7

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„МІЖНАРОДНА АКАДЕМІЯ ЕКОЛОГІЇ ТА МЕДИЦИНИ”

КАФЕДРА ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ

Затверджую

Завідуючий кафедри

внутрішньої медицини

О.І. Карпенко

“__” _____________ 2012 р.

Прим. № ______

НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

з навчальної дисципліни „ Медицина надзвичайних ситуацій”

до практичних занять №№ 10, 11

ТЕМА № 7. Організація лікувально-евакуаційного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій

Для студентів медичного факультету

Міжнародної академії екології та медицини

(програма 2007 року)

Київ – 2012

Час: 4 навчальні години. Місце: аудиторія ІЕМ.

Навчальна та виховна мета:

ознайомити студентів з прийнятою в Україні системою лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ) населення за умов надзвичайних ситуацій (НС), з організацією етапного лікування постраждалих, з організацією їх медичного сортування на етапах медичної евакуації, з організацією медичної евакуації, з особливостями організації надання медичної допомоги дітям;

прищепити студентам почуття особистої відповідальності за надання медичної допомоги населенню в умовах НС.

Навчальні питання і розподіл часу

Вступ 5 хв.

1. Лікувально-евакуаційного забезпечення при надзвичайних

ситуаціях, його мета і основні завдання 60 хв.

2. Медичне сортування і медична евакуація 25 хв.

3. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення

при стихійних лихах і техногенних катастрофах 45 хв.

4. Особливості протікання патологічних процесів та надання

медичної допомоги дітям 40 хв.

Закінчення 5 хв.

Навчально-матеріальне забезпечення

1. Схеми: 1) Схема розгортання пересувного госпіталю.

2) Фази ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

2. Плакати: 1) Сортувальні марки.

2) Види медичної допомоги в системі ДСМК.

Навчальна література

1. Постанова КМ України „Про затвердження Положення про Державну службу медицини катастроф” (від 11.07. 2001 р. № 827).

2. Дубицкий А.Е., Семенов И.А., Чепкий Л.П. Медицина катастроф / Учебное пособие для студентов, интернов медицинских вузов и курсантов институтов усовершенствования врачей. – К.: Здоров’я, 1993. – С. 117-143.

3. Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. та ін. Медицина катастроф. / Підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів I-II рівнів акредитації. – К., Здоров’я, 2001. – С. 110-131.

4. Сахно И.И., Сахно В.И. Медицина катастроф (Организационные вопросы). / Учебник для студентов высших медицинских учебных заведений. – М., 2002. – С. 152-210.

5. Волошин В.О. Організаційні основи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у системі Державної служби медицини катастроф. / Лекція для студентів НМУ ім. О.О. Богомольця. – К., 2004. – 16 с.

6. Нам’ятов О.В. Організаційні основи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у системі Державної служби медицини катастроф. / Лекція для студентів ІЕМ. – К., 2006. – 34 с.

Вступ

Медико-санітарне забезпечення населення у системі Державної служби медицини катастроф (ДСМК) включає:

• лікувально-евакуаційне забезпечення,

• санітарно-епідеміологічне забезпечення,

• забезпечення медичним майном та технікою,

• заходи служби МК щодо захисту населення, потерпілих, а також сил і засобів служби МК від вражаючих факторів НС (катастроф),

• медичне забезпечення розшуково-рятувальних робіт.

Лікувально-евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) населення при надзвичайних ситуаціях (стихійні лиха, техногенні катастрофи та інше) є одним із найважливіших видів діяльності Державної служби медицини катастроф. В умовах НС при наявності масових санітарних втрат потреба в медичних силах і засобах буде перевищувати можливості місцевих (територіальних) органів охорони здоров’я і буде вимагати залучення додаткових сил та засобів чи суттєвої зміни повсякденних форм та методів їх роботи.

Своєчасно та вірно надана перша медична допомога має вирішальне значення для врятування життя постраждалих. Надання першої лікарської допомоги, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги на догоспітальному і госпітальному етапах медичної евакуації забезпечують збереження життя постраждалих в екстремальних ситуаціях, попереджують розвиток тяжких ускладнень, створюють умови для відновлення їх здоров’я і працездатності.

