1 Трасування автомобільних доріг

У комплексі дорожніх проектно-вишукувальних робіт відповідальним елементом є вибір траси дороги, яка в значній мірі визначає її експлуатаційні якості. Доводиться знаходити компроміс між низкою суперечливих вимог по можливості найкоротшого шляху перевезень, безпеки та зручності руху, найменшої вартості будівництва дороги та експлуатації автомобілів.

Обрана траса закріплює положення дороги, на багато років визначає її технічні та естетичні властивості і впливає на розвиток прилеглої до неї місцевості, тому вибір положення дороги на місцевості та її параметрів вимагає від проектувальника ясного розуміння особливостей роботи дороги, а також уявлення про режими транспортних потоків, які на ній будуть складатися.

Трасування автомобільних доріг має здійснюється з урахуванням, в першу чергу, вимог зручності та безпеки транспортного руху, що може бути забезпечено тільки при прокладанні траси дороги як плавної просторової лінії. Для цього необхідно враховувати взаємний вплив плану та поздовжнього профілю дороги, забезпечення видимості та особливостей зорового сприйняття дороги водіями. Також трасування має забезпечувати плавне і гармонійне вписування автомобільної дороги в навколишній ландшафт і дотримання вимог охорони навколишнього середовища.

При проектуванні траси слід уникати: кривих малого радіусу; різких поворотів за переломами поздовжнього профілю; перетинань доріг в одному рівні в умовах незабезпеченої видимості; ділянок переплетень і злиттів транспортних потоків місцевого та транзитного руху з різними швидкостями; довгих прямих, особливо таких, що переходять у криві малого радіуса.

1.1 Методи трасування автомобільних доріг

1.1.1 Метод полігонального трасування

Традиційний метод проектування плану траси, який отримав назву «полігональне трасування», полягає в тому, що спочатку траса в плані прокладається як ламана лінія, в кути повороту якої потім вписують тільки кругові криві або кругові криві в поєднанні з короткими перехідними (практично завжди - клотоїдними) кривими. Він простий для розуміння і не вимагає складних обчислень, що робить його найбільш зручним для застосування при так званому «ручному» проектуванні, однак, даний метод має ряд істотних недоліків:

- магістральний хід, що укладається згідно рельєфу і ситуації, багато в чому визначає положення самої траси автомобільної дороги в плані, що призводить до отримання негнучкою просторової лінії автомобільної дороги;

- при його використанні практично неможливо забезпечити якісне вписування дороги в навколишній ландшафт;

- в результаті такого трасування може бути отримано проектне рішення, що характеризується невдалими поєднаннями прямолінійних і криволінійних ділянок, незабезпеченою видимістю, великими обсягами будівельних робіт, погіршенням транспортно-експлуатаційних якостей та безпеки руху;

- траси, запроектовані з використанням даного методу, мають неспокійний, ламаний вигляд, складаються з довгих прямих вставок, пов’язаних круговими кривими, часто мінімального радіуса, і короткими перехідними кривими.

Незважаючи на зазначені недоліки, принцип «полігонального трасування» до цих пір є домінуючим у практиці проектування в нашій країні в переважній більшості випадків. При цьому, як правило, параметри дороги призначаються відповідно з мінімальними, а не рекомендованими нормами, встановленими в нормативних документах, що призводить до того, що дорога не відповідає умовам безпечного і комфортного руху. Цей висновок підтверджується результатами аналізу найбільш типових параметрів геометричних елементів доріг та їх поєднань, який привів у своєму дослідженні [1] д.т.н. В.Н. Бойків.

При такому трасуванні не дотримуються вимог прогресивної концепції обґрунтування основних геометричних параметрів з урахуванням їх сприйняття водіями і прогнозованих режимів руху [2]. Не виконуються також вимоги ландшафтного проектування і принципи проектування візуально плавних і психологічно ясних доріг [3,4].