I. Лікувально-евакуаційного забезпечення при надзвичайних ситуаціях, його мета і основні завдання
Лікувально–евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) в системі Державної служби медицини катастроф представляє собою комплекс (систему) організаційних, медичних, технічних і інших взаємопов’язаних заходів з розшуку уражених (хворих), їх збору, виносу (вивозу) із осередку ураження, надання медичної допомоги на місці ураження (або поблизу від нього), відправки на етапи медичної евакуації, стаціонарного лікування, підготовки до подальшої евакуації та реабілітації. Воно є важливою складовою частиною медико-санітарного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій.
Як бачимо із поняття, складовими ЛЕЗ є:
розшук і збір постраждалих,
надання їм медичної допомоги,
медична евакуація,
стаціонарне лікування,
реабілітація (часткова чи повна).
Основна мета ЛЕЗ – збереження (рятування) життя і найскоріше відновлення працездатності у можливо більшої кількості людей.
Сутність сучасної системи ЛЕЗ полягає у своєчасному, послідовному та спадкоємному проведенні ураженим i хворим необхідних лікувальних заходів в осередку ураження (осередках масових санітарних втрат) та на етапах медичної евакуації у поєднанні з їх евакуацією до лікувальних формувань і закладів ДСМК, які забезпечують надання вичерпної медичної допомоги, повноцінне лікування та реабілітацію у відповідності з ураженням (захворюванням).
Успішне здійснення лікувально-евакуаційного забезпечення досягається вирішенням наступних завдань:
створенням угрупувань сил та засобів ДСМК відповідно до конкретної обстановки та завданням, які вирішуються, їх умілим та доцільним використанням, а також максимально можливим приближенням до осередків масових санітарних втрат;
розшуком, збором та вивозом (виносом) постраждалих, своєчасним наданням першої медичної допомоги;
своєчасним розгортанням і підготовкою до роботи етапів медичної евакуації, організацією чіткої роботи функціональних підрозділів ЕМЕ;
проведенням медичного сортування постраждалих;
наданням першої лікарської, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги постраждалим;
проведенням медичної евакуації постраждалих за призначенням;
суворим дотриманням правил заповнення і ведення медичної документації;
активним впровадженням у практику ефективних методів діагностики та лікуванням постраждалих за умов НС.
Основними принципами (вимогами) ЛЕЗ постраждалих є своєчасність, наступність та послідовність заходів, що проводяться на етапах медичної евакуації.
Своєчасність полягає в дотриманні оптимальних термінів надання певних видів медичної допомоги та лікування постраждалих. Медична допомога вважається своєчасною, якщо після її надання вдалося врятувати життя постраждалому і попередити виникнення тяжких наслідків ураження. Своєчасність досягається якісною організацією пошуку, виносу та вивозу (евакуації) постраждалих з осередку надзвичайної ситуації на етапи медичної евакуації, наданням само- та взаємодопомоги, максимальним наближенням медичних сил та засобів до осередку катастрофи, ефективним проведенням медичного сортування.
Своєчасною вважається медична допомога, якщо при НС, після ураження вона надана в такі терміни:
перша медична допомога - до 30 хв.;
долікарська допомога – протягом 1 год.;
перша лікарська допомога - 4-6 год.;
кваліфікована медична допомога - 8-12 год.;
спеціалізована медична допомога - до 24 год. невідкладна СМД, в середньому СМД надається протягом 2-3 діб, лікування – протягом 2-3 місяців.
Наступність (єдині принципи надання медичної допомоги, єдині принципи евакуації і єдині принципи їх документації) передбачає надання медичної допомоги та лікування, виходячи з єдиних поглядів на етіологію, патогенез, клініку і методи лікування постраждалих, заповнення визначеної медичної документації, яка супроводжує кожного постраждалого на етапах медичної евакуації.
Послідовність полягає в послідовному нарощуванні заходів медичної допомоги (виду і обсягу) постраждалим, застосуванні її додаткових видів.
Основу ЛЕЗ складає система етапного лікування постраждалих з евакуацією їх за призначенням.
Під етапом медичної евакуації (ЕМЕ) розуміють сили і засоби ДСМК, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації постраждалих для прийому, медичного сортування, надання медичної допомоги, лікування, підготовки до подальшої евакуації і реабілітації.
