1.2. Завдання і функції оформлення видань

Сучасні дизайнери газети мають поєднувати у собі якості як творчого працівника, так і газетного менеджера. Вони повинні володіти естетичним почуттям, композиційним і графічним мисленням, розуміти сутність газети як особливого виду періодичного видання, знати інтереси і запити свого читача.

Тільки тоді дизайнер можна безпомилково оцінити ідею певної сукупності матеріалів і виявити її в контексті оформлення, бо робота над формою – це завжди робота над змістом.

Дизайнер, що працює у галузі видання газет та журналів – це людина високої візуальної культури, яка послідовно дотримується принципів оформлення друкованої продукції (пропорційність, контрастність, підпорядкованість змісту, єдність стилю тощо) і композиційно-графічного моделювання, знайома зі шрифтографією, основами поліграфії та комп’ютерними технологіями.

Володіючи прийомами макетування і верстки, дотримуючись встановлених правил і в той же час імпровізуючи, дизайнер реалізує наступні функції оформлення – утилітарну (візуалізація інформації), ідеологічну (коментування інформації), естетичну (поширення культури).

При цьому дизайнер має чітко уявляти ієрархію завдань:

– сприяти найбільш повному виявленню змісту надрукованих матеріалів;

– полегшити їх сприйняття;

– керувати увагою, тобто допомогти читачеві оперативно розібратися у змісті номера;

– знайти важливе і актуальне для читача як члена суспільства та будь-якої соціальної групи.

Своїми засобами дизайнер привертає увагу читача до видання в цілому, допомагає виділити його серед конкурентних, сприяє комфортності читання, прагне адекватно виразити зміст та впливає на лояльність читача до газети чи журналу.

У яких програмах верстають газети та журнали?

Це можуть бути програми PageMaker, InDesign, QuarkXPress. Всі вони доволі схожі між собою.

PageMaker – перше програмне забезпечення для видавничих систем, випущене в 1985 р. компанією Aldus Corporation спочатку для Аpple Macintosh, а потім і для PC з Microsoft Windows. У програмі є колекція шаблонів і готових зображень, а також зрозумілі дизайнерські інструменти. За допомогою PageMaker можна випускати друковану продукцію різної складності.

Програма PageMaker в 1994 р. була придбана Adobe Systems разом з компанією Aldus. Остання версія PageMaker 7.0 була випущена у 2001 р., тож з того часу випускалися лише її поновлення. У 2004 р. компанія Adobe оголосила, що розробку PageMaker припинено, однак компанія буде продовжувати продавати і підтримувати продукт. Було представлено програму InDesign як продукт-наступник з доступним оновленням PageMaker на InDesign.

InDesign – професійна програма для проектування дизайну будь-яких друкованих видань. InDesign має всі необхідні інструменти, за допомогою яких можна швидко і ефективно розробляти дизайн сторінок будь-якої складності. Програма підтримує імпорт малюнків і тексту з найрізноманітніших форматів, пропонує великі можливості для редагування імпортованих матеріалів.

QuarkXPress – ще одна професійна комп’ютерна видавнича система. Перша версія QuarkXPress була випущена в 1987 р. для комп’ютерів Macintosh, перша версія під Windows з’явилася в 1992 р. У 90-х рр. ХХ ст. QuarkXPress придбав широку популярність в області професійної верстки та поліграфічного дизайну завдяки простоті використання, невибагливості системних вимог, підтримки векторних шрифтів та інших можливостей.

Але чому верстання газет та журналів здійснюється саме в цих програмах? Адже гарну, привабливу сторінку газети можна створити, наприклад, у CorelDraw, Photoshop і навіть у Word.

Справа у тому, що потрібна не тільки красива картинка. Для друкарні редакція газети повинна надати файл у певному форматі, з якого фахівці друкарні зможуть здійснити кольороподіл, вивести плівки, зробити офсетні пластини тощо. Саме такі формати можна коректно створити в усіх трьох згаданих програмах. Найчастіше українські друкарні вимагають зверстані сторінки газети у форматі PDF (Portable Document Format), деякі – у PS (Post Script).

PS – це файл, вже підготовлений до виводу плівок, для цього формат PDF обробляється певними додатковими програмами із врахуванням налаштувань та вимог друкарні (так працює, наприклад, харківське видавництво «Фактор-Друк»: повністю сформовані зображення смуг у форматі PS передаються за допомогою Інтернету до цієї друкарні з багатьох міст України).

Якщо газета друкується в одну фарбу (чорну), це доволі проста друкована продукція, тому редакція навіть може вивести плівки на власному якісному лазерному принтері та передати у друкарню. Саме так роблять деякі районні газети.

А якщо газета друкується у дві фарби або потрібне повнокольорове зображення? Потрібен кольороподіл, який базується на системі CMYK.

CMYK – абревіатура системи кольорів і англійських назв тріадних фарб – блакитної (Cyan), пурпурної (Magenta), жовтої (Yellow) і чорної (К).

Чому чорний колір позначено літерой К? Є декілька версій. По-перше, чорний не стали позначати B, щоб не плутати з B (англ. blue) з моделі RGB, а стали позначати K (за останньою буквою слова BlacK). Згідно з другим варіантом, K є скороченням від слова «ключовий» (англ. Key – ключ), бо чорний колір у кольоровому зображенні є ключовим; також в англомовних країнах терміном key plate позначається друкована форма для чорної фарби. Третій варіант говорить про німецьке походження К – Kontur. Ця версія підтверджується тим, що багато старих фахівців-монтажників, які довго працювали у друкарській справі, саме так називають відповідну плівку – контур, контурна. Тим більше, що в технології друку чорний і справді часто є контуром зображення.

Друк чотирма фарбами системи (або моделі) CMYK також називають «повнокольоровим» друком – адже за допомогою цих фарб можна відобразити будь-який колір у зображенні.

