
- •Тема 2. Трудові ресурси.
- •1. Персонал підприємства, його склад і структура.
- •2. Поняття, класифікація та структура персоналу.
- •3. Показники працезабезпечення і використання трудових ресурсів.
- •4. Продуктивність праці, її показники і методика визначення.
- •5. Завдання, принципи та методи нормування праці в сільськогосподарських підприємствах.
- •6. Оплата праці, її форми і системи.
3. Показники працезабезпечення і використання трудових ресурсів.
Ефективність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами, рівномірним і раціональним їх використанням.
Для визначення рівня забезпеченості ними господарств необхідно знати дві величини: потенційний запас праці, виражений у цілорічних працівниках, і потребу в робочій силі.
Порівняння річного потенційного запасу праці з річною потребою в робочій силі прийнято називати балансом праці.
Показниками, що характеризують ефективність використання трудових ресурсів, є:
1. Коефіцієнт залучення трудових ресурсів у суспільне виробництво - відношення кількості працівників, які фактично брали участь у процесі суспільного виробництву до загальної їх чисельності в господарстві. Сз = ТРф / ТРн
де Сз - ступінь залучення трудових ресурсі» до суспільного виробництва;
ТРф - трудові ресурси, що фактично брали участь у виробництві, осіб;
ТРн - трудові ресурси, наявні в господарстві, осіб.
2. Коефіцієнт використання трудових ресурсів – відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-днів до можливого фонду робочого часу:
Свтр = Дф /Дм
де Свтр - ступінь використання трудових ресурсів;
Дф - фактичні затрати робочого часу, люд.-днів;
Дм - можливий фонд робочого часу, люд.-днів.
Для характеристики річного фонду робочого часу можуть використовуватись два показники - номінальний і реальний. Номінальний розраховують як різницю між календарним фондом робочого часу і вихідними, святковими, а також днями трудової відпустки. Він становить в середньому 285-290 днів. Реальний фонд робочого часу менший від номінального на кількість неробочих днів, пов'язаних з хворобами, погодними та іншими умовами. Це фактично можливий робочий час – у середньому він дорівнює близько 265 днів.
3. Коефіцієнт використання робочого часу дня – відношення відпрацьованого робочого часу за зміну (день) до встановленого робочого часу зміни (дня):
Скд = Гф / Гв
де Скд - коефіцієнт використання робочого часу зміни (дня);
Гф - фактично відпрацьований робочий час за день, год;
Гв - встановлений робочий час зміни (дня), год.
У сільському господарстві встановлено тривалість робочого дня 6,66 год., а робочого тижня - 40 год.
4. Загальний коефіцієнт використання робочого часу, який визначають як добуток коефіцієнта використання робочого часу дня (зміни) і коефіцієнта використання трудових ресурсів протягом року:
Кз = Свгр-Скд = 0,57-0,91 = 0,52 ,
де Кз - коефіцієнт використання робочого часу.
Загальною закономірністю розвитку суспільного виробництва в країнах світу і демографічних процесів у них є абсолютне та відносне збільшення міського населення та працюючих у промисловості і сфері обслуговування, й також відносне й абсолютне зменшення сільського населення і працюючих у сільськогосподарському виробництві. Аналогічна закономірність характерна і для України.
Трудовий потенціал кожного аграрного підприємства характеризується абсолютним показником - середньообліковою кількістю працівників і питомим показником - працезабезпеченістю виробництва, що визначається як частка від ділення середньооблікової кількості працівників на площу сільськогосподарських угідь відповідного підприємства.
Метод планування персоналу - визначення його кількісного і якісного складу, що забезпечує розвиток підприємства, його економічне зростання.
Рис.2.4. Планування чисельності персоналу