Всім етапам медичної евакуації властиві певні особливості в організації роботи, які залежать від їх завдань i місця в загальній системі ЛЕЗ, а також від характеру НС та медичної обстановки. Однак, у складі кожного етапу медичної евакуації, як правило, розгортається ряд типових функціональних підрозділів, які виконують наступні, загальні для кожного з них завдання:
прийом, реєстрація, медичне сортування уражених і хворих, що надходять;
проведення за показаннями санітарної обробки уражених і хворих, дезинфекції, дезактивації та дегазації їх одягу та їх речей;
надання ураженим та хворим встановленого для даного етапу виду медичної допомоги в обсязі, що визначений (встановлений) старшим начальником медичної служби;
стаціонарне лікування уражених та хворих;
підготовка до евакуації уражених та хворих, що підлягають лікуванню на наступних етапах;
ізоляція інфекційних та психічно хворих.
Для рішення цих завдань на кожному ЕМЕ ДСМК передбачається розгортання відповідних функціональних підрозділів (див. рис.1).
Для прийому і сортування уражених i хворих призначене приймально-сортувальне відділення (підрозділ).
Часткова або повна санітарна обробка уражених i хворих, часткова або повна дегазація i дезактивація, дезинфекція їх одягу, а також санітарного транспорту та нош здійснюється у відділенні (на площадці) спеціальної обробки.
Надання медичної допомоги ураженим i хворим в обсязі, властивому даному ЕМЕ, здійснюється у перев'язочній, операційно-перев'язочному або госпітальному відділеннях, в операційних, перев'язочних, процедурних мобільних формувань, госпіталів та інших ЛПЗ, а також у відділеннях анестезіології та реанімації (інтенсивної терапії).
Для госпіталізації та лікування уражених i хворих призначаються різні функціональні підрозділи:
стаціонари;
госпітальні відділення;
спеціалізовані лікувальні відділення, лікувальні відділення спеціалізованих госпіталів.
Евакуаційний
підрозділ
Для проведення різних клінічних діагностичних та функціональних досліджень в госпіталях і лікарнях розгортаються клінічні лабораторії, рентгенівські кабінети, палати функціональної діагностики.
Для ізоляції інфекційних хворих розгортується ізолятори:
- інфекційний, як правило, окремо для хворих з повітряно-крапельною та кишковою інфекціями;
- психіатричний.
У складі ЕМЕ передбачаються підрозділи, які здійснюють керівництво їх роботою та матеріально-технічне забезпечення - управління (штаб), аптека, приміщення для персоналу, кухня, склади та інші господарчі підрозділи.
Вимоги до розгортання ЕМЕ. Місця (райони) для розгортання медичних формувань i лікувальних закладів ЦЗ і ДСМК вибираються з врахуванням конкретних умов (характеру і поширеності НС, організації роботи наявних місцевих органів охорони здоров’я, наявності та якості шляхів, радіаційної та хімічної обстановки, наявності джерел доброякісної води, санітарно-епідемічного стану району, можливості використання місцевих засобів для захисту i маскування).
Однак у всіх випадках слід намагатись розгортати медичні пункти та лікувальні заклади поблизу шляхів підвозу та евакуації; по можливості в стороні від об'єктів, які можуть привернути увагу терористів або противника в озброєних конфліктах; у районах, де забезпечується вигідне розміщення функціональних підрозділів, їх достатній захист i маскування, а також можливість організації наземної охорони i оборони.
Етапи медичної евакуації повинні бути постійно готовими до роботи в різних умовах, до швидкої зміни місця розташування, до одночасного прийому великої кількості уражених i хворих, у тому числі i безпосередньо з осередків масового ураження.
Райони, терміни розгортання i порядок переміщення ЕМЕ визначаються вище стоячим начальником медичної служби ЦЗ чи ДСМК.
В умовах, які вимагають негайного переміщення ЕМЕ – безпосередні медичні начальники самостійно приймають рішення на переміщення. Про переміщення i місце розгортання ЕМЕ відповідний начальник медичної служби терміново доповідає начальнику штабу або старшому начальнику медичної служби, а також повідомляє всі взаємодіючі медичні і пошуково-рятувальні формування, лікувальні заклади.
Поблизу місця розгортання ЕМЕ може обладнуватись злітно-посадкова смуга (площадка) для санітарних літаків (вертольотів).
При організації ЛЕЗ можуть бути застосовані наступні види маневру:
переміщення ЕМЕ у відповідності до змінюючихся умов обстановки;
підсилення розгорнутих і працюючих ЕМЕ особовим складом, майном, технікою;
розширення або скорочення обсягу медичної допомоги на ЕМЕ;
збільшення ліжкової мережі поверх штату;
перерозподіл сил і засобів медичної служби в ході ліквідації медико-санітарних наслідків у відповідності зі змінами в обстановці.
Зміст лікувально-евакуаційних заходів при наданні медичної допомоги визначають два поняття - вид та обсяг медичної допомоги.
