I. Основні положення міжнародного гуманітарного права

В основу цивільного захисту населення покладені основні положення міжнародного гуманітарного права з питань захисту людини, які визначені Женевськими конвенціями про захист жертв війни і про захист цивільного населення. Там же визначені основні завдання з надання гуманітарної та інших видів допомоги.

Основні положення міжнародного права з питань захисту людини

Принципи захисту цивільного населення випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни.

Після другої світової війни (в ході якої мирне населення зазнало масових знущань, репресій і депортацій) в серпні 1949 року у Женеві на Дипломатичній конференції була прийнята IV Женевська конвенція про захист цивільного населення, яке знаходиться в зоні конфлікту або на окупованій території.

Попередніми Женевськими конвенціями (ЖК) нормативно вже були забезпечені наступні види захисту:

І Женевська конвенція - захист поранених і хворих в діючих арміях, а також медичного і духовного персоналу у військах.

II Женевська конвенція - захист поранених, хворих, медичного і духовного персоналу із складу збройних сил, які потерпіли аварію на морі.

III Женевська конвенція - захист військовополонених.

Але після прийняття в 1949 році IV-ЖК, кількість збройних конфліктів значно зросла, кількість цивільного населення, яке страждає внаслідок цього, значно збільшилась. Більш того, основна кількість конфліктів і жертв від них виникає не між державами, а в середині країн, як результат протиборства політичних, соціальних та інших груп населення.

Враховуючи вище означене Дипломатичною конференцією були розроблені, і в 1977 році прийняті два Додаткових протоколи до ЖК 1949 року з метою забезпечення захисту всього цивільного населення в зоні збройних конфліктів.

Відповідно до положень Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них всі військовослужбовці та особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами, а медичний, духовний персонал та цивільне населення відносяться до не комбатантів.

Основні положення Женевських конвенцій вимагають завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними і військовими об’єктами. При цьому усяка особа, яка не належить до збройних сил, є цивільною особою, а до цивільних об’єктів відносяться усі ті об’єкти, які не мають ефективного впливу для забезпечення військової переваги.

Забороняються напади на військові об'єкти, наслідки від яких неможливо передбачити і при яких разом з військовими, уражаються цивільні об’єкти і цивільні особи. Забороняється напад на цивільне населення або окремих осіб в якості репресивних дій.

Цивільне населення та окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, які виникають у зв'язку з військовими операціями.

Забороняється спричиняти серед цивільного населення противної сторони дії, які викликають голод, руйнувати об’єкти, які необхідні для життєзабезпечення населення.

Сторони, що конфліктують, не повинні використовувати цивільне населення або окремих цивільних осіб з метою спроби захистити військові об'єкти від нападу або прикрити ними військові операції (так звані “живі щити”).

Протоколи особливо визначають потребу захисту культурних цінностей і місць культових відправлень, природного середовища, місцевості і зон, які знаходяться під особливим захистом міжнародних організацій.

Таким чином, Женевська конвенція від 12.08.1949 р. і додаткові Протоколи (1977р.) до неї визначили головне право людини на життя, основні положення захисту цивільного населення, осіб і цивільних об'єктів. Вони зобов'язують сторони, що конфліктують, до гуманної поведінки по відношенню до цих осіб і об'єктів.