В звичайних умовах (при відсутності НС) надання медичної допомоги та лікування населення, як правило, здійснюється за місцем його проживання чи за місцем роботи. Такий порядок надання медичної допомоги та лікування при НС не можливий через причини:

• великий розмах та безперервність дії вражаючих факторів;

• евакуація населення із зон НС в безпечні зони;

• надзвичайна мінливість обстановки при НС;

• ураження населення з самого початку катастрофи носять масовий характер, виникають одночасно на великій площі, мають різноманітний характер та тяжкість уражень (переважають множинні і сполучені ураження), потім внаслідок катастрофи виявляються втрати (безповоротні і санітарні) нерівномірні як по місцю, так і в часі (наприклад, від радіоактивних і хімічних хмар, забруднення територій тощо);

• потреба надання медичної допомоги ураженим для збереження життя і здоров’я в найближчий час після ураження на місці, де воно отримано чи поблизу;

• потреба більшої частини уражених в СМД і лікуванні, найчастіше ця допомога носить невідкладний характер;

• відсутність можливості надання КМД і СМД всім, хто її потребує, в зоні НС;

• необхідність евакуації уражених із зони НС до лікувальних закладів;

• необхідність спеціальної підготовки уражених до евакуації і надання їм медичної допомоги в ході евакуації;

• поява незвичайних або рідко виникаючих уражень (радіаційні, хімічні тощо);

• постійна небезпека ураження як для рятівників і особового складу медичної служби, так можливість повторного ураження постраждалих і хворих;

• низка чинників, які перешкоджають своєчасному наданню медичної допомоги ураженим:

• руйнування будівель і споруд (ускладнює розгортання і роботу медичних формувань і закладів ДСМК);

• порушення роботи медичних закладів в зоні НС (їх руйнування, попадання у зону радіоактивного чи хімічного забруднення та втрати серед медичного складу);

• погіршення санітарно-епідемічного стану в районі катастрофи, можливість виникнення масових інфекційних захворювань;

• можливе зараження великих територій, джерел питної води, продуктів харчування РР і ХР, збудниками інфекційних захворювань;

• складність керування роботою сил і засобів охорони здоров’я у районах катастроф);

• потужний психологічний вплив катастрофи та слабка підготовленість до цих подій не тільки населення, але й медичних працівників.

Усі зазначені чинники під час великих катастроф призводять до невідповідності між потребою у наданні невідкладної медичної допомоги ураженим та можливостями сил і засобів ДСМК надати її в оптимальні терміни. У разі НС природного або техногенного походження, як показує практика, умови для надання ураженим медичної допомоги у повному обсязі у місці катастрофи майже завжди відсутні. Медичних працівників та лікувально-профілактичних закладів, що збереглися поблизу місця катастрофи, у більшості випадків явно недостатньо. Передислокація у стислі терміни необхідної кількості потужних (великих, багатопрофільних) закладів охорони здоров’я практично неможлива, та й умови для їх розгортання, як правило, відсутні. У зв’язку з цим нині визнано за доцільне розчленування єдиного процесу надання медичної допомоги та лікування за місцем та часом, тобто поєднання надання медичної допомоги з евакуацією потерпілих за призначенням, що складає основний зміст ЛЕЗ.

Тому ЛЕЗ є основною складовою частиною медико-санітарного забезпечення населення в період НС, основним видом медичного забезпечення населення при ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Головні етапи розвитку системи ЛЕЗ:

• “лікування на місці” (в минулих століттях практикувалося “лікування на місці”);

• евакуаційна система чи „суцільна евакуація” (з початком ХХ століття переважала евакуаційна система);

• етапне лікування (і тільки у 1916 р. проф. В.А.Оппель поєднав лікувальні і евакуаційні заходи в єдину систему, яку назвав етапним лікуванням);

• етапне лікування з евакуацією за призначенням (у 1931 р. Б.К.Леонардов доповнив етапне лікування евакуацією за призначенням).

ЛЕЗ у системі Державної служби медицини катастроф базується на основних положеннях медичного забезпечення Збройних Сил і функціонування медичної служби Цивільної оборони (найбільший досвід ЛЕЗ в особливий період, в різних умовах НС, в період катастроф природного і техногенного характеру тощо), але має багато особливостей, які будуть розглянуті в даній лекції. Директивним документом для організації ЛЕЗ у системі ДСМК є Постанова КМ України „Про затвердження Положення про Державну службу медицини катастроф” (від 11.07. 2001 р. № 827).