Для кожного ЕМЕ встановлені конкретні види і обсяг медичної допомоги. З урахуванням цього ЕМЕ заздалегідь укомплектовується медичним складом, в тому числі і лікарями визначеної кваліфікації, відповідним медичним майном і оснащенням.
Під видом медичної допомоги розуміють офіційно встановлений комплекс (перелік) лікувально-профілактичних заходів,
що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації,
що вирішує визначені завдання в загальній системі надання медичної допомоги та лікування і потребує відповідної підготовки осіб (які її надають), необхідного оснащення і визначених умов.
Вид медичної допомоги визначається
кваліфікацією (підготовкою) осіб, що її надають,
місцем надання,
наявністю відповідного оснащення і обладнання.
У системі ЛЕЗ за умов НС визначено 5 видів медичної допомоги:
перша медична допомога (ПМД) - в осередку, районі лиха;
долікарська (фельдшерська) (ДД) - в осередку, районі лиха;
перша лікарська допомога (ПЛД) - на кордоні осередку, в районі лиха;
кваліфікована медична допомога - в районі катастрофи, в пересувних і (КМД) стаціонарних лікувальних закладах;
спеціалізована медична допомога - в районі катастрофи, в пересувних і (СМД) стаціонарних лікувальних закладах.
В загальному плані перші 4 види медичної допомоги (перша медична, долікарська, перша лікарська і кваліфікована медична) вирішують аналогічні завдання (тільки кожний вид на своєму рівні), а саме:
усунення явищ, що загрожують життю ураженого чи хворого в даний момент;
проведення заходів, що усувають і знижують можливість виникнення (розвитку) тяжких ускладнень;
виконання заходів, що забезпечують евакуацію уражених і хворих без суттєвого погіршення їх стану.
Однак відміни в кваліфікації персоналу, який надає ці види медичної допомоги, в оснащенні, що використовується, і в умовах роботи визначають суттєві відміни в переліку лікувально-профілактичних заходів.
Кожний вид медичної допомоги характеризується обсягом медичної допомоги. В межах кожного виду медичної допомоги у відповідності до конкретних медико-тактичних умов передбачається виконання визначеного переліку лікувально-профілактичних заходів. Цій перелік в сукупності складає обсяг медичної допомоги. Він не є постійним і може змінюватися в залежності від обстановки.
Обсяг медичної допомоги - це сукупність лікувально-профілактичних заходів, що надають постраждалим та хворим на даному етапі медичної евакуації. Обсяг медичної допомоги в залежності від обстановки, яка виникає на етапах, може бути: повним, скороченим або розширеним.
Повний обсяг медичної допомоги містить невідкладні заходи, та заходи, проведення яких може бути відкладено (вимушено), тобто виконуються всі заходи даного виду медичної допомоги без обмежень.
Скорочення обсягу медичної допомоги передбачає проведення тільки невідкладних заходів, тобто за життєвими показаннями (ті чи інші лікувально-профілактичні заходи виконати не можливо).
Поряд зі сказаним важливо підкреслити недопустимість недостатньо обґрунтованої зміни виду, скорочення обсягу медичної допомоги, яка надається на тому чи іншому етапі медичної евакуації. Можливості кожного тимчасового медичного пункту, кожного лікувального закладу повинні використовуватись максимально ефективно для надання відповідної допомоги найбільшій кількості уражених і хворих.
У деяких випадках обсяг медичної допомоги може бути розширений (робота ЕМЕ в умовах обсервації, карантину, підсилення силами і засобами медичної служби старшого начальника служби МК).
Перша медична допомога (ПМД) комплекс найпростіших медичних заходів, що надається в термін до 30 хвилин після отримання ураження (ушкодження) безпосередньо на місці ураження (у осередку НС або поблизу нього) або в найближчому укритті самими ураженими у вигляді само- та взаємодопомоги, особовим складом пошуково-рятувальних і аварійно-рятувальних формувань, інших немедичних формувань і санітарами та іншим медичним персоналом медичних формувань (фельдшерськими і лікарсько-сестринськими бригадами ШМД) з використанням табельних і підручних засобів.
Основна мета ПМД – рятування життя потерпілого, усунення впливу вражаючого чинника, що продовжує діяти, попередження (зменшення) тяжких ускладнень та швидка евакуація із зони катастрофи.
Оснащення: індивідуальні медичні засоби (АІ, ППІ, ІПП), сумки СС і СМВ, медичні засоби пошуково-рятувальних команд (груп) і загонів ліквідації наслідків.
