Основні положення права захисту життя і здоров'я громадянина України

Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

В основу організації надання екстреної медичної допомоги в умовах надзвичайних ситуацій (НС) покладені положення ст. 3 Конституції України, яка наголошує, що людина, її життя і здоров’я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ст. 49, що гарантує право кожного на охорону здоров’я та медичну допомогу, причому охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Основи законодавства України про охорону здоров’я містять ст. 37 „Надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях”, в якій визначено, що надання медичної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) здійснюється безплатно.

Закон України „Про правовий режим надзвичайного стану” визначає, що надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю, здоров’ю громадян... Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру... У ст. 25 цього Закону говориться: „...Особам, які постраждали від надзвичайних ситуацій, в тому числі при проведенні аварійно-рятувальних робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановленому законом”.

Держава як гарант цього права створює систему цивільного захисту (ЦЗ), яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Закон України „Про Цивільну оборону України” утворює правове поле організації системи ЦЗ.

II. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

Створення і функціонування системи Цивільного захисту (раніше Цивільної оборони) регламентується багатьма директивних, нормативних і розпорядчих документів (актів), основними із яких (для вивчення студентами за навчальною програмою для медичних ВНЗ) є:

• Закон України „Про Цивільну оборону України” (1993 р. із змінами 1999-2001 р.р.);

• Постанова КМ України „Про затвердження Положення про Цивільну оборону України” (1994 р. із змінами 1994-2001 р.р.).

Цивільний захист України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Попередження соціально-політичних, міжнаціональних конфліктів, масових безпорядків і дії щодо ліквідації їх наслідків до компетенції органів управління і сил ЦЗ не входять.

В систему ЦЗ організаційно входять:

1) органи виконавчої влади всіх рівнів;

2) органи повсякденного управління процесами захисту населення (у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;

3) сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦЗ;

4) фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачених на випадок НС;

5) системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

6) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання ЦЗ;

7) курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань ЦЗ;

8) служби ЦЗ.

Заходи ЦЗ поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

Завданнями ЦЗ України (Закон про Цивільну оборону України, Положення про Цивільну оборону України ) є:

1. попередження НС техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків;

2. оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний та воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку;

3. захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

4. організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

5. організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та у воєнний час;

6. створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у НС мирного і воєнного часів;

7. підготовка і перепідготовка керівного складу ЦЗ, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосувати засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) і діяти в НС;

8. взаємодія і співпраця штабів ЦЗ з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, громадськими організаціями.

Керівництво ЦО України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів (КМ) України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим (АРК), місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником ЦО України є Прем’єр-міністр України.

Безпосереднє виконання завдань ЦЗ здійснюється постійно діючими органами управління у справах ЦЗ, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами ЦЗ.

Завдання, функції та повноваження органів управління у справах ЦЗ визначаються Законом про ЦО України і Положенням про органи управління у справах ЦЗ, яке затверджується КМ України.

Органи управління у справах ЦЗ, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування. Щодо формування резервів ст. 4 Закону про ЦО України каже: „Кабінет Міністрів України: ...створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання.

Щодо джерел фінансування, їх визначає ст.13 Закону про ЦО України: „Фінансування заходів з цивільної оборони здійснюється за рахунок відповідно державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування згідно з законодавством України.

Згідно з Законом Кабінет Міністрів України приймає рішення про участь України в Міжнародній організації цивільної оборони та в операціях європейських держав з подання допомоги в разі стихійного лиха.