Багато річок постраждали в результаті меліоративних робіт. А будівництво великих водосховищ негативно впливало не тільки на самі річки, а й мікроклімат регіонів. Виникло „цвітіння води”, значні території підтоплюються водами створених на Дніпрі штучних водосховищ. Крім цього, багато річок та озер страждають від забруднення стічними водами. В річки і водойми України щорічно скидається 2,5-3,0 млрд. м3 стічних вод, забруднених органічними речовинами, сполуками азоту, важкими металами, фенолами та нафтопродуктами.
Кризова ситуація склалася на Чорному та Азовському морях, в Сиваші, Сасицкому водосховищі, озерах Ялпуг, Кагул. Забруднення в Чорне море надходить від багаточисельних транспортних та пасажирських суден, підприємств, які збудовані на берегах моря, а особливо від вод Дунаю, Дніпра та інших річок, які впадають в Чорне море. Тому в наш час багато видів рослин і тварин, які тут існують, знаходяться на грані вимирання: морський коник, риба пеламіда, трав'яний краб тощо.
Проблема Азовського моря виникла в результаті будівництва Волго-Донського каналу та Цимлянського водосховища, які вплинули на стік прісної води в Азовське море, натомість збільшилося надходження солонішої води з Чорного моря. На сьогоднішній день солоність Азову становить 14%, але ще в недалекому минулому вона не перевищувала 11%. Це, а також забруднення від приморських промислових підприємств і російських річок Дону та Кубані призвели до загибелі багатьох мешканців Азовського моря.
В Україні спостерігаються великі втрати земельних ресурсів. Значні площі землі відводяться для промислового, транспортного та житлового будівництва, видобутку корисних копалин. Надто велика розораність земель (найбільша в Європі). Зростає рівень засоленості поливних земель. Ще не достатня ефективність протиерозійних заходів.
Негативного антропогенного впливу зазнають лісові насадження, від шкідливих викидів зменшується площа лісів, втрачається їхня природна стійкість, знижується біологічна продуктивність лісу.
Не кращим чином забруднення природного середовища позначається й на відтворенні тваринного світу, особливо на найменших його представниках – комахах, яких щорічно зникає в Україні декілька видів.
З погіршенням стану довкілля зменшується й рекреаційний потенціал, можливості повноцінного відпочинку людей. У межах берегової лінії багатьох приморських міст сьогодні заборонено купатися, настільки там забруднена вода.
Тому проблема охорони навколишнього середовища, збереження природних ресурсів є сьогодні однією з найактуальніших. Існує декілька основних напрямків її вирішення. Найважливішим серед них є визначення її як пріоритетної і прямування нашої країни по такому шляху економічного розвитку, який передбачає збільшення у міжнародному поділі праці частки виробництва трудомісткої, а не матеріало- та енергомісткої продукції, як це є сьогодні. Адже саме чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість є найбільшими забруднювачами довкілля, а гірничовидобувна, яка на них працює, на додаток, ще й спотворює земну поверхню, або якимось іншим чином шкодить природі. Оскільки для виплавляння металу і виробництва хімічної продукції потрібно багато палива та електроенергії, то розвиток цих галузей спричиняє до необхідності інтенсивного розвитку вугільної промисловості та електроенергетики, також досить шкідливих для навколишнього середовища. Тому структурна перебудова економіки, відхід від індустріальних і розвиток сучасних високотехнологічних галузей – це основна стратегічна умова подолання екологічної кризи в Україні.
Діяльність у напрямку вирішення стратегічного завдання по збереженню та охороні природних ресурсів має доповнюватись різноманітними заходами постійної дії. Серед них:
впровадження екологобезпечних методів видобування корисних копалин;
комплексна переробка сировинних матеріалів та промислове використання відходів гірничовидобувної промисловості;
рекультивація порушених земель;
раціональне використання сільськогосподарських угідь;
розширення оборотного водопостачання;
використання сучасної техніки і технологій очищення стічних вод, уловлення та знешкодження шкідливих речовин з відхідних газів;
економічне використання в галузях господарства всіх видів матеріальних ресурсів;
утилізація побутових відходів.
Усі ці заходи повинні бути забезпечені в правовому, організаційному та матеріальному відношенні і їх виконання має суворо контролюватися державою, із застосуванням нею в необхідних випадках адміністративних та економічних санкцій.