ПМД включає (це комплекс найпростіших медичних заходів):
витягання уражених із-під завалів, із сховищ і укриттів, з машин, важкодоступних місць, осередків пожеж тощо з послідуючою евакуацією (виносом) за межі небезпечної зони;
гасіння палаючого одягу i палаючих сумішей, що попали на тіло;
надівання протигазу при знаходженні на зараженій місцевості;
тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі;
введення антидотів ураженим отруйними речовинами;
усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові i можливих чужорідних тіл, фіксування язика при його западанні, введення повітропроводу та проведення ШВЛ способом рот до рота і рот до носа;
серцево-легенева реанімація (за схемою АВС);
введення знеболюючих засобів за допомогою шприц-тюбика з АІ;
накладання асептичної пов’язки на рану або опікову поверхню, а при відкритому пневмотораксі - окклюзійної пов’язки із використанням гумової обкладинки пакету перев’язувального індивідуального;
іммобілізацію пошкоджених ділянок простими способами із використанням табельних i підручних засобів;
часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри i дегазацію одягу, що прилягає до цих ділянок вмістом індивідуального протихімічного пакету;
вживання антибіотиків, протиблювотних та інших лікарських засобів з АІ;
зігрівання ураженого;
при масових інфекційних захворюваннях в осередку бактеріологічного зараження: активне виявлення та ізоляція хворих і підозрілих на інфекційне захворювання, застосування засобів екстреної неспецифічної профілактики..
При наданні першої медичної допомоги в першу чергу використовуються індивідуальний протихімічний пакет (ІПП) і перев`язувальний пакет індивідуальний (ППІ) ураженого, засоби з його аптечки індивідуальної (АІ) і тільки після цього – індивідуальні засоби того, хто надає допомогу, а також засоби із сумки медичної військової чи сумки санітара.
Вирішальне значення для збереження життя і здоров’я потерпілих має вчасно і правильне надання ПМД. Актуальність цієї проблеми стає більш очевидною у разі виникнення катастроф. Значна частина уражених у таких випадках може загинути від невчасно наданої медичної допомоги. Відомо, що відсутність допомоги тяжко потерпілим протягом 1 год. після ушкодження збільшує кількість смертельних наслідків на 30%, до 3 год. – на 60%, до 6 год. – на 90%.
За даними ВООЗ, 20% загиблих унаслідок нещасних випадків у мирний час могли б бути врятовані, якщо вони вчасно отримали ПМД.
Значення своєчасно наданої першої медичної допомоги добре ілюструється наступними даними: “Досвід другої світової війни показав, що біля 20% всіх вбитих могли б вижити, якщо б їм своєчасно була надана допомога на полі бою, хоча б у порядку взаємодопомоги. Біля 40% всіх уражених, загиблих на полі бою, померли від шоку і крововтрати. До 13% уражених надходили на полковий медичний пункт у вкрай тяжкому стані з тривалою артеріальною кровотечею, без накладених джгутів, а 50% - з переломами кісток без іммобілізації“.
У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 p.p. перша медична допомога надавалась у 53% випадків санітарами i санітарними інструкторами рот, у 5-9% - у порядку самодопомоги, у 32,3% - у порядку взаємодопомоги, у 2,6% - фельдшерами батальйонів, у 6,2% - лікарями частин, у 84,4% вона надавалась на полі бою.
Долікарська (фельдшерська) допомога (ДД) надається в термін до 1 год. безпосередньо в осередках катастроф або поблизу їх фельдшерськими (сестринськими) бригадами швидкої медичної допомоги (БШМД), персоналом фельдшерсько-акушерських пунктів та медичних пунктів промислових підприємств, а також пошуково-рятувальними командами (групами), загонами ліквідації наслідків катастрофи, в складі яких є середній медичний персонал (при масових санітарних втратах населення).
Мета ДД: доповнення ПМД і боротьба із загрозливими для життя наслідками ураження (захворювання) i попередження (зменшення) тяжких ускладнень.
Оснащення: сумки, табельні укладки тощо, яке є на оснащенні вищеназваних бригад (команд, груп).
В доповнення до першої медичної допомоги ДД включає:
усунення асфіксії (туалет ротової порожнини, носоглотки, фіксація язика, за показаннями введення повітропроводу, штучна вентиляція легень за допомогою портативних апаратів ДП-10, інгаляція кисню за допомогою КІ-4 та інше);
контроль за правильністю i доцільністю накладання джгута, накладання джгута при кровотечі, що продовжується;
накладання і виправлення неправильно накладених пов’язок за допомогою комплекту Б-1;
повторне введення знеболюючих засобів, антидотів за показаннями, дачу антибіотиків;
покращення чи накладення транспортної іммобілізації за допомогою табельних i підручних засобів за допомогою комплекту Б-2;
введення серцево-судинних та інших лікувальних засобів за показаннями (комплект ПФ);
повторна часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація одягу, що прилягає до цих ділянок шкіри (ІПП-8);
зігрівання уражених i хворих, дачу гарячого чаю (за виключенням уражених у живіт).
Перша лікарська допомога (ПЛД) надається до 4-6 годин лікарями загальної практики, лікарями лікувально-профілактичних закладів, що розташовані у зоні НС, лікарями бригад швидкої медичної допомоги та медичних бригад постійної готовності першої черги, безпосередньо у осередку катастрофи або поблизу нього, як правило, на відповідному ЕМЕ (в пункті медичної допомоги, який розгортається лікарсько-сестринськими бригадами, в амбулаторії, здравпункті об’єкту чи в найближчому ЛПЗ).
Мета ПЛД: усунення або послаблення наслідків уражень (захворювань), які загрожують життю уражених i хворих, попередження розвитку ускладнень або зменшення їх тяжкості, а також підготовка тих, хто цього потребує, до подальшої евакуації.
Оснащення: табельне медичне майно бригад ШМД, МБПГПЧ і команд (груп) пошуково-рятувального забезпечення.
Заходи ПЛД по терміновості їх виконання розподіляються на дві групи:
1) невідкладні заходи;
2) заходи, виконання яких може бути відкладене (вимушено).
Невідкладні заходи проводяться при станах, що загрожують життю уражених і хворих. Вони включають:
зупинку зовнішньої кровотечі (введення тампону у рану з накладанням шкірних швів, прошивання судин у рані, накладання затискувача на судину, що кровоточить, контроль за правильністю i доцільністю накладання джгута i накладання джгута при наявності показань);
усунення гострої дихальної недостатності (відсмоктування слизу, блювотних мас i крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітропроводу, прошивання язика, відсічення або підшивання звисаючих лоскотів м'якого піднебіння i бокових відділів глотки, штучна вентиляція легень, інгаляція кисню, накладання окклюзійної пов'язки при відкритому пневмотораксі, інгаляція парів етилового спирту при набряку легень, пункція або торакоцентез при напруженому пневмотораксі);
переливання крові і кровозамінників при тяжкому шоку та значній крововтраті;
новокаїнові блокади і введення знеболюючих засобів при тяжкому шоку;
транспортну іммобілізацію (або її покращення) при переломах кісток i великих пошкодженнях м'яких тканин, які загрожують розвитком небезпечних для життя ускладнень; накладання стандартної транспортної пращевидної шини при переломах щелеп;
відсікання кінцівки, яка висить на лоскуті м’яких тканин („транспортна ампутація”);
катетеризацію або капілярну пункцію сечового міхура при затримці сечовиділення;
часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри, дегазацію пов'язок та одягу; зміну одягу, зараженого стійкими отруйними речовинами; зняття протигазу з тяжкоуражених i тяжкохворих;
промивання очей при ураженні отруйними речовинами шкipнo-нapивнoї дії з наступним введенням у кон’юнктивальний мішечок спеціальних очних мазей;
введення за показаннями антидотів, антибіотиків, протисудомних, бронхорозширюючих, протиблювотних, серцево-судинних, десенсибілізуючих та інших засобів;
використання антитоксичної сироватки при отруєннях бактеріальними токсинами i проведення неспецифічної профілактики при ураженні бактеріологічними (біологічними) засобами;
промивання шлунку за допомогою зонда при попаданні отруйних речовин у шлунок i дачу адсорбенту.
При станах, що не загрожують життю уражених і хворих, заходи ПЛД можуть бути відкладені (вимушено). До заходів ПЛД, які можуть бути відкладені (вимушено), відносяться:
виправлення пов’язок i покращення транспортної іммобілізації;
проведення новокаїнових блокад i введення знеболюючих засобів при пошкодженнях середньої важкості;
дегазація рани при зараженні стійкими отруйними речовинами;
ін’єкції антибіотиків i профілактика правцю при відкритих травмах i опіках;
проведення дезінтоксикаційної терапії i використання антибіотиків при радіаційних та хімічних ураженнях;
зміна пов’язок при забрудненні рани радіоактивними речовинами;
призначення симптоматичних медикаментозних засобів.
Повний обсяг ПЛД включає невідкладні заходи і заходи, проведення яких може бути вимушено відкладено. Надання першої лікарської допомоги в повному обсязі потребує 40% уражених і хворих від загальної кількості, які надходять на ЕМЕ. Скорочення обсягу першої лікарської допомоги здійснюється за рахунок відмови від заходів другої групи. Надання ПЛД в скороченому обсязі потребує 10-15% уражених і хворих, які надходять на ЕМЕ. В деяких випадках може бути встановлений розширений обсяг ПЛД (обсервація, карантин, підсилення етапу ПЛД силами і засобами старшого начальника служби МК).
