Вимірювання частоти обертання вала випробовуваного двигуна
Тумблери та перемикачі необхідно встановити в положення, як вказано вище при вимірюванні витрати палива. Тумблер "расход – об/мин" – у положення "об/мин". Натисніть кнопку "сброс" і переконайтесь в наявності нульових показів лічильників. Натисніть кнопку "пуск". При цьому повинен розпочатись відрахунок на обох лічильниках. Після 6 с лічильники повинні зупинитись. Запишіть покази лічильника "обороты" і помножте їх на 10. Це буде частота обертання вала, виражена в об/хв.
Контроль пристрою
Тумблери і перемикачі встановити в положення як і при вимірюванні частоти обертання вала. Тумблер "контроль" – у верхнє положення. Натисніть кнопку "сброс". Перевірте нульові покази лічильників. Натисніть кнопку "пуск" і переконайтесь, що обидва лічильники почали відрахунки. Через 6 с на цифровому табло повинно встановитись значення 0,6.
Автоматичне доливання палива
Поставити тумблер "работа – замер" в положення "работа".
Увімкнути тумблер "сеть". В нижньому положенні зрівноважувальної шальки ваги замкнуться контакти мікровимикача, розташованого під цією шалькою, замкнеться коло живлення клапана, соленоїда і лампочки "наполнение". Коли палива наллється достатньо, зрівноважувальна шалька займе верхнє положення, знеструмляться клапан, соленоїд і лампочка "наполнение".
Вимірювання витрати повітря
При дослідженні ДВЗ застосовують різні засоби вимірювання витрати повітря. Найбільш поширене вимірювання – за допомогою діафрагми (рис. 8) або сопел, встановлених у впускному трубопроводі. У цьому випадку витрата повітря в кг/с визначається за перепадом тиску до і після сопла або діафрагми з урахуванням вказаного перерізу та коефіцієнта витрати сопла за наступною формулою:
,
(6)
де f – прохідний переріз сопла або діафрагми, м2;
– коефіцієнт витрати;
g = 9,81 м/с2 – прискорення вільного падіння;
Р – перепад тиску, мм вод. ст.;
– густина повітря, кг/м3.
У даний час найбільш простим, порівняно зручним, способом визначення витрати повітря є вимірювання газовим лічильником. Подібні лічильники не вимагають тарирування, складних підрахунків і охоплюють достатній діапазон вимірювань (25–1000 м3/год). Основою газового лічильника є ротори восьмигранної форми. Вони монтуються у спільній фігурній порожнині чавунного корпуса у вигляді двох напівциліндрів з паралельними осями. Осі роторів спираються на шарикові підшипники, вмонтовані у торцеві кришки корпуса і зв’язані між собою двома парами синхронізуючих шестерень. До осі одного з роторів приєднаний лічильний механізм з цифровим табло для показу об’єму повітря, що пройшло крізь лічильник.
Рис. 8. Пристрій для вимірювання витрати повітря
Регулювання температурного режиму двигуна
Найбільш прийнятні схеми охолодження двигуна при випробовуванні його в лабораторних умовах показані на рис. 9 та рис. 10.
У системі, зображеній на рис. 9, охолодження виконує бак-холодильник 2, заповнений водою. Від холодильника охолоджена вода надходить у водяну рубашку досліджуваного двигуна 1.
Охолодження води в холодильнику здійснюється за допомогою змійовика 3, через який проходить холодна вода з водопровідної мережі 4. Регулюючи кількість води, яка проходить через змійовик, можна підтримувати температуру у водяній рубашці двигуна в необхідних межах. Для інтенсифікації охолодження випробовуваного двигуна іноді між водяною рубашкою і холодильником встановлюють додатково водяний насос 5, який обертається від електродвигуна.
Рис. 9. Принципова схема охолодження двигуна за допомогою холодильника під час випробовування:
1 – ДВЗ; 2 – бак-холодильник; 3 – змійовик; 4 – водопровідний кран; 5 – водяний насос
Найбільш проста система охолодження показана на рис. 10. Підведення води для охолодження у водяну рубашку двигуна здійснюється безпосередньо з водопровідної мережі. Зміною кількості води, що надходить, можна забезпечити будь-який температурний режим двигуна. При значних коливаннях тиску води у водопровідній мережі можна рекомендувати надходження води з резервуара, встановленого на 1,5–2 м вище рівня двигуна та заповненого водою з водопровідної мережі.