Здійснення друку за допомогою CMYK. Оскільки при різних видах друку (офсетний, трафаретний тощо) є можливість у кожній окремій точці розмістити шар фарби суворо заданої товщини або залишити незабарвлену підкладку, для відтворення півтонів зображення раструється, тобто представляється у вигляді сукупності точок кольорів C, M, Y і K, щільність розміщення яких і визначає відсоток кожної фарби. На відстані точки, що розташовані близько одна до одної, зливаються, тож створюється відчуття, що кольори накладаються один на одного. Людське око змішує їх і таким чином отримує необхідний відтінок.

Числові значення в CMYK. Кожне з чисел, що визначає колір в CMYK є відсотком фарби даного кольору (максимум 100% кожної), що становить колірну комбінацію (розмір точки растра), виведену на фотонабірній машині або принтері. У будь-якій програмі, що використовується для дизайну друкованих видань, є опція, що демонструє відсотки кольорів системи CMYK для обраної фарби.

Якщо у тексті чи зображенні використовується лише один колір з системи CMYK (без домішок інших фарб цієї моделі), то такі кольори друкарі називають «чистими» або «стовідсотковими».

Ось числові значення «чистих» кольорів у CMYK:

– C100 M0 Y0 K0 – блакитний;

– C0 M100 Y0 K0 – пурпуровий;

– C0 M0 Y100 K0 – жовтий;

– C0 M0 Y0 K100 – чорний.

Іноді дизайнеру потрібно зменшити насиченість «чистого» кольору. Наприклад, треба зробити плашку під назвою рубрики (текст чорного кольору) не насичено блакитною, яка буде заважати сприйняттю назви (саме так буде, якщо створити плашку з «чистого» циану), а менш яскравою.

Це можна зробити, змінивши відсоток блакитної фарби зі 100 на 30 (хоча можливі й інші відсотки в залежності від завдання, що стоїть перед дизайнером). Числове значення: C30 M0 Y0 K0.

«Чисті» кольори зазвичай застосовуються, коли газета друкується у два кольори (чорний + циан або чорний + маджента).

Друк у два кольори є значно дешевшим, ніж повнокольоровий з чотирма фарбами, але дозволяє зробити газетне видання більш яскравим, виділити його у порівнянні з газетами, які надруковано у один колір (майже завжди це чорний). Саме тому багато українських газетних видань використовують друк у дві фарби.

Повнокольоровий друк передбачає змішування фарб системи CMYK. Необов’язково, щоб колір містив у собі всі чотири фарби, це може бути змішування трьох або двох фарб. Ось приклади популярних у газетному виданні кольорів, отримані змішуванням двох фарб:

– C0 M100 Y100 K0 – червоний;

– C100 M100 Y0 K0 – темно-синій.

Прикладом більш складного кольору є так званий «хакі», який газетні дизайнери використовують при оформленні матеріалів, присвячених військовій тематиці: C30 M45 Y80 K5. Але треба зауважити, що числове значення фарби в CMYK не може саме по собі описати колір. Газетні дизайнери та фахівці друкарень користуються спеціальними аркушами, де у вигляді невеликих прямокутників надруковані кольори, отримані у результаті змішування певних відсотків фарб CMYK.

Цифри – це лише набір апаратних даних, використовуваних в друкарському процесі для формування зображення. На практиці реальний колір буде обумовлений не тільки відповідними числами у підготовленому до друку файлі, не тільки розміром точки растру на фотовиводі, але і реаліями друкарського процесу (стан друкарської машини, якість паперу, вологість в цеху тощо).

При верстанні газетного видання слід пам’ятати, що більшість комп’ютерних програм автоматично налаштовані на режим RGB, а для поліграфії потрібен режим CMYK (друкарські машини найчастіше налаштовані на друк чотирма фарбами). Конвертувати файл з RGB у CMYK нескладно (наприклад, у програмі Photoshop), але загальна кольорова гама і окремі кольори можуть змінитися, тож у підсумку можна отримати невідповідність оригіналу.

Чому в моделі CMYK чотири кольори, а в RGB три?

Незважаючи на те, що чорний колір можна отримати змішуванням в рівній пропорції пурпурного, блакитного та жовтого (С100 M100 Y100 K0), такий підхід є незадовільним для якісного друку.

Тож основні причини використання додаткового чорного пігменту такі:

– На практиці в силу неідеальності барвників і похибок у пропорціях компонентів змішування пурпурного, блакитного та жовтого кольорів дає скоріше брудно-коричневий або брудно-сірий колір, що не дасть потрібної глибини і насиченості, яка досягається використанням чорної фарби. Чистота і насиченість чорного кольору, а також стабільність відтінків сірого надзвичайно важливі в друкарському процесі, тому був введений ще один колір.

– При друкуванні без використання чорного пігменту (чорного тексту або дрібних чорних деталей зображення) зростає ризик недостатньо точного збігу точок нанесення пурпурного, блакитного та жовтого кольорів (недарма у газетному тексті чорного кольору не повинно бути ніяких інших з тріади: C0 M0 Y0 K100).

– Змішування по 100% пурпурного, блакитного та жовтого пігментів в одній точці в разі струменевого друку істотно змочує папір, деформує його і збільшує час просушування. Аналогічні проблеми з так званої сумою фарб виникають і при офсетному друці, тож залежно від типу матеріалу і технологій друку обмеження суми фарб є нижчим за 300% (наприклад, при друкуванні газет типове обмеження 260-280%), що робить технічно неможливим синтез насиченого чорного із трьох стовідсоткових компонентів тріади.

– Нарешті, чорний пігмент (в якому, як правило, використовується сажа) істотно дешевше інших трьох фарб системи CMYK.