Кваліфікована медична допомога (КМД) надається протягом 8-12 год. хірургами і терапевтами загальної кваліфікації у мобільних формуваннях і стаціонарних медичних закладах за межами району НС.
Мета КМД: усунення загрозливих для життя уражених i хворих наслідків поранень, уражень i захворювань, попередження розвитку у них ускладнень та підготовки тих, хто цього потребує, до подальшої евакуації.
Оснащення: табельне.
КМД розподіляється на хірургічну i терапевтичну (КХД і КТД).
По терміновості надання заходи КМД розподіляються на дві групи: невідкладні і заходи, виконання яких може бути вимушено відкладено.
Невідкладні заходи кваліфікованої медичної допомоги виконуються, як правило, з приводу наслідків уражень та захворювань, що представляють безпосередню загрозу для життя уражених (хворих). Невиконання цих заходів значно збільшує ймовірність смертельного наслідку або вкрай тяжких ускладнень.
Заходи кваліфікованої медичної допомоги, виконання яких може бути відкладене (вимушено), спрямовані на профілактику у уражених і хворих небезпечних ускладнень, створення сприятливих умов для їх найскорішого виліковування та повернення працездатності.
Невідкладні заходи КХД включають:
усунення асфіксії та відновлення адекватного дихання;
кінцеву зупинку внутрішньої i зовнішньої кровотечі;
комплексну терапію гострої крововтрати, шоку, травматичного токсикозу;
некротомію при глибоких циркулярних опіках грудей i кінцівок, які викликають розлади дихання і кровообігу;
лікування анаеробної інфекції;
хірургічну обробку та ушивання ран при широко відкритому пневмотораксі, що не герметизується окклюзійною пов’язкою, пораненнях серця, зовнішньому клапанному пневмотораксі;
лапаротомію при пораненнях i закритій травмі живота з пошкодженням внутрішніх органів, при внутрішньочеревному пошкодженні сечового міхура i прямої кишки;
декомпресійну трепанацію черепа при пораненнях i пошкодженнях, які супроводжуються стисканням головного мозку.
Заходи КХД, виконання яких може бути відкладене (вимушено) з метою їх більш чіткої та суворої регламентації розподіляються на дві підгрупи.
Перша підгрупа включає заходи, відмова від виконання яких, як правило, буде приводити до тяжких ускладнень. До заходів цієї підгрупи відносяться:
ампутація при відривах, розчавленнях та ішемічному некрозі кінцівок;
накладання надлобкової нориці при пошкодженні уретри i протиприродного заднього проходу при позачеревному пошкодженні прямої кишки;
хірургічна обробка ран заражених отруйними речовинами, а також ран із значними руйнуваннями м'яких тканин.
Друга підгрупа включає заходи, відмова від виконання яких не виключає розвитку тяжких ускладнень, але небезпека їх виникнення може бути зменшена при застосуванні антибіотиків та інших засобів. До заходів цієї підгрупи відносяться:
первинна хірургічна обробка ран (за виключенням тих, що включені до попередньої підгрупи та ран, які не підлягають хірургічній обробці);
некротомія при глибоких циркулярних опіках грудей i кінцівок, які не викликають розладів дихання i кровообігу; туалет сильно забруднених опікових поверхонь;
накладання пластинчатих швів при лоскотних пораненнях обличчя;
лігатурне зв’язування зубів при переломах нижньої щелепи з дефектом.
Невідкладні заходи КТД включають:
санітарну обробку уражених i хворих при зараженнях отруйними речовинами;
введення антидотів i протиботуліничної сироватки;
комплексну терапію серцево-судинної недостатності, порушень серцевого ритму;
комплексну терапію гострої дихальної недостатності;
дегідратаційну терапію при набряку головного мозку;
корекцію грубих порушень кислотно-лужного стану та електролітного балансу;
комплекс заходів при попаданні всередину отруйних речовин та інших отруйних засобів;
введення знеболюючих, десенсибілізуючих, протиблювотних, протисудомних i бронхолітичних засобів;
вживання транквілізаторів та нейролептиків при гострих реактивних станах;
призначення протисверблячих засобів при поширених іпритних дерматозах.
Заходи КТД, виконання яких може бути відкладене (вимушено), включають:
введення (дачу) антибіотиків та сульфаніламідів з профілактичною метою;
гемотрансфузію із замінною метою (при помірній анемізації);
використання симптоматичних медикаментозних засобів.
Кваліфікована хірургічна i терапевтична допомога повинні надаватись, як правило, у повному обсязі з виконанням обох груп. Скорочення її обсягу здійснюється за рахунок повної або часткової відмови від виконання заходів, які можуть бути відкладені (вимушено). Питання про відкладання у наданні медичної допомоги необхідно вирішувати виключно індивідуально, детально оцінюючи характер ураження (захворювання), стан ураженого (хворого) у даний момент, можливість появи важких ускладнень. При надзвичайних умовах, вкрай небезпечній обстановці, коли затримка уражених i хворих для надання медичної допомоги неможлива або загрожує ще важчими наслідками, ніж її відкладання, їм можуть бути виконані тільки невідкладні заходи кваліфікованої медичної допомоги. До останніх відносяться ті невідкладні заходи, відмова від виконання яких може привести до смертельного наслідку у найближчий час.
При скороченні обсягу КМД обов’язково повинен проводитись комплекс лікарських заходів, який зменшив би небезпеку відстрочки в її наданні, і приймаються міри до найшвидшої евакуації уражених і хворих до лікувальних закладів спеціалізованої медичної допомоги.
Повний обсяг КМД включає виконання всіх заходів КХД і КТД. Надання КМД в повному обсязі потребує 50% уражених і хворих від тієї кількості, які надходять до ЕМЕ.
При несприятливих умовах обсяг КМД може скорочуватись:
а) коли надають тільки невідкладні заходи КХД, першої підгрупи другої групи заходів КХД і невідкладні заходи КТД (потребують цієї допомоги 30-35% уражених і хворих від тієї кількості, які надходять до ЕМЕ);
б) коли надаються тільки невідкладні заходи КХД і невідкладні заходи КТД (потребують цієї допомоги 15% уражених і хворих від тієї кількості, які надходять до ЕМЕ).
В окремих випадках обсяг КМД може бути встановлений розширений за рахунок підсилення силами і засобами старшого начальника служби МК (обсервація, карантин, осередок масових санітарних втрат).
Спеціалізована медична допомога (СМД) надається лікарями-спеціалістами у спеціалізованих медичних закладах, спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях з використанням спеціального оснащення. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу Державної служби медицини катастроф, проводяться за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги (СБПГДЧ) та спеціалізованих бригад посилення, що створюють з фахівців навчальних закладів і НДІ клінічного профілю.
Спеціалізована медична допомога - вища форма медичної допомоги, носить вичерпний характер i надається у спеціально призначених для цієї мети лікувальних закладах (відділеннях), які мають у своєму складі відповідних спеціалістів (штатних або приданих) i спеціальне лікувально-діагностичне обладнання.
Оснащення: табельне.
Спеціалізація медичної допомоги забезпечується наявністю лікувальних закладів, які мають постійно закріплену штатом спеціалізацію, а також шляхом підсилення лікарень і госпіталів відповідними спеціалізованими групами. В них передбачається надання спеціалізованої медичної допомоги наступним контингентам:
ураженим у голову, шию, хребет (нейрохірургічна, стоматологічна, офтальмологічна та оториноларингологічна медична допомога);
ураженим у груди, живіт, таз (торако-абдомінальна та урологічна медична допомога);
ураженим з переломами довгих трубчатих кісток i пошкодженнями великих суглобів (травматологічна допомога);
попеченим;
легкоураженим i легкохворим;
ураженим іонізуючим випромінюванням;
ураженим отруйними речовинами;
неврологічним хворим, контуженим та особам з психічними розладами;
загальносоматичним хворим;
хворим з шкірними та венеричними захворюваннями;
інфекційним хворим;
хворим на туберкульоз;
жінкам при ураженнях i захворюваннях жіночих статевих органів;
дітям.
Треба зазначити , що КМД і СМД тісно взаємопов’язані і між ними важко провести чітку межу. Провідну роль у підготовці, організації і наданні КМД і СМД повинні відігравати центри екстреної медичної допомоги. Питання щодо терміну надання СМД вирішується особисто з кожним потерпілим, однак, судячи з досвіду, вона повинна бути надана протягом перших 2-3 діб з моменту ушкодження.
Характер надання того чи іншого виду медичної допомоги залежить від медико-санітарної обстановки в осередку НС та фази її ліквідації.
При ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій умовно виділяють три фази:
фаза ізоляції – триває з моменту виникнення надзвичайних ситуацій до початку організованого проведення рятувальних робіт;
фаза рятування - триває з моменту початку і до завершення рятувальних робіт (до завершення евакуації потерпілих за межі осередку катастрофи);
фаза лікування та реабілітації - починається з моменту завершення рятувальних робіт, характеризується проведенням планового лікування уражених до кінцевих результатів та їх реабілітації у лікувально-профілактичних закладах за межами осередку.
Як свідчить багаторічний досвід надання медичної допомоги в умовах надзвичайних ситуацій, найбільш виправданою є двохетапна система ЛЕЗ. Це обумовлено, як правило, неможливістю надання медичної допомоги в повному обсязі у осередку катастрофи при одночасному виникненні значної кількості постраждалих, а також недоцільністю концентрації медичних сил та засобів у межах зони НС.
Перший етап медичної евакуації (догоспітальний) призначений для надання першої медичної, долікарської і першої лікарської допомоги та підготовки постраждалих за показаннями для подальшої евакуації.
Місце розгортання першого етапу медичної евакуації повинно бути максимально наближене до місця події (на межі осередку ураження) з урахуванням концентрації потерпілих та виходячи з вимоги забезпечення безпечної роботи медичних працівників.
В розгортанні першого ЕМЕ і його роботі можуть приймати участь медичні бригади постійної готовності першої черги, бригади ШМД, лікарсько-сестринські бригади, спеціалізовані бригади лікувальних закладів ДСМК, мобільні госпіталі та заклади охорони здоров’я, що опинилися в осередку надзвичайної ситуації.
Етапами медичної евакуації, призначеними для надання ПЛД, можуть бути: уцілівши (повністю чи частково) лікарні в осередку ураження; лікарні, розташовані поблизу від осередку ураження; госпіталі (загони) територіального центру МК; пункти медичної допомоги, розгорнуті лікарсько-сестринськими бригадами (в тому числі ШМД); медичні пункти медичної служби МО, військ ЦЗ, МВС та інших силових структур.
При виникнення великої кількості постраждалих, частина яких за станом здоров’я потребуватиме тимчасової госпіталізації до стабілізації життєво важливих функцій, на першому ЕМЕ можуть використовуватись мобільні медичні загони або госпіталі. В цьому випадку ці формування повинні розгортати наступні функціональні підрозділи :
Сортувально-евакуаційне відділення у складі:
сортувального посту;
сортувальної площадки;
перев’язочних для ходячих і носилочних;
сортувальних і евакуаційних палат.
Відділення спеціальної обробки у складі:
площадки часткової санітарної обробки;
місця спеціальної обробки транспорту і нош;
площадки для дезактивації одягу та взуття.
Операційно-перев’язувальне відділення у складі:
перев’язувально-операційного блоку;
двох протишокових палат (для уражених і попечених);
Госпітальне відділення у складі:
палати інтенсивної терапії;
пологових палат
пологові зали.
Лабораторне відділення.
Аптека.
Господарче відділення з харчоблоком.
Крім того розгортаються:
ізолятор на 2 інфекції (повітряно-крапельну і шлунково-кишкову);
психоізолятор;
морг.
На першому етапі медичної евакуації оформляється і використовується:
первинна медична картка ;
евакуаційний паспорт;
історія хвороби;
сортувальні марки.
Другий етап медичної евакуації (госпітальний) призначений для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги. Кожна СМБПГДЧ або лікувальний заклад (лікарня) виконують властиві їм функції, тобто мають свій профіль (терапевтичні, хірургічні, багатопрофільні тощо). Оптимальний термін надання СМД не повинний перевищувати 2 діб (в окремих випадках до 3 діб), а лікування і реабілітація – 2-3 місяці.
При визначенні місця розгортання етапів медичної евакуації слід враховувати рішення органів управління ліквідацією наслідків НС, медико-тактичну обстановку в осередку НС, наявність шляхів евакуації.
При виборі місця розгортання другого етапу медичної евакуації необхідно максимально використовувати наявні медичні заклади, громадські будівлі (школи, клуби, гуртожитки тощо). Розмір площадки або приміщень для функціональних підрозділів повинен забезпечити розгортання необхідних функціональних підрозділів. При цьому необхідно враховувати наявність шляхів сполучення, придатних для медичної евакуації постраждалих, джерел водопостачання, можливості обладнання площадки для посадки санітарних вертольотів.
Кожний лікувальний заклад другого ЕМЕ здійснює прийом, розміщення, медичне сортування, надання КМД та СМД і лікування уражених і хворих, проводить повну санітарну обробку (ПСО) постраждалих і обеззаражування їх одягу і взуття, а також організує і проводить необхідні санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи в місцях розгортання і роботи етапу. На другий ЕМЕ покладений обов’язок евакуації уражених і хворих з першого ЕМЕ (основний спосіб евакуації: „